Нова книга Романа Коваля

6 липня 2011 р. в Національному музеї Тараса Шевченка, що у Києві, відбулася презентація книги Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею».

Вів презентацію письменник Василь Портяк. У вечорі взяли участь кобзар Тарас Силенко, письменник Василь Шкляр, інші достойники. Напередодні презентації відбулася виставка «Михайло Гаврилко як мистець» (з колекції Володимира Яцюка).

У дослідженні розповідається про Михайла Гаврилка — скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. Його доля тісно пов’язана з долею українців Австро-Угорщини та Російської імперії, адже в історію він увійшов не тільки, як митець, а і як провісник Самостійної України та організатор війська — Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР.

Михайло Гаврилко — творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. «Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшину і не зневіреної у її величі», — так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка.

Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що «кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів України за неї». З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Під час Першої світової війни, ведучи до бою свою чоту, сформовану з гуцулів та галичан, він звертався до Дажбога, щоб той охоронив його вояків, і до Сварога, щоб накидав на ворогів блискавок. Попри таку дивовижну для греко-католиків поставу, Михайло Гаврилко став одним з найулюбленіших старшин січового стрілецтва.

Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів. Ця книга є спробою втілити мрію Юрія Липи, який вважав, що широке полотно пригод М. Гаврилка «викликало би більше цікавості, як не один західноєвропейський динамічний роман».
Життя його завершилось трагічно: восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили його в топці локомотива. Спалили живим.

Усі без винятку школярі і студенти СССР знали, хто такий Сергій Лазо. Знали його як «героя громадянської війни», якого спалили в топці паротяга білогвардійці. Сергія Лазо було гідно вшановано: його іменем названо село, де він народився, залізничну станцію Уссурійської залізниці, де він загинув; в Кишиневі та Владивостоці йому поставлено пам’ятники; в Кишиневі діяв музей Котовського і Лазо. Іменем Сергія Лазо названо села і міста, вулиці та площі в півсотні міст і сіл, а також райони, перевал, теплохід. Про нього написано книжки, знято фільми, створено оперу; на його честь складались пісні, випускалися марки та листівки.

Чи школярі та студенти України знають, хто такий Михайло Гаврилко? Чи знають про нього історики, мистецтвознавці, професори, академіки, генерали, журналісти чи народні депутати України?..

20 літ минає від дня проголошення незалежності України, за яку він поклав своє життя, а чи вшановано його подвиг? Чи знято про нього фільм, чи названо його іменем вулиці та площі, чи складаються на його честь пісні? Чи хоч де поставлено йому пам’ятник або меморіальну дошку? А він відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман.

Надзвичайно ошатна книга про митця-вояка має 472 сторінки кольорового друку. У ній вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги — близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг. Формат книги — альбомний, папір — крейдований, друк — кольоровий, палітурка — тверда, кольорова.