Творчий вечір Галини Лозко зібрав аншлаг

Відродити Дух Української Нації, відновити рідну духовність і повернутися до себе — таким лейтмотивом був наповнений творчий вечір письменниці, дослідниці українських духовних правитоків, автора багатьох книг та публікацій з українського народознавства та етнорелігієзнавства, голови Об’єднання рідновірів України, розробника сучасної Української Правої Ідеї, доктора філософських наук, професора Галини ЛОЗКО.
Зустріч, зініційована Бориспільською міською партійною організацією Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та Релігійною громадою Українських рідновірів «Поляни», проходила у виставковій залі Бориспільського державного історичного музею в день Весняного рівнодення, яке настає у наших географічних широтах 18 березня. Звичайно, аншлагу ніхто не чекав, однак тих, хто завітав на цей захід, ледве вдалося розмістити. Серед присутніх були бібліотекарі, освітяни, студенти і навіть школярі. Цілковитою несподіванкою для бориспільців виявилася участь у заході нещодавно створеного рок-гурту «Перунів цвіт» під керівництвом депутата Бориспільської міської ради від ВО «Свобода» Вадима Шапошнікова.

Під час свого виступу пані Галина ознайомила присутніх зі своїми книгами, які привезла із собою. Це й одне із перших її видань — «Українське язичництво», і вже четверте видання «Українського народознавства» та переклад на сучасну українську  мову Велесової Книги, перевидання  хрестоматії з рeлiгієзнавства та культурології «Антологія християнства», «Правослов» — збірник молитов до Рідних Богів, книга «Пробуджена Енея» про етнорелігійне відродження в Європі та примірники рідновірського журналу «Сварог», який вчена заснувала, редагує та видає. Усі ці видання по одному примірнику Галина Сергіївна подарувала міському музею.

Варто зазначити, зустріч проходила у теплій невимушеній атмосфері, немов у родинному колі. Бориспільці справили приємне враження на письменницю, яка їм розповіла не лише про напрямки своєї науково-духовної діяльності, а й відповіла на всі запитання наших краян, у тому числі й на незручні.

Як генератор сучасної Української Правої Ідеї, Галина Лозко на цьому заході торкнулася дуже важливої на сьогодні теми — протистояння світовій глобалізації — і довела, що єдиною альтернативою цьому явищу є Рідна віра наших Предків, яку було втрачено понад тисячу років тому. Так, саме рідний світогляд праукраїнців, який, за своєю суттю, ЕКОЛОГІЧНИЙ, є нині етнозберігаючим чинником. І саме тому українці мають до нього повернутися і відновити його.

Повідомлення ж про спроби повернення до рідної духовності у першій половині ХХ століття слухачів просто шокувало. Адже відомості про це в силу певних обставин до нас не доходили. Тож зупинімося детальніше на цьому відрізку розповіді вченої-дослідниці.

«Що ми знаємо про відродження Рідної Віри в ХХ столітті? — наголошувала пані Галина. — Хто з пересічних громадян України сьогодні знає, як ставився, наприклад, Дмитро Донцов до християнської релігії? З одного боку, ми бачимо в його працях безліч цитат з біблії, з іншого — невідомими досі залишаються мотиви його діяльності в організації та випуску газети «Дажбог», де його прізвище позначене в якості редактора і розміщена його стаття «До старих Богів». Недостатня збереженість і недослідженість архіву цих газет поки що не дає підстав для конкретних висновків. Я маю в своєму розпорядженні лише фрагменти копій двох чисел цієї газети, що виходила у Львові на початку 30-х років і про яку згадую у своїй праці «Пробуджена Енея». Вказана стаття засвідчувала на той час ще досить обережний перехід Д. Донцова до ідей Традиціоналізму…

Хоча навіть ці факти є першими повідомленнями, що засвідчують осмислення Д. Донцовим етнорелігійної домінанти в ідеології націоналізму як невід’ємної складової націоналістичної ідеї, яка в повному обсязі отримала своє теоретичне  обґрунтування лише в працях професора Володимира Шаяна (починаючи з 1934). Цього разу церковники разом з окупаційною владою зробили все можливе, щоб ідея відродження Рідної віри залишилася невідомою широкому загалові нашого народу.
Після 1945 року генерал-хорунжий Роман Шухевич (Чупринка) разом із Центральним Проводом ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. Одна з розроблених ними схем називалася ім’ям рідного українського Бога «Дажбог»: вона мала на меті збереження кадрів і глибоку конспірацію. Тактична схема «Дажбог» передбачала збереження національно свідомих кадрів шляхом легалізації, створення національно українського підпілля в органах влади та управління (включаючи й правоохоронні), підготовку до можливого захоплення влади в Україні; посилення конспірації шляхом зміни підпільних імен та паролів, налагодження системи підземних бункерів та ліній кур’єрського зв’язку.

У цих же роках в Західній Україні діяла й повстанська група імені Перуна, відомості про яку знаходимо в Літописі УПА (т. 24 та ін.).
Мені час-від-часу повідомляють і про інших рідновірів — борців за Україну, факти про яких з’являються й оприлюднюються все частіше. Ось що повідомив письменник, історик, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль: «5 жовтня 1882 р. народився Михайло Гаврилко, різьбяр, художник, скульптор, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914), командант піонерського відділу (1915), командант Ковельського комісаріату Українських Січових Стрільців, начальник штабу Сірої дивізії, повстанський отаман. Він був язичником і ніколи цього не приховував! Під час Першої світової війни, ведучи до бою свою чоту, сформовану з гуцулів та галичан, він звертався до Дажбога, щоб той охоронив його вояків, і до Сварога, щоб накидав на ворогів блискавок. Попри таку дивовижну для греко-католиків поставу, Михайло Гаврилко став одним з найулюбленіших старшин січового стрілецтва.»

Ще один факт, — вела далі пані Галина, — Петро Войновський у своїх спогадах написав, що у першій половині ХХ ст. деякі освічені молоді люди, члени ОУН та «Пласту» «змінили віру Христову на віру Перунову», наприклад, тереновий провідник ОУН «Орест Зибачинський став відступником від віри Христової, а навернувся до язичництва, до Дажбога і Перуна».

Абсолютно язичницький зміст мала й ідея націократії полковника Миколи Сціборського, який писав: «націократія — режим панування нації у власній державі, здійснюваний владою всіх її соціально-корисних верств». Основні засади націократії:
• національна солідарність (над-класовість і антипартійність);
• авторитарність (особиста відповідальність керівників усіх рівнів за свої дії);
• якісна суспільна ієрархія та дисципліна;
• самоорганізація та самоврядність.
Ці, на перший погляд, нібито поодинокі факти, водночас складають враження певного цілеспрямованого руху, який через «згортання українізації», «боротьбу з українським буржуазним націоналізмом», а також голодоморами, ІІ Світовою війною і взагалі геноцидом українців, так і не зміг розвинутися в першій половині ХХ ст. З’єднати перервані золоті ланки Рідної віри вдалося лише в незалежній Україні.
Як бачимо, сьогодні нашим сучасним провідникам українського націоналізму є чому повчитися. Варто, насамперед, усвідомити, що націоналістична етика не може ґрунтуватися на християнських життєпораженських засадах. Вона має бути глибоко традиційною, героїчно язичницькою, аристократичною, етнонаціонально та вертикально ієрархізованою за своєю сутністю; вона протистоїть «загальнолюдській» філософії, психології раба (хай навіть і «божого»),  протистоїть смиренню, упокоренню долі та аскетизму. Націоналістична етика має бути орієнтована на систему цінностей аристократів духу — жерця, поета, воїна, — тих, хто силою власного Духу перемагає всі інтернаціональні тіні на шляху до утвердження рідної Батьківщини — рівної серед рівних країн Європи», — підсумувала Галина Лозко.

Творчий вечір у Бориспільському музеї вдався на славу. Захід композиційно довершив, як уже зазначалося, виступ молодого бориспільського рок-гурту «Перунів цвіт». У його виконанні пролунали як відомі українські, так і маловідомі — стрілецькі та авторські пісні, серед яких «Поклик раси», «Любіть українців!» (обидві на слова Р. Морозовського), «Пісня про Бориспіль» (сл. М. Дацюка) та «Коло Свароже» (сл. Г. Лозко). А музику до них написав керівник цього музичного колективу.

Галині Сергіївні сподобався музей та його працівники, котрі переконливо довели, що Бориспільський музей — не лише заклад історичної культури Бориспільщини, а й осередок української рідної духовності. Тож високоповажна гостя, окрім подяки, висловила свою готовність зустрічатися з бориспільцями щорічно.
Бориспільська міська партійна організація ВО «Свобода» та Релігійна громада Українських рідновірів «Поляни» щиро вдячні директору Бориспільського державного історичного музею Наталії Йові за сприяння в проведенні творчого вечора Галини Лозко.

Мстислав КУТАЛО,
фото І. Петренка