Чарувала Тараса Шевченка піснями

Серпневого дня 1859 року Т.Г.Шевченко перед від’їздом із Києва завітав до давнього знайомого — Івана Даниловича Юскевича-Красковського. Його манили сюди два бажання: перше — побачитися з учителем латини Другої Київської гімназії, який ще в 1846, -47 рр. був у близьких зв’язках з «кирило-мефодіївцями», дуже добре знав Шевченка і його соратників, а друге, чи не найбільше бажання, — послухати пісні у виконанні його дружини Єлизавети Іванівни. Прощаючись з Києвом і киянами, поет не міг відмовити собі у такому задоволенні.

Тарас Григорович просто раював від дзвінкого природного голосу. За піснями у гостинній родині минув вечір. Вже й ніч застала, а поет не міг перепинити тої пісенної зливи, яка освіжала його душу і серце перед далекою дорогою до Петербурга. Лише вранці 14 серпня Тарас Григорович залишив гостинних киян і виїхав у напрямку Переяслава. А в Петербурзі він згадуватиме цю прекрасну родину. У листі до Івана Сошенка від 9 жовтня 1859 р. проситиме написати йому, «як зовуть пана і пані Красковських і як зовуть Чалого і Чалиху».

Іван Данилович Юскевич-Красковський жив на розі Ірининської вулиці і Михайлівського провулку. Цю адресу знали багато українських діячів. Багато, хто приїздив до Києва, неодмінно зупинялися в Івана Даниловича квартирувати. Не оминув цього двору і Пантелеймон Куліш. З господарем був знайомий ще з Новгород-Сіверської гімназії, обоє були земляками з Борзнянщини. У 1845, -46 рр. Куліш зустрічався і листувався з Іваном Юскевичем Красковським і його гостинною співочою дружиною, був близьким другом його сім’ї і зізнавався: «Во время пребывания моего в Києве я в его семействе был совершенно домашним человеком».

Письменник не один раз зупинявся у гостинних господарів і не на один день. Наприкінці грудня 1846 року, вкотре приїхавши до Києва, знову зупинився у Красковських, відсвяткував тут Різдво і зустрів Новий рік. Затримка в Києві була вимушеною, бо, як він зізнавався, пробираючись по горбистій місцевості та поганих тротуарах, дуже зіпрів, застудився і розкашлявся. То ж господарі турботливо доглядали за ним і допомагали здолати недугу.

У літературних джерелах збереглися відомості про те, що Кулішу запала в душу Єлизавета Красковська, яка красою і співом так зачарувала його, що була чи не першою претенденткою на його парубоцьке серце і залишила глибокий слід у його душі. Про інтимні стосунки Пантелеймона Олександровича згадує брат його дружини Микола Михайлович Білозерський, який у своїх нотатках під рубрикою «Кулиш с «ловеласной» стороны» записав: «До женитьбы в 1847 г. водился в Києве с известной куртизанкой Красковской, славившейся прекрасным пением украинских песен и любезностью с студентами». Марко Вовчок, яка свого часу відчула залицяння невгамовного кавалера П. Куліша, згадувала: «Достойно сожаления, что до сих пор находяться под спудом его письма к Е. И. Красковской (его первой любви, пережившей почти полтора десятилетия)…»

На жаль, його листування з Єлизаветою Красковською не збереглося. Куліш часто гарячкував і «замітав сліди» за собою, знищував свої листи до коханок і відписки від них, або залишав листи на зберігання у когось зі своїх знайомих. То ж не виключена та можливість, що не всі листи «канули в Лету», вони десь несподівано можуть спливти на поверхню. Але від сучасників не міг приховати те, що траплялося з ним «на фронті» ловеласних завоювань і поразок. Дослідники його творчості схильні до того, що Є. І. Красковська належала до переможених Кулішевим залицянням. Тож познайомимося з нею ближче.

Єлизавета Красковська (дівоче прізвище Анастасієнко) була, певно, родом з Воронькова, козацького містечка на Київщині. У 1841 році вийшла заміж за Івана Даниловича Юскевича-Красковського, вчителя латинської мови Другої Київської гімназії. Родина ростила й виховувала восьмеро дітей, п’ять синів і три доньки. Іван Данилович належав до прогресивних діячів демократично налаштованої інтеліґенції. У спогадах сучасників його часто згадують добрим словом як вчителя і людину, яка багато років віддала служінню своїй професії. Про його дружину пишуть, як про чарівну жінку, прекрасну виконавицю народних пісень. Вона мала чудовий голос, знала багато пісень і могла передавати всі тональності пісні без найменшої фальші. Невипадково її пісні любив не лише слухати, а й записувати ще один великий діяч української культури М. В. Лисенко.

М. Лисенко робив записи від людей інтеліґентних, освічених, грамотних, музичні здібності яких розвивалися на народних піснях. До своїх записів він ставився дуже ретельно й суворо, особливо звертав увагу на народне середовище й на особу, яка співає і передає пісні. Інколи він переривав запис, коли відчував перекручення тексту і його інтерпретацію співаком. А такі співаки, як Меланія Загорська, Є. І. Красковська, Косачка і Гапка Іщенко, що були недосвідчені в мистецтві осудові за псування мотивів не підлягали. За його професійною оцінкою, як музиканта і фольклориста, «вони, сприймаючи мелодії з уст народу лише тонким слухом своїм, могли б тільки додати дещо свого індивідуального в деталях мелодичного рисунка, але змінити, перетасувати ритм — це важко уявити собі у людей, які переймають відлиту в певну форму мелодію безпосередньо від народу».

Андрій ЗИЛЬ,
журналіст, краєзнавець