(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

22 січня — день Злуки сходу і заходу України. Як це було

  • 28 січня 2011
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 668
  • Автор: admin
  • 0
Під час Першої світової війни територія України вкотре стала ареною битви між арміями Російської і Австро-Угорської імперій. Українці, мобілізовані в ці армії десятками тисяч, гинули у братовбивчій війні за інтереси чужих їм держав. Ця війна уперше дала колосальний поштовх пробудженню національної свідомості українців. Скориставшись революціями, що відбулися у Росії і Австро-Угорщині у 1917—1918 роках, український народ створив дві національні держави, які пізніше проголосили Акт Злуки.
22 січня 1918 року в Києві Центральна Рада, під керівництвом Михайла Грушевського і Володимира Винниченка, своїм четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.
 А в цей час у Львові галицька українська духовна і політична еліта, під керівництвом Андрея Шептицького, Костя Левицького, Євгена Петрушевича, усвідомлювала, що монархія Габсбургів стоїть на межі розвалу. Було ухвалено рішення скликати 18 жовтня 1918 року у Львові Українську конституанту (найвищу політичну нараду), щоб визначити долю краю. Та у зв’язку з реальною загрозою приєднання краю до Польщі, щоб запобігти цьому, під керівництвом Костя Левицького і Дмитра Вітовського  1 листопада 1918 року у Львові було здійснено повстання. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрільці сотні Теодора Мартинця вивісили на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор, а стрілецькі частини сотника Дмитра Вітовського зайняли найважливіші установи міста. Після цього було проголошено утворення Української держави на теренах Галичини, Буковини та Закарпатської Русі.
 Вже 1 грудня 1918 року, ініціатори об"єднавчого руху — Українська Національна Рада Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та Директорія Української Народної Республіки (УНР) — уклали договір про наміри об"єднати населення і території обох утворень в одній державі.
 Пізніше, в ході польсько-української війни, війська Української Галицької Армії (УГА) змушені були залишити Львів, Тернопіль і уряд ЗУНР переїхав в кінці грудня 1918 р. до Станіслава (з 1962 року Івано-Франківськ).
 Отож, 3 січня 1919 року  у театральній залі готелю «Австрія», де мешкали урядовці, пройшла перша сесія УНРади, під головуванням Євгена Петрушевича, на якій одноголосно прийнято Ухвалу про Злуку з Українською народною республікою (УНР).
 Усвідомлюючи суспільно-політичне значення цієї події, керівництво УНР подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання східних та західних українських земель, виявом політичної консолідації національної еліти, днем народження єдиної незалежної соборної держави.
 16 січня 65 членів делегації Української Національної Ради від різних політичних партій і організацій, та всіх складових ЗУНР: Східної Галичини, Буковини й Закарпаття, приїхала до Києва на чолі з першим віце-президентом Левом Бачинським. Мета — «нотифікування злуки». До складу делегації входили державні секретарі Д. Вітовський, І. Мирон, О. Бурачинський, Л. Цегельський та інші. 21 січня Директорія УНР привітала ухвалу Української Національної Ради ЗУНР від 3 січня.
 22 січня 1919 року. Київ. Софійська площа. Вирізняються будинки, де міститься центральна контора телеграфу та дім Київського губернського земства. Тут на балконах прибрані національними стрічками портрети і погруддя Тараса Шевченка, прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби українських губерній.
 Об одинадцятій ранку під звуки музики сюди почали йти українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали з усіх чотирьох боків площі. О дванадцятій військовий оркестр заграв Національний Гімн. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об"єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст «Універсалу Директорії Української Народної Республіки»:
 «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю».
 Після цього відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець (майбутній засновник Організації Українських Націоналістів (ОУН)).
 А 23 січня депутати Трудового конгресу, що репрезентували всі прошарки населення Наддніпрянської України (377 селян, 118 робітників та 33 інтелігенти), за участі делегації ЗУНР затвердили Універсал Директорії, включивши таким чином делегацію від ЗУНР до складу Трудового конгресу.
 Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: «Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах».
 Незважаючи на те, що хоча фактичного об"єднання українських територій в повному сенсі цього слова тоді не відбулося, Акт Злуки мав серйозні історичні і політичні наслідки. Оскільки Злука була зумовлена перебігом всієї попередньої української історії і спиралась на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу, — Акт став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, початку становлення української політичної нації. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

 Сергій Стефанко «Остров»

 

Значення події

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об"єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об"єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об"єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об"єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об"єднати населення і території обох утворень в одній державі.
У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об"єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з"єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.
Об"єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам"яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам"ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.