(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Писанка в моделі релігійно-світоглядних уявлень українців

  • 30 березня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 598
  • Автор: admin
  • 0

Моє знайомство з писанкою відбулося дуже давно — ще в дитинстві, але пам’ятною для мене була участь в етнографічній експедиції «Чумацькими шляхами» влітку 1992 року, яку очолював відомий етнограф Василь Скуратівський. У цій експедиції мені випала щаслива нагода знімати два відеофільми про писанку: один про «народження» писанки (в с.Криворівня на Івано-Франківщині), а другий про «лікування» і консервацію писанок (у Віженці на Буковині).

Від Івана Паращука (с. Криворівня) я вперше почув переказ: «Старі люди говорять: як в народі перестануть писанки писати і «гріти Діда»..., тоді і Кінець Світу настане».

Справжнє значення цього прадавнього переказу я зрозумів, коли познайомився з працею Володимира Гнатюка «Колядки і щедрівки», в якій він подає вислів, що побутував у гуцулів ще на початку нашого XX століття: «Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти Віра Руська буде в світі».

Мене з того часу ніколи не полишало запитання: що ж то за така «Віра Руська», яка може зникнути разом з писанками і колядками і яке місце в ній відігравали ці гарно розписані яйця?..

Крім родових легенд українського народу про появу людини на Землі, я почав збирати легенди про писанки і крашанки. Крім класифікації і технології виготовлення, мене цікавило також, яке практичне використання мали писанка і крашанка в релігійному, святковому і буденному житті українців, а також причини зникання цього дивовижного виду родового мистецтва і культури в нашому народі, зокрема в східних і південних реґіонах України.

У релігійних традиціях багатьох народів, які ще не знайомі із світоглядом і основами сучасних світових релігій, виявляємо легенди про «сотворення» Землі і взагалі Всесвіту з Яйця. У нашому народі подібні легенди в чистому вигляді не збереглися, але відгомін таких переказів знаходимо в багатьох українських народних казках: «Казка про Яйце-райце», «Казка про Жар-Птаха», «Казка про Курочку-Рябу» та ін. Яйце в казці виступає також предметом, у якому криються незлічені отари і череди худоби, розкішні палаци з коштовного металу і каміння та багато інших багатств і чудес...

25 легенд про писанку, зібрані мною з писемних джерел і записані в різних областях України, відкрили чимало темних сторінок з історії писанки в Україні. Хоч ці легенди з’явилися вже в християнську добу (переважно 100–300 років тому), але й вони дали змогу простежити приблизний порядок їх появи і творення. Деякі з них були створені навіть в наш час...

Людей здавна дивувало, як з яйця, що на перший погляд схоже і подібне на звичайнісінький видовжений округлий білий чи плямистий камінь, з’являється життя... Подібно до того, як Свята Земля пробуджується навесні і скидає із себе білу оболонку снігу, як Свята Вода прокидається, ламаючи тверду прозоро-білу кригу, так і курча вилуплюється з твердої білої оболонки яйця, пробиваючи його своїм ще слабеньким дзьобиком. Помітили наші Предки й те, що саме з курячого яйця народжуються майбутні провісники ранішнього Сонця і Ранньої Зірниці. Півня в народі вважали символом Бога-Сонця: навіть в українській народній загадці «Сидить півень на вербі, спустив коси до землі», (відгадка Сонце з променями).

З яєць вилуплювалися птахи — споконвічні тотеми українського народу і зв’язківці між Раєм, де спочивають Душі наших Предків, і Україною; вони щовесни приносили вісточку від Предків, а в дзьобах приносили душі дітей, які в цьому році повинні були народитися. За кількістю лелек у народі гадали про кількість майбутніх немовлят. Нині ми бачимо, у що виродилося це повір’я. Про лелеку з немовлям у дзьобі говорять жартуючи, бо розуміють цей образ буквально...

З яйця народжуються також господарі підземного царства — плазуни і змії, яких очолює Змія-Царівна в золотій короні. Вихід усіх жителів підземного царства на поверхню землі був причиною святкування в українському народі в дохристиянські часи Благовіщення — свята Матері-Землі; саме з цього дня в народі починали обробляти Землю.

Вміст звичайного яйця нагадував будову Світу, яку в різних народах тлумачили по-різному: в одних випадках жовток яйця розглядали як подобу Сонця, білок — як подобу Води, шкаралупу — як Небесну Твердь; в інших випадках жовток означав Землю, білок —Воду, плівка — Хмари, а шкаралупа — Небо. Цікаве повір’я подає А. Афанасьєв: «Орлине Яйце, падаючи в Море, розбивається: нижня частина шкаралупи стає Землею, верхня — Небом, білок — Сонцем, жовток — Місяцем, а що залишилося від Яйця — Зірками».

Переглядаючи українські народні казки, Микола Сумцов подає і місцеве повір’я про Яйце: «У казках образ Сонця Жар-Птиця може одним своїм пером освітити величезний Сад. Із Саду її викрадають, але вона встигає знести Золоте Яйце, яке потім стає новим Джерелом Життя, світла і тепла» .

Можна наводити й багато інших переказів про яйце, але незаперечним було те, що саме з яйця народжувалися створіння, які могли легко здійматися до Неба і Сонця, і наші далекі Предки вважали їх посередниками між людьми і Богами.

Усі ці спостереження дали змогу Людині Природи помітити в цьому маленькому «камінчикові» велику Божественну Таємницю, великий Божественний Закон. Люди не могли певно знати і пояснити, як творився Світ, але, знайомі з народженням птахів й особливо півня, здогадувалися про народження Землі і Неба з подібного, але Космічного Яйця — подоби Бога. Про це свідчать і перекази інших народів...

Побожне ставлення до яйця, його обрядове використання в українських народних святах і звичаях на початку Нового Літа і протягом всієї весни, а також в родинних святах — родинах, весіллі і похоронах,у лікувальному і господарському чаруванні українців, дає повне право стверджувати, що в українському народі з писанкою знайомі не одну тисячу років. І досі на землях України знаходять керамічні (глиняні) яйця-брязкальця, які, ймовірно, використовувалися Предками українців у весняних обрядах за кілька тисяч років до насадження християнства.

Незважаючи на це, і досі продовжують думати, що писанки і крашанки — це суто християнське явище; згадують про звичай «христосуватися» в день християнської Пасхи. Науковці часто наголошують, що писанка — це «символ воскресіння Ісуса Христа», а червона крашанка — символ пролитої крові «спасителя». Спостерігаємо, як червона крашанка з образу Сонця в дохристиянські часі вже в християнські часи перетворюється в символ крові розіп’ятого «Царя Юдейського» Ісуса Христа. Багато хто вже не уявляє писанки без зображення християнського хреста з продовженою нижньою частиною символу страти і розп’яття, без сучасних написів «Христос воскрес» або «X.В.». Науковці не поспішають пояснити загалу, що ні Христос, ні євреї, серед яких він був розіп’ятий, ніякої традиції розписувати пасхальні яйця не мали, тим більше такі, які б символізували розіп’ятого і оживленого Христа.

З історії навернення українців-русичів у християнство знаємо, з якою немилосердністю християнські священики за допомогою місцевої державної влади викорінювали усі явища, прояви і залишки місцевої родової релігії — Руської віри. Подібне вони робили майже з усіма прадавніми звичаями і віруваннями тих народів, де проходив «вогненний меч християнства». Поширювачі християнської релігії найактивніше і найпослідовніше знищували ті явища культури, які не були описані в текстах Біблії, зокрема — в євангеліях.

Жодного разу в Біблії не згадується про обрядове використання крашанок, дряпанок, шкрябанок і писанок, тому і не могли християнські проповідники шанобливо ставитися до цих святощів язичницького релігійного культу.

Колись писанки писали цілу весну, тепер лише три дні перед Пасхою. У країнах і народах, охоплених християнством, звичай писати писанки завмирає і лише в деяких митрополіях ще жевріє звичай дарувати розфарбовані в різні барви яйця, але вже без будь-якого значення.

Дослідник писанкарства в с.Космач на Гуцульщині Д.Пожоджук вже на Міжнародному з’їзді писанкарів, в 1992 році повідомив, що «в Космачі живе нині писанкарів, мабуть, більше, ніж у багатьох областях України разом узятих [...]. Але тепер, на жаль, не кожна писанкарка може розповісти, що означає бодай один із символів».

І не дивно. Майже тисячу років тому замість місцевого переказу про народження Світу з Яйця християнство принесло юдейську легенду про сотворення Світу богом Яхве (Єговою) за шість днів. З поширенням цієї легенди, яка записана в Біблії, перекази про Яйце зникали, забувалися або «заховувалися» в українських народних казках.

Про неприхильне ставлення церковників до обрядового використання яєць дізнаємося з послання ідеолога місцевого християнства кінця XVIст. Івана Вишенського. «Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте...»— наказує він у своєму листі від 1599–1600р. Таким чином українцям заборонялося нести на гробки (на Проводи) колачі, писанки і крашанки, які присвячувалися душам покійних Предків, що відійшли у Світ Нав’я.

Відомий знавець української минувшини, етнолог Микола Сумцов у своїй праці «Писанки» (1882) подає такий переказ: «Євреї*, бажаючи схилити Пілата до підписання смертного вироку Ісусу Христу, дарували дітям Понтія Пілата крашені яйця (с.10)». Подібним, за своєю суттю, є йінший переказ, записаний Сумцовим: «Писанки пишуть на знак того, що євреї мучили Ісуса Христа, то все його тіло «пописали», тобто побили нагайками» (с. Агапівка Куп’янського повіту).

Щоб викорінити в українському народі звичай писати писанки, саме церковники поширювали подібні перекази між людьми. Але звичай розписувати яйця в народі тримався настільки сильно, що церковнослужителям не залишалося нічого іншого, як долучити писанки до християнської Пасхи, точніше, дозволили приносити їх до церкви для «кроплення» (освячення).

Якщо в кінці XVIст. Іван Вишенський ще виступає проти обрядового використання яєць, то вже в середині XVII століття француз Гійом де Боплан мав нагоду спостерігати, як на Пасху за дві години богослужби в кошики єпископа набирається від 5-ти до 6-ти тисяч яєць: «Єпископ мав приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві. А коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку. Так, як я оце розповів, робив у Києві митрополит, що зветься Могила, який є главою всіх єпископів; так само робить і найбідніший парафіяльний священик». З цієї розповіді Боплана довідуємося, як християнські церковники різних рангів пристосували цей язичницький звичай злюбного (шлюбного, любовного) характеру до своїх аскетичних обрядів.

Анатолій БОГОРОД,
старший викладач кафедри філософії Київського університету ім. Б. Грінченка

Далі буде

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.