«І Богу свічка, і чорту кочерга»?
- 23 вересня 2011
- Відгуків: 0
- Переглядів: 747
-
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/09/293/3/1.jpg" style="width: 250px; height: 418px; margin: 10px; float: right; border-width: 1px; border-style: solid;" />16 вересня, напередодні Дня Борисполя, на «Книшовому МПК» був відкритий пам’ятник бориспільцям, померлим у роки Голодомору 1932, 1933 років.
<p>
З огляду на значимість таку подію рядовою не назвеш. Проте на тлі помпезних святкувань Дня міста вона цілком такою могла стати, якби не висвітлення її у газеті «Ринок…». Адже захід пройшов дуже скромно…</p>
<p>
На місці, де ще донедавна височів хрест, встановлений свого часу на «Книшовому» кладовищі членами Народного Руху України і попередньо сюди перенесений після «реконструкції», тепер стоїть монумент, присвячений «Світлій пам’яті загиблих у роки Голодомору 1932–1933 років» (на фото ліворуч). Це місце обране не випадково, адже тут неподалік був рівчак, куди у роки великого голоду скидали померлих від голоду бориспільців.<br />
Пам’ятник вирізняється певною оригінальністю. Це композиція соняхів, одні з яких ніби тягнуться до сонця, символізуючи прагнення до життя, а інші — зламані, їм це життя нагло обірвали. І хоча міський голова у своїй промові ім’я скульптора не назвав, все ж потрібно віддати авторові належне за те, з якою любов’ю та сумлінням він створив цю композицію, так само, як і не обминути увагою підприємства «ПМК-10» та «Підряд-сервіс», які долучилися до благоустрою території біля пам’ятника. Милуючись цим творінням і усвідомлюючи, кому воно присвячене, мимоволі ловиш себе на думці: з українців досить уже хрестів і досить скорботи! До того ж це тепер не «Книшове» кладовище, а «Книшовий меморіально-парковий комплекс»…</p>
<p>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/09/293/3/2.jpg" style="margin: 10px; width: 200px; height: 490px; float: left;" />У церемонії відкриття взяли участь окремі депутати міської ради, працівники виконавчого комітету, музею, краєзнавці, колишні учасники першого мітингу на Книшовому зі вшанування жертв Голодомору, літні бориспільці — свідки тих страшних подій та інші жителі міста. Вела захід начальник відділу внутрішньої політики Тамара Петруша, її вступне слово зворушило до сліз багатьох, а безпосередньо відкрили пам’ятник міський голова Анатолій Федорчук, який дотримав свого слова щодо його встановлення, та перший заступник міського голови, депутат обласної ради Микола Корнійчук. До речі, це вже 2-ий пам’ятник, відкритий нинішньою владою.</p>
<p>
На цю акцію завітали й представники міської партійної організації ВО «Свобода». Вони активної участі у ній не брали і стояли трохи осторонь від загального дійства. Бо ніхто з них не вірив у щирість дій організаторів цього заходу. Адже ще не так давно хоч і в іншому місці, та все ж у центрі міста, знову постав «вилизаний», оновлений пам’ятник вождю червоних окупантів Української Народної Республіки, які потім і влаштували для українців голодомори. Варто зазначити, що хоч перенесення пам’ятника Леніну і здійснювалося за кошти якихось підприємств-спонсорів(?), та все ж земельна ділянка під нове місце його розташування офіційно не відводилася! Це більшовицьке страхіття і надалі перебуває на балансі комунального підприємства «ВУКГ», яке тут, як і по всій вулиці Радянська, також підтримує належний санітарний стан (інформація з відповіді першого заступника міського голови Миколи Корнійчука на депутатське запитання Вадима Шапошнікова).</p>
<p>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2011/09/293/3/3.jpg" style="width: 250px; height: 386px; margin: 10px; float: right;" />У «свободівців» іще є запитання. Чому, наприклад, і досі, до того ж Дня міста, не перейменовані вулиці, які носять назви й імена більшовицькоімперської попередньої епохи — Комуністична, Радянська, Дзержинського та інші? Адже це було б чи не найкращим вшануванням і бориспільських повстанців, і жертв Голодомору та політичних репресій, і всіх, хто загинув, просто боронячи свободу і незалежність рідного краю. Невже наше місто у такому стані зустріне й 1000-ліття першої писемної згадки про смерть князя Бориса на річці Альті? Чому у червні на перепоховання військовиків Червоної армії приїхав сам президент, а на такому не менш значному заході, як цей, не було навіть голови облдержадміністрації?</p>
<p>
Продовжуючи низку подібних запитань, варто звернути увагу і на той факт, як уже на другий день, під час святкової ходи по центральній вулиці, посередині, на чолі колони «красувався» червоний прапор, а стяг міста та Державне знамено несли обабіч! Невже не можна було з поваги до символу держави нести Прапор України посередині першим, прапор Борисполя — посередині другим, а позаду всі інші прапори?</p>
А й справді, якщо дехто доходить до абсурду, називаючи це свято «Днем народження міста», то що, виходить, Бориспіль «народився» під час повернення сюди комуністичної влади у вересні 1943 року? А ось кияни про своє місто так сказати справді можуть: у них День міста в травні, а не 6 листопада, коли у тому ж 1943 над будівлями ЦК КП(б)У (колишня площа Калініна) знову затріпотів більшовицький прапор.
<p>
А що означає червоний прапорець між жовтим і синім, устромленими на електроопорних стовпах вздовж Київського шляху — як до Дня Незалежності України, так і до Дня міста?</p>
<p>
Усе це наводить на невтішні роздуми. Один із них: у нашому місті, як і в усій державі, крім західних областей України, як і раніше, відсутня державницька ідеологія! А вона має бути у незалежній державі і невдовзі запанує, коли Україну очолять українські націоналісти. А поки… Поки що світогляд як попередніх, так і нинішніх очільних представників як міської, так і державної влади, у бік української держави не еволюціонує. Вочевидь, вони дуже полюбляють народну приказку: «І Богу свічка, і Чорту кочерга».</p>
<p style="text-align: right;">
<em><strong>Вадим ШАПОШНІКОВ</strong></em></p>