(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Відкритий лист не до влади

  • 28 січня 2011
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 296
  • Автор: admin
  • 0
Скільки галасу про утиски російської мови — ой-вей! Мені ж, навпаки, не вистачає саме українського слова, гумору, фільмів, анімації, вистав. Теоретично це все десь є: у Києві, іноді в телевізорі (переважно вночі), а повинно бути тут, у Борисполі.
Мова про Районний будинок культури, якого в нас нема вже майже два десятиліття (оце так блукання в пустелі!). Це ж яка сила — велика сцена: не соромно було б запросити митців зі столиці, з інших областей, проводити районні заходи, гуртки для дітей, бібліотека... Афіші щоб по місту були, газети та радіо анонсували б мистецькі заходи, а не десь таємно і похапцем в залах адміністрацій в робочий час і заднім числом.
Скільки ще наші з вами діти поглинатимуть гламурні помиї з теле- та радіоефіру? А яке дозвілля? Пиятика та плигання в сутінках перехожим на голови заради «мобіли» та декількох дрібняків. Це наші з вами діти — не будьмо ж байдужими до свого майбутнього!
Проте цей лист не до влади. Не потрібні Чубинські були царській владі, совєцькій та й нині — демократичній також. Дворянин у найвищому розумінні цього слова не потребував красти, щоб будувати собі маєтки, брехати про якісь міфічні блага і цінності для всіх. Павло Платонович Чубинський розпочату справу завжди доводив до прогнозованого завершення.
Напередодні останніх місцевих виборів одна з політсил спробувала було закласти капсулу під будівництво музею-садиби Чубинських у селі Чубинське. Але забракло сил — дату закладання переносили-переносили та й не подужали. Спромоглися концертик утнути та й по всьому — на будівництво однак нема грошей. А може, не поділили, хто триматиме лопату, а хто капсулу? Бо ж фотографуватимуть — піар, знаєте ж…
Тож, небайдужі земляки, жителі міста та району, звертаюся до вас, до всіх, кому українська культура — не мачуха. У влади «нашої» «нема фінансування», «постійно урізаються видатки на культуру» тощо... Що поробиш, у боротьбі зі злиднями перемогли останні. І так уже років з двадцять.
А гроші є, тільки вони «працюють» не там: всілякі котеджні містечка, розважальні центри (навіщо українцям культура, розважайтеся у «новому форматі»)... У Борисполі також можна було б знайти трохи грошей: захотів Інвестор (то такий Пан чи Пані, або й цілий гурт таких) звести багатоповерхівку чи розважальний центр — будь-ласка, зроби внесок на будівництво Будинку культури або й візьми участь у будівництві.
А ще краще зробити так, як робили наші Великі Предки, — толокою. Шапку по колу, по гривні-дві зібрали, на роботу САМИХ СЕБЕ найняли, і з Богом! Так-так, ми це зможемо, бо ми — українці. А більше, як бачимо, нема на кого й сподіватися. Гуртуймося! Та й гроші лишаться ціліші, бо серед нас буде мрійників про котеджі чи дороге авто.
Ще ми з вами можемо (і повинні) закласти родючі сади, створити бджільницькі артілі — годі споглядати, як земля перетворюється на забур’янену пустку. Ставаймо володарями своєї долі, тоді ніяке безробіття чи криза не страшні.
Спробувати варто, навіть необхідно, бо, замкнувшись біля телевізора, не помітимо, як повз нас промайне ціла епоха.
У 1917—20, 1922, 1932, 1933, 1941—45, 1947 рр. було важче, ніж тепер. Невже всіх достойників поглинуло те лихоліття, хіба не передалася у спадок українська впертість?

Валентин ДУБИНА,
мешканець Великої
Олександрівки,
член ВО «Свобода»

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.