Ленін капут. Повний капут!
- 27 лютого 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 784
-
У Борисполі знесли пам’ятник кривавому вождю. Міліція була на боці народу.
Ленінопад — саме так, жартома, можна охарактеризувати нинішню революційну зиму, під час якої в Україні пам’ятників Леніну впало більше, ніж снігу.
На жаль, після проголошення Незалежності України процес звільнення від московсько-комуністичного окупаційного духу затягнувся аж на понад два десятиліття. Тобто, маючи, де-юре, самостійну державу, наш народ, де-факто, і досі перебував під впливом віджилої радянсько-імперської системи, на сторожі якої у містах і селах до сьогодні стояли пам’ятники комуністичному катові. Та все ж часи змінюються. Спочатку кам’яного ідола звалили у столиці. Й ось, нарешті, і наше місто стало позбуватися комуністичної символіки.
Акт історичної справедливості стався у п’ятницю, 21 лютого, коли вже смерклося. Ніщо не передвіщувало такого свята. Та й ідея у її втілювачів виникла якось сама по собі — революційно. Тож спочатку до справи взявся невеликий гурт активістів бориспільського Майдану, який, накинувши тросовий аркан на «шию вождю», спробував стягти його з постамента за допомогою позашляховика. Одначе бовван на це не піддався…
Поки ходили по підмогу й потужнішу автівку, до пам’ятника під’їхав наряд ППС і став на сторожі. Та все ж міліції там довго стояти не довелося, бо, побачивши, як назустріч з блок-поста, що містився на «лоховці», до ідола став наближатися натовп з півсотні молодих людей у касках, зі щитами і палицями, вона від’їхала.
Робота закипіла. Щоправда, цього разу до майданівців під’їхали уже сам начальник Бориспільського МВ Р. С. Козьяков зі своїм заступником і стали переконувати молодь не чіпати «витвір мистецтва», щоб залишити хоча б один… у Борисполі… Та їх ніхто не слухав. «Слава Україні! Героям слава!», — почулася грізна відповідь. І десятки молодих міцних рук взялися за трос. Міліційне ж начальство відійшло в бік.
«Раз, два, раз, два… Дружно!» — залунало… І бовван, врешті, не витримав і з гуркотом гепнувся головою об асфальт. Його скинули як непотріб, що псував квітучий вигляд тисячолітнього міста.
Радості не було меж… «Слава Україні! Героям слава! — вигукували всі хором. — Разом — сила! Слава нації! Смерть ворогам!» Дехто обіймався, хтось кинувся відколупувати залізобетонне груддя собі на сувеніри, потім згадали, що варто ще й сфотографуватися… Словом, свято вдалося. З ним, до речі, й привітали першого «реґіонального» заступника міського голови, який прибув на нього із запізненням, коли вже всі стали розходитися.
Ось так у нашому місті у революційний спосіб були зекономлені комуністичні кошти на сигналізацію до пам’ятника кривавому вождю. Трохи згодом було скинуте й погруддя кату на вулиці Запопорізька.
Ленінопад — саме так, жартома, можна охарактеризувати нинішню революційну зиму, під час якої в Україні пам’ятників Леніну впало більше, ніж снігу.На жаль, після проголошення Незалежності України процес звільнення від московсько-комуністичного окупаційного духу затягнувся аж на понад два десятиліття. Тобто, маючи, де-юре, самостійну державу, наш народ, де-факто, і досі перебував під впливом віджилої радянсько-імперської системи, на сторожі якої у містах і селах до сьогодні стояли пам’ятники комуністичному катові. Та все ж часи змінюються. Спочатку кам’яного ідола звалили у столиці. Й ось, нарешті, і наше місто стало позбуватися комуністичної символіки.
Акт історичної справедливості стався у п’ятницю, 21 лютого, коли вже смерклося. Ніщо не передвіщувало такого свята. Та й ідея у її втілювачів виникла якось сама по собі — революційно. Тож спочатку до справи взявся невеликий гурт активістів бориспільського Майдану, який, накинувши тросовий аркан на «шию вождю», спробував стягти його з постамента за допомогою позашляховика. Одначе бовван на це не піддався…
Поки ходили по підмогу й потужнішу автівку, до пам’ятника під’їхав наряд ППС і став на сторожі. Та все ж міліції там довго стояти не довелося, бо, побачивши, як назустріч з блок-поста, що містився на «лоховці», до ідола став наближатися натовп з півсотні молодих людей у касках, зі щитами і палицями, вона від’їхала.
Робота закипіла. Щоправда, цього разу до майданівців під’їхали уже сам начальник Бориспільського МВ Р. С. Козьяков зі своїм заступником і стали переконувати молодь не чіпати «витвір мистецтва», щоб залишити хоча б один… у Борисполі… Та їх ніхто не слухав. «Слава Україні! Героям слава!», — почулася грізна відповідь. І десятки молодих міцних рук взялися за трос. Міліційне ж начальство відійшло в бік.
«Раз, два, раз, два… Дружно!» — залунало… І бовван, врешті, не витримав і з гуркотом гепнувся головою об асфальт. Його скинули як непотріб, що псував квітучий вигляд тисячолітнього міста.
Радості не було меж… «Слава Україні! Героям слава! — вигукували всі хором. — Разом — сила! Слава нації! Смерть ворогам!» Дехто обіймався, хтось кинувся відколупувати залізобетонне груддя собі на сувеніри, потім згадали, що варто ще й сфотографуватися… Словом, свято вдалося. З ним, до речі, й привітали першого «реґіонального» заступника міського голови, який прибув на нього із запізненням, коли вже всі стали розходитися.
Ось так у нашому місті у революційний спосіб були зекономлені комуністичні кошти на сигналізацію до пам’ятника кривавому вождю. Трохи згодом було скинуте й погруддя кату на вулиці Запопорізька.
В. ОШУМОК