Чому Україна така бідна і нещаслива?
- 07 жовтня 2011
- Відгуків: 0
- Переглядів: 949
-
А й справді, чому? Мабуть, тому, що ми знущаємося із даного нам Господом неймовірного багатства. Ходимо по золоту і плачемо, що бідні. Навіть не уявляємо, як люди у світі добувають собі хліб насущний — на кам’янистих ґрунтах, на пісках, у безводних степах.
У 20–30 рр. ХХ ст. у Західній Україні під проводом священиків, вчителів та українського студентства селяни зробили комплексний економічний прорив. В умовах залежності від польської державної влад, їм вдалося, перше, побороти алкоголізм. Замість пропивати останнє селяни почали інвестувати всі можливі кошти в освіту дітей, українську культуру та власний економічний розвиток. Друге — скооперуватися. Тобто об’єднати скромні кошти і зусилля всіх членів сільських громад. Сконцентрувати їх для економічного протистояння польським поміщикам. Третє — технологічно перевершити неймовірно багатших поміщиків. Пани всі прибутки витрачали на гарне життя. А сотні селян, зібравши свої мізерні статки разом, купували, наприклад, найкращого племінного бика. І за пару років мали кращу молочну продукцію, ніж пан, котрий купив гіршого бика, бо ще треба було гроші на жінчині діаманти.
З доходів від продукції інвестувати у переробку. Запровадили жорстку виробничу дисципліну і гігієнічні стандарти. Якість молочної продукції стала експортною, конкурувала з голандською та бельгійською на найвибагливіших ринках. Підняли загальну аграрну культуру. Студенти кожної неділі читали лекції про передові технології у всіх селах. При цьому таємно лобіювали національну культуру та ідею. Одним із них був Степан Бандера. У результаті за кільканадцять років виросли українські кооперативи, кредитні спілки, фірми і банки. Якби не радянська окупація у 1939 році, то польська економіка на західноукраїнських землях програла би остаточно економіці українців.У 1945 році землю роздали селянам, щоб відразу конфіскувати її до колгоспів. Але роздавали лише землю, а забирали потім усе — землю, худобу, обладнання. Малих підприємців (ковалів, мельників, стельмахів, бондарів, сироварів тощо) винищили як клас, а майстерні, млини та цехи конфіскували. За «совєтів» земля стала полем каторги. Безправні раби задарма горбилися на ній задля перемоги міфічного комунізму. Виросли два покоління, які ніколи землею не володіли, окрім городів та присадибних ділянок. Два покоління, котрі змалечку чули від батьків, що на землі ніколи не доробишся, що з села треба тікати геть від тої каторжної, невдячної і брудної роботи.
Й ось, нарешті, цим людям роздали земельні паї. Задарма. То що їм та земля? Лише одиниці захотіли її обробляти. Переважна більшість власників земельних паїв тепер думає, що з ними робити.
Ситуація десятирічної давності: бабця на Черкащині продає латифундистам 7-гектарний пай багатющого чорнозему за 100 грн. Аферисти вже тоді мали різні схеми, як обійти законодавчі заборони. На запитання, чому так робить, каже: «Діточки, а пощо мені та земля? Я ж її ніколи не бачила, все у колгоспі впроголодь спину гнула, вже скоро і помирати. То за ті гроші хоч раз перед смертю поїм смачно».
Власне, на це влада і робить ставку. Розраховує, що переважній більшості власників земельних паїв земля у володінні не буде потрібною. Що абсолютна більшість свої паї продасть. Дешево. Швидко. Назавжди.
Чи матиме право хтось із нащадків тих, хто продав землю, звертатися потім до Господа про допомогу? Жалітися, що китайці на їхніх колишніх полях вирощують і експортують першокласні харчі? Що скаже Господь? Що дурні самі себе покарали і прирекли на деградацію своїх дітей та онуків. А за 10–15 років у світі буде гострий дефіцит харчів і земля стане головним і по-справжньому золотим ресурсом.
Що робити? Не поспішати! Земля не пропаде, не згорить, її не вкрадуть і не винесуть, не знищать. Її можна позбутися лише самому внаслідок власної дурості. Щоб землю не вилучили у примусовому порядку, її треба обробляти. Як не виходить самому чи навіть з родичами, то можна здати в оренду. Бажано комусь із своїх — фермеру, кооперативу односельців. Від біди — агрофірмі чи навіть латифундистові. Але з однією умовою: у себе вдома завжди тримайте оригінал документу на право власності на цю землю й один із незалежно зареєстрованих примірників договору оренди — із зазначенням терміну оренди та сумою орендної плати. Хтозна, а раптом через кілька років хтось із ваших дітей, онуків чи родичів попросить цю землю дати йому в обробіток!І цілком можливо, за деякий час бути хліборобом, годувати півсвіту для українця знову стане почесно і прибутково.
Валерій Андрощук,
депутат Бориспільської районної ради від ВО «Свобода»