(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

І словом рідної мови, і задушевною піснею…

  • 10 березня 2011
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 620
  • Автор: admin
  • 0
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/03/264/3/01.jpg" style="width: 150px; height: 200px; float: right; margin: 8px;" />Багатим на різні державницькі і релігійні свята був і лютий. Та з-поміж інших «суцвітяни» творчої вітальні, що при Державному історичному музеї, вирішили спинитися на Міжнародному дні рідної мови і святі чоловіків. Якщо зважити, що День рідної мови – досить молоде свято (у нашій державі запроваджено з 21 лютого 2000 року), то Дню чоловіків Бориспільщини дано тільки старт: 24 лютого ц. р.<br /> Любити мову – дарувати вірність, відданість. Це – наче промовляти молитву, яка вбирає бездонну гаму почуттів. І от ці чуття – до мови, до матері, до жінки – переповнювали єство гостей зустрічі: П. К. Жувака, В. М. Литвина, В. І. Іванцова та Г. А. Глінського. Крізь виступи цих чоловіків з любов’ю на вустах лилася співуча, мелодійна й пісенна, як коштовний скарб, рідна мова.<br /> Петра Карповича Жувака свого часу колихали ніжні хвилі оспіваної не одним поетом р. Ворскли, що протікала через його рідну Хухру, що в Охтирському районі, на Сумщині. Він, найменшим серед 4 дітей, полюбив працьовитих селян змалечку, бо сам був привчений до всякого діла. Дитинство минало в нестатках – доводилось їсти смажене лушпиння картоплі. Та жили в родині з любов’ю одне до одного. Спозаранку разом з батьком поспішали у поле. І вже відтоді хлопчик впивався не тільки ранковою прохолодою полів, степовими й лісовими озерами, а й вслухався у благодатну тишу. Яка згодом змінювалась гуркотом тракторів, на одному з яких він сидів поруч ненька. Потім школа, технікум, армія.<br /> Серед служивих інших національностей Петро часто заводив своїх вкраїнських, особливо до вподоби була пісня «Посіяла мати…». Звідти, а точніше з Острова Руського, що в Находці, Приморського краю моряк П. Жувак слав своїм рідним і друзям ліричні листи, крізь які лилася легка, промениста й грайлива поетична мова. То були листи-вірші. Й по сьогодні багато хто з його рідні береже ті ліричні аркуші. Бо ж знають, що ті вірші неодмінно ляжуть на пісні, які сам і виконуватиме під власний акомпанемент на гармошці.<br /> Понад 40 років тому Петро Карпович Жувак приїхав до нашого міста разом зі своєю дружиною. Бориспільцям знаний як керівник АТЗТ «БМУ-53» , чий колектив подарував Борисполю понад 80 відсотків будівель різного призначення, переважно житлового. А ще – як заслужений будівельник України, депутат міської і районної рад не одного скликання, голова міської організації Народної партії і постійний благодійник «Суцвіття», Благодійного фонду «Надія», багатьох інших заходів, які проходять у місті. Петро Карпович не тільки гарний батько двох дорослих доньок, а й чудовий дідусь трьох онуків, один з яких – уже студент виші.<br /> Інший гість – Володимир Миколайович Литвин – родом з Чернігівського краю – с. Шатури, що в Ніжинському районі. Він також виростав у родині, де було 4 дітей. Звісно, часто вертає думками до свого краю, де стрічала біля хати рідна мати. У його селі вигоном виструнчувались тополі, хилилась долу від важких кетягів калина, а в повітрі завжди дзвеніла вкраїнська журлива пісня. І від тої земної радості тремтіла душа. І хлопцеві «хотілось випить по краплині цей світ і не розхлюпать», як скаже в одному зі своїх віршів.<br /> <img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/03/264/3/02.jpg" style="width: 150px; height: 138px; margin: 8px; float: right;" />Ще змалку полюбив слово… через книгу. У 6–7 класах за тиждень читав по 5-7 книжок. Йому здавалось, що книги пишуть незвичайні люди, як Боги. Бо ж саме світочі знань здавались йому маяками, вічними свічами. Тож і не дивно, що з роками серед його віршів вималювалась «Молитва до слова»: «Пошли, о Господи, благаю, Первісну суть і віще слово: Його завжди благословляю Удень і в пору вечорову. Я з ним вмираю й воскресаю, Як вічний дух із забуття…». Позаду лишились школа, армія. Служив у Костромі, у ракетних військах. І звідти впродовж двох років написав своїй коханій (яка стала його дружиною) понад 400 листів, кожен по 20 сторінок.<br /> Уже давно позаду промайнули й студентські літа, відколи почав займатись науковою роботою. Його статті-дослідження з’являлись у журналі «Радянське літературознавство» (нині «Слово і час»), у збірниках «Література. Фольклор. Проблеми поетики», «Народна культура України і проблеми сучасної фольклористики», «Українознавство». Брав участь у тематичних Всесоюзних конференціях. Та й по сьогодні Володимир Миколайович працює у царині літератури рідного краю. Викладач літератури і мови уклав Програму для загальноосвітніх навчальних закладів (5-11 класи): розробив бібліографічні покажчики «Літературна Бориспільщина», зокрема, «Павло Чубинський» та «Григір Тютюнник», написав хрестоматію української літератури та літературної критики «Альта».<br /> На терені Бориспільщини з 1984 року. Працював у Головурівській школі. 10 літ як заступник директора з науково-методичної роботи в ліцеї «Дизайн-освіта». Нині чоловік у полоні власних досліджень, зокрема, квітучого краю на ймення Україна, а точніше місцевості, де нині розкинулась наша держава. Про це він і повідав учасникам зібрання та зачитав поезії зі своїх збірок «Яблуко в долонях» і «Смарагдовий рай».<br /> Валерій Іванович Іванцов родом з Поділля, з мальовничої Качківки, Ямпільського району, що на Вінниччині. Його родина колгоспників славилась співучими голосами бабусь, батька й неньки. Від старшого брата змалку навчився грати на гармошці. У 7 років одночасно пішов здобувати середню і музичну освіту. З червоним дипломом закінчив Вінницьке музучилище, де й почав уже писати музику. Відслужив армію, де грав у духовому оркестрі, у вокально-інструментальному ансамблі.<br /> Здійснилася і його мрія: закінчив композиторський факультет Київської консерваторії. Дипломна робота музиканта – перша симфонія для симфонічного оркестру – була визнана комісією кращою і запропонована для кандидатської, але він відмовився від аспірантури, оскільки вже був одруженим. Навчаючись у консерваторії, водночас працював у фольклорному гурті «Карпатські дзвони», керівником якого був професіонал М. А. Кулиняка – нинішній міністр культури України. У Борисполі лише кілька років, працює у будинку культури мистецько-культурного комплексу «Академ», частий гість на міських заходах. Співробітничає з багатьма знаними поетами і співаками – С. Галябардою, М. Сингаївським, Н. Зубицькою, А. Драгомирецьким та іншими. Та найкращою симфонією життя Валерій Іванович вважає своїх дітей.<br /> Григорій Антонович Глінський – також селянського роду. З Полісся, з Врублівки, що на Житомирщині. Де від першоцвіту до листопаду в житті і в пісні шукав він ладу. Він виріс у родині, де було десятеро дітей (5 братів і стільки ж сестер). Саме звідти, з отчого порогу поніс він і радощі, і роздуми сумні. Часто дивувався, як багато й часто співала його ненька – щедрих, веселих, святкових і печальних пісень, які залягали на тло дитячої душі й осідали добірним зерням. Щоб з роками розквітнути ніжністю й любов’ю материнської доброти.<br /> Він також навчися грати на гармошці ще дошкільням, а вже у третьому класі у складі агіткультбригади виступав перед працівниками ланів і ферм. А потім були Дніпропетровське театральне училище, музичне ім. Глієра – у Києві, яке закінчив з відзнакою, та Національна консерваторія ім. Чайковського. Навчаючись, водночас і працював: в ансамблі пісні і танцю «Зоресвіт», у «Карпатських дзвонах», де й познайомився з Валерієм Івановичем . Доля розпорядилась так, що працював в ансамблі пісні і танцю Прикордонних військ України, звідки й отримав квартиру у Борисполі. Ось так і влився у віночок бориспільської культури, де й працює 8-ий рік.<br /> Доля поєднала двох молодих чоловіків – Григорія й Валерія –у нашому місті. Тут вони створили знаний багатьом бориспільцям дует «Два куми». Вдячні слухачі постійно зачудовуються високим мелодійно красивим тенором Григорія Глінського і блискучими, ніжно вражаючими мелодіями Валерія Іванцова.<br /> <img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/03/264/3/03.jpg" style="width: 300px; height: 225px; float: left; margin: 8px;" />Є в Г. Глінського заповітна мрія: створити оркестр народної музики. Ідею влаштувати концерт живого складу – струнний або камерний народний оркестр – нині опрацьовують спільно з В.Іванцовим. А ще ж Григорій Антонович прагне влаштувати вечір на пісні Валерія Іванцова.<br /> Ось такі вони – наші герої. А ще ж до організації духовного єднання долучились благодійниці-активістки «Суцвіття»: Т. І. Ільєнко – приватний підприємець, заступник голови міської організації Народної партії, М. О. Калина – голова ЖК «Ювілейний», О. Ф. Рожа – директор МПП «Орбіта», Н. П. Дергунова – голова батьківського комітету фонду «Надія», М. А. Мамайсур – кандидат економічних наук, доцент, аматорка народного співу, Н. П. Кот – художниця з Борисполя, А. М. Лисовець – авіадиспетчер відділу аеронавігаційної інформації «Украерорух», Л. В. Косинська – завідувачка дитячим закладом «Сонечко», Н. В. Пилипчук – керівник хореографічного зразкового ансамблю «Грація» БДЮТ, С. В. Бевз – режисер Бориспільського муніципального театру, І. І. Опалій – заввідділом обслуговування міської бібліотеки для дорослих, Н. Л. Мельник – бібліотекар, Т. В. Пивовар – директор дитячого будинку «Берегиня», Г. Ф. Писанка – місцева поетеса, Н. Ф. Можайкіна і Т. Д. Зарудня – журналісти. Це ж бо вони дарували чоловікам вишукані дарунки – від сувенірів до …вареників у макітрах.<br /> Чергове засідання, як і завжди, перетворилося на ще одне свято для душі. На яке також завітали і представники влади на чолі із заступником міського голови Л. В. Пасенко та начальником відділу культури, молоді і спорту Н. В. Погребною. <p style="text-align: right;"> <em><strong>Валентина САЙКО</strong></em>,<br /> завідувачка вітальні «Суцвіття»<br /> при Державному історичному музеї</p>
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.