Іван Приходько: «Чорні круки над селом моїм літають...»
- 08 липня 2011
- Відгуків: 0
- Переглядів: 749
-
<strong>Чим Дударків «вітає» Перегуди</strong>
<p>
&nbsp;&nbsp;<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/06/279/1/1.jpg" style="width: 250px; height: 188px; margin: 10px; float: left; border-width: 1px; border-style: solid;" /> Після дитсадка «Вербиченька» на нас чекало ще одне «визначне» місце села. Адже, завітавши в гості, не побувати у ньому — вважати, що Дударкова не бачили! Тож сідаємо в авто і виїжджаємо на дорогу, що веде на Перегуди. Наближаючись до окраїни села, бачимо жахливу картину: ліворуч розкидані тверді побутові відходи, по полю в радіусі 5-ти кілометрів літають целофанові пакетики… Зупиняємось, виходимо і відчуваємо сморід. Неприємний ефект підсилює дим, який здіймається над цим жахіттям.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; — Це дударківське сміттєзвалище, — пояснює нам Іван Васильович. — Колись тут був великий колгоспний сад, на пагорбі стояв млин, поруч росли осокори, дуби й верби. А тепер ось… горить цілодобово. Сільський голова обіцяв, що у Дударкові сміттєзвалища не буде. Натомість бачите оцей недобудований паркан? Це спроба заховати смітник від людського ока. За останній час він ще розрісся, бо сюди звозять побутові відходи не лише з села, а й з Требухова, з обох Олександрівок, з Києва та Броварів, причому роблять це вдень, і навіть уночі.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; У глибині «об’єкта» зауважуємо невеличке озерце.<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/06/279/1/2.jpg" style="width: 283px; height: 238px; margin: 10px; float: right; border-width: 1px; border-style: solid;" /></p>
<p>
&nbsp;&nbsp; — Оце так отруюється ґрунтова вода. А люди її питимуть, нею поливатимуть, — робить висновок пан Іван. — Не раз доводилося чути скарги від людей, що живуть тут неподалік. Як тільки вітер в їхній бік… Та навіть якщо й немає вітру…</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Дорогою повз смітник іде селянин. Дізнаємося, що це дударківець Михайло, Івана Васильовича ровесник. Почувши, що перед ним працівники газети, він чомусь насторожено уточнює, чи ми часом не з «Трудової слави». Переконавшись, що ми з «Ринку…», розмовляє відвертіше і зі сльозами на очах оповідає нам «історію», за чийого «керівництва» постало це сміттєзвалище, як колгоспні землі «передавалися» підсобному господарству і як раптом опустіли корівники…</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; — У Требухові люде розумніші, — каже селянин. — Бо в них землю вчасно розпаювали… Наше місцеве керівництво землю лише розпродує… А нам — оце сміттєзвалище… Та ще й біля дороги. Тьху! А що з гаєм роблять? Берези й дуби вже попиляли! Що ж нашим дітям залишиться? Хіба нам такий сільський голова потрібний?</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; — Йшлося про гай, що раніше селу належав, — пояснює нам Іван Приходько дорогою назад. — Коли ж сільська влада передала його лісгоспу, почалася масова вирубка дерев. Природа людям того не простить, як не простить і цього смітника. До того ж не з’ясовуватиме, хто винний, а хто ні. У Природі все пов’язане з усім. Усе має кудись діватися і за все потрібно платити… А куди дінеться те сміття, яке навозять? Насвинячив — прибери! Береш у Природи — то й поверни! Ніщо не минеться даремно!<br />
«Бий своїх, щоб чужі боялися»?</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; — А тепер покажу вам, як сільський голова Микола Гуральник подекуди ставиться до дударківців, — рекомендує художник. — А щоб далеко не ходити, побачите його ставлення до своїх сусідів, — й Іван Васильович скеровує нас до місця проживання керівника села.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Під’їжджаємо. Паркан садиби сільського голови нагадує фортечні мури. Зверху лише бійниць не вистачає, через які можна було б відстрілюватися. Те, що це чи не найкраще і чи не найзаможніше обійстя в селі, видно вже здалеку. Наш провідник викликає сусідку, пані Валентину. Вона люб’язно запрошує нас до себе в двір і занурює у світ безкомпромісного сусідського протистояння.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; <img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/06/279/1/4.jpg" style="width: 250px; height: 359px; margin: 10px; border-width: 1px; border-style: solid; float: left;" />— Погляньте ось на це «архітектурне рішення», — пані Валентина показує цегляний Гуральників паркан, який суцільно приточений до її сараю. — Раніше тут за огорожу була натягнута наша металева сітка. Він її без нашого дозволу демонтував, спиляв наше садове дерево, яке тут росло, вибудував цю глуху парканну стіну, а нам нахабно заявив: «Ремонтувати сарай не пущу — стоятиме, поки не розвалиться!». І це, вдумайтесь, сільський голова — перша особа в селі! Можете лишень уявити, що у нас в селі «твориться»! Звичайно, ми викликали й міліцію, і пожежників… Зверталися і в прокуратуру… У відповідь отримували лише відписки. Напевне, там у нього «свої хлопці»… Приїжджало навіть телебачення…</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Потім, переконавшись у своїй безкарності, він ще й поставив бетонні блоки на нашому городі, а тепер возить брокерів, щоб його продати.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Нині триває судовий процес. Судді міняються: спочатку справу вів один суддя, тепер — інший... Надіятися на їхнє справедливе рішення дуже важко. Адже сьогодні все вирішується переважно «зеленими папірцями»…</p>
<p>
<strong>Символи хижої влади?</strong></p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Ось така у нас не зовсім весела вийшла прогулянка Дударковом.<br />
&nbsp;&nbsp; Коли ми вже поверталися в редакцію, нашу увагу привернули два вилиті з бетону леви, що «стерегли» вхід до приміщення Дударківської сільської ради.</p>
<p>
&nbsp;&nbsp; Від кого ж стережеться місцева влада символами цих хижаків? Від людей? Втім після почутого й побаченого — неважко здогадатися. Тільки ось незрозуміло, чому у нас люди такі терплячі? На кого вони сподіваються? Чого чекають? Що ця влада сама зміниться? Але ж так не буває!</p>
&nbsp;&nbsp; А може, таки варто почути народного митця:
<p>
<em>…А ви, люди,<br />
де ж ви щирі?<br />
Пора повставати —<br />
зграю чорну, хижу, люту<br />
з села проганяти!</em></p>
<p style="text-align: right;">
Дударковом прогулювалися</p>
<p style="text-align: right;">
<strong><em>Валерій АНДРОЩУК</em></strong><br />
та<strong><em> Вадим ШАПОШНІКОВ</em></strong></p>