Парку у Головурові бути!

Сьогодні вирішення екологічних проблем є пріоритетним завданням і визначає рівень благополуччя світової цивілізації й, зокрема, нашої країни. Забруднюючи довкілля, ми, в першу чергу, шкодимо собі, відбираємо у прийдешніх поколінь можливість жити серед чарівних парків, чистих озер та повітря.

Парк у селі Головурів — місце масового, активного відпочинку його мешканців. Однак ця найпривабливіша зелена зона може виявитися жертвою дерибану з усіх його боків. Цілком логічно, що громада села з рішенням сільської ради про будівництво храму УПЦ (МП) на території паркової зони не погодилася. Нагадаю, що на місцевому референдумі 29 січня 2012 року близько 70 % осіб, які взяли участь у голосуванні, висловилися категорично проти знищення паркової зони.

Відверто ставати на бік тієї чи іншої конфесії я, як автор цих рядків, не маю бажання, тому що, уважно вивчаючи Біблію, бачу заклики до єдності, до одного єдиного правильного розуміння віровизнання. Не Бог розділив Свою Церкву, а керівники релігійних конфесій, причому зробили це, використовуючи не завжди законні, не зовсім етичні і навіть далекі від християнської моралі методи. Водночас дивує та обурює позиція високопосадовців, які надають перевагу якійсь одній конфесії та намагаються навчати людей, у якого отця молитися та до якої церкви належати. Український народ завжди намагалися поділити за мовою, релігією, культурою, героями, пам’ятниками тощо. Не справа політиків — втручатися у справи Церкви. Українці не дурні, головурівці самі розберуться, де їм будувати Церкву. Але повернімося до теми.

Хочеться нагадати слугам народу: громада не забула передвиборні обіцянки кандидатів; а ви після обрання дістали народ до ручки, довели його до зубожіння! Не чіпайте хоч наші паркі, лісових насаджень та зелених зон. Їх садили не теперішні представники влади, а прості, чесні, порядні, українські люди, щоб їхні нащадки дихали чистим повітрям, а не кіптявою та пилом.

Головурівській парк є окрасою села, його візитною карткою. Під час створення парку були висаджені цінні дерева — могутні ялини, сріблясті берези, вікові липи тощо. Ці дерева додають парку неймовірної краси і чарівності, навіть взимку оживляючи його. Я неодноразово цієї пори милувався головурівським парком, де намистом червоніють горобини, на яких сидять зграї снігурів, як сонні дерева, перешіптуються одне з одним в очікуванні,  коли ж прийде весна…

Думається, як же потребує природа нашої охорони і збереження. Якщо ми не збережемо її, то не зможемо милуватися її красою. Чи буде збережений і навіть збільшений головурівській парк — залежить тільки від громади села. Інакше наші нащадки ніколи не вибачать нам нашої пасивності. Хочу нагадати нашим політикам, що влада приходить і відходить, партії змінюють назви, але є ще суд людський і суд Божий, перед яким нам усім доведеться відповідати.

Валерій Андрощук,
депутат Бориспільської районної ради від ВО «Свобода»