Як був підірваний Дніпрогес?

Як уже «Ринок…» повідомляв, 70-і роковини початку Німецько-радянської війни місцеві комуністи намагалися подати у вигляді радянської пропаганди, мовляв, частини Красної армії героїчно відбивалися, а українські колаборанти їй стріляли в спину... Та чомусь замовчують про багато фактів масової загибелі радянських людей, які сталися далеко не з вини ворога. Про один із таких і йтиметься нижче.

18 серпня 1941 р. гітлерівці, кинувши на прорив танки й моторизовані війська з метою раптового захоплення Дніпрогесу й греблі, по якій розраховували ввірватися в Запоріжжя, прорвали оборону західніше від міста на вузькій ділянці фронту.

Колишній начальник Генерального штабу Сухопутних військ Німеччини Ф. Гальдер так описує події в районі Запоріжжя: «19 серпня 1941 року. 59-й день війни. Обстановка на фронті: група армій «Південь»: супротивник продовжує чинити опір румунським частинам, що наступають на Одесу. У районі Очакова супротивник почав контратаку на ділянці 50-ї дивізії. У херсонському порту спостерігається велика кількість суден супротивника. 11-а армія сьогодні вночі приступила до переправи військ 11-го армійського корпусу через Буг. Авіація супротивника посилено атакує наші передові наступальні частини в закруті Дніпра. 9-а танкова дивізія вийшла в район 1 кілометра на захід від греблі, що неподалік Запоріжжя. 14-а танкова дивізія ввірвалася на плацдарм супротивника біля Запоріжжя».

По мосту через старе русло Дніпра ворогові вдалося прорватися на Хортицю, наблизитися до Дніпрогесу й почати гарматно-мінометний обстріл його захисників.

Підрозділи, що обороняються, виконуючи «наказ товариша Сталіна від 3 липня 1941 року», перемкнули генератори ГЕС на самоспалення і відступили на Лівобережжя.

Колишній начальник будівництва Дніпробуду Ф. Г. Логінов розповідає: «Це було 18 серпня 1941 року. У той день Дніпрогес працював з повним навантаженням, хоча снаряди летіли через греблю й машинну залу електростанції. У випадку відступу наших військ вирішено було устаткування станції й греблю вивести з ладу, не дати супротивникові можливості користуватися Дніпрогесом. Важка, але необхідна операція була доручена головному інженерові Дніпрогесу Григорію Шацькому...».

Німці згодом також підтвердили руйнування машинної зали працівниками станції. У мемуарах Шпеєра, який з вересня 1930 року був керівником військового будівництва Рейху, а з лютого 1942 — імперським міністром озброєння, повідомляється: «...Відвідав я й висаджену росіянами у повітря електростанцію в Запоріжжі. У ній після того, як велика будівельна частина зуміла закрити пролом у греблі, були встановлені німецькі турбіни. При своєму відступі росіяни вивели з ладу устаткування дуже простим і примітним чином: перемиканням розподільника змащення при повному режимі роботи турбін. Позбавлені змащення машини розжарилися й буквально пожерли самі себе, перетворившись на купу непридатного металобрухту. Досить ефективний засіб руйнування — всього лише простим поворотом рукоятки однією людиною!».

Але турбіни не були головною метою знищення. Був намір підірвати саму греблю. Німецькі війська були ще на правому березі Дніпра у районі Нікополя й Кривого Рогу. Про планований вибух дніпровської дамби ніхто не був попереджений — ні на самій дамбі, по якій у той час рухалися військовий транспорт і війська, які відходили на лівий берег Дніпра, ні населення й установи міста Запоріжжя — кілометрів 10–12 від гідроелектростанції вниз за течією Дніпра. Так само не були попереджені військові частини, розташовані нижче від Запоріжжя в дніпровських плавнях, хоча телефонне з’єднання в той час на Лівобережжі функціонувало нормально.

Вивчення наявних документів 157-го полку військ НКВС з охорони особливо важливих підприємств промисловості, що охороняли й обороняли Дніпрогес до останньої хвилини, дозволяє з точністю до годин встановити час підривання греблі: 20.00–20.30 18 серпня 1941 року. Саме в цей час Дніпрогес, Дніпровська гребля, залізничний міст через Дніпро були висаджені в повітря.

Військовий транспорт і люди, які в той час рухалися по дамбі, загинули. У результаті вибуху греблі й моста на острові Хортиця залишився відрізаним полк піхоти, що переправлявся в цей час на східний берег.

У тілі греблі утворився великий пролом, пішло активне скидання води. У результаті виникла велика зона затоплення в нижньому плині Дніпра. Майже тридцятиметрова лавина води пронеслася дніпровською заплавою, заливаючи все на своєму шляху. Всю нижню частину Запоріжжя з величезними запасами різних товарів, військових матеріалів і десятками тисяч тонн харчових продуктів та іншого майна за якусь годину було знесено. Десятки суден разом із судновими командами загинули у тім жахливім потоці. Сила хвилі, що утворилася після підриву греблі Дніпрогесу, була така, що монітор (човен) «Волочаєвка» був викинутий на берег і потім міг використовуватися як оборонна споруда лише на суші.

У плавневій зоні острова Хортиці й дніпровських плавнях на десятки кілометрів до Нікополя й далі стояли на позиціях військові частини. Вибух греблі різко підняв рівень води в нижньому плині Дніпра, де в цей час почалася переправа військ, що відходили під Миколаєвом, — 2-го кавалерійського корпуса, 18 й 9-ї армій. Ці війська були «відрізані» при переправі і частково поповнили число угруповання військ, що потрапили в оточення й полон, а частково зуміли переправитися у неймовірно тяжких умовах, кинувши артилерію й військове спорядження.

У Радянському Союзі воліли не поширюватися про трагічні події в Запоріжжі, пов’язані з висадженням Дніпрогесу у повітря. Знищення на той момент найпотужнішої гідроелектростанції в Європі комуністична пропаганда пояснювала «ворожою диверсією». І тільки зараз українські історики одтримали документальні докази, що дніпровська хвиля поглинула близько сотні тисяч осіб: 80 тисяч запорізців і біженців із сусідніх реґіонів та близько 20 тисяч радянських солдатів, що не встигли покинути місто. Ніхто не бере цифри зі стелі — вчені Запоріжжя, Дніпропетровська й Нікополя вже мають докази масових людських жертв після вибуху греблі. І найстрашніше, що від вибуху Дніпрогесу постраждав тільки наш народ. Німецькі війська, що перебували на високому правому березі, хвиля не дістала.

За матеріалами інет-сайтів підготував до друку
Вадим ШАПОШНІКОВ