(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Святий обов’язок поколінь — знати правдиву історію свого народу

  • 25 травня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 759
  • Автор: admin
  • 0

20 травня, третьої неділі п’ятого місяця року, мільйони українців на Батьківщині й у діаспорі традиційно вшанували пам"ять десятків мільйонів наших співвітчизників, замордованих упродовж майже 70-річного панування в Україні окупаційної московсько-комуністичної влади.

Тисячі людей з Києва і прилеглих до столиці районів за покликом сумління взяли участь у жалобних заходах, що відбувалися в Національному культурно-історичному заповіднику «Биківнянські могили». Побували там кілька десятків мешканців Бориспільщини. Серед них представники міських і районних організацій патріотичних партій та громадських організацій державницького спрямування, активісти кількох християнських громад, дослідники причин і наслідків комуністичного терору. А також діти, онуки і правнуки тих, хто за вироком судів, але найчастіше позасудових органів, різного роду «особливих нарад», «трійок» і «двійок» були знищені в енкаведистських катівнях, або загинули від непосильної праці, голоду й холоду в численних концтаборах на «вєлікіх стройках камунізма».

Цього дня побував у Бикивні і 84-річний бориспілець Олександр Котко. Незважаючи на свій похилий вік, він приїхав поклонитися своєму батькові Сергію Васильовичу Котку, вбитому комуністичними песиголовцями 1937 року на 40 році життя. Разом з десятками молодих, працьовитих українців, він закопаний в одній із ям у Биківнянському лісі, які за неповні 4 роки стали для майже двохсот тисяч розстріляних у київських тюрмах безіменними братськими могилами.

Хто ж такий Сергій Котко, які злочини скоїв перед українським народом, на підставі розгляду яким судом своєї справи отримав смертний вирок? Мені вдалося ознайомитися з деякими документами щодо долі цієї людини. З’ясувалося, до 1937 року він сумлінно працював у банку, вільний час віддавав праці у власному господарстві, жодною протиправною діяльністю не займався. Не був ні злодієм, ні грабіжником, ні хабарником Проте, як і більшість бориспільців, був українським патріотом, мав загострене почуття справедливості і невгамовний козацько-гайдамацький дух. Ось що про це сказано в документах.

Як випливає з протоколу засідання трійки при Київському обласному управлінні НКВД УРСР (нагадую: «трійка» це позасудовий репресивний орган, існування якого не було передбачене чинною тоді Конституцією) розглянула «справу № 1970 Бориспільського РУ НКВД за звинуваченням (прошу звернути особливу увагу!) українця, хлібороба, колишнього офіцера петлюрівської армії». Далі перерахований перелік «злочинів» Котка: «проводив контрреволюційну роботу проти існуючого ладу, вихваляв петлюрівський лад, заявляв, що готовий зі зброєю в руках боротися за Самостійну Україну, жалкував, що в 1918-1919 роках бориспільці не виступили дружно на заклик Петлюри». З огляду на перераховані звинувачення «трійка» у складі начальника відповідного підрозділу НКВД, прокурора і секретаря комітету комуністичної партії постановила: «Котка С. В. розстріляти, особисте майно конфіскувати».

Звинувачувальний вирок містить показання свідків, котрі підтверджують факти «контрреволюційної» діяльності Сергія Котка. Зокрема, якийсь К. Ситник свідчив, що Котко С. В. казав: «Помилку ми зробили 1919 р., що не виступили дружно на заклик Петлюри. А зараз знищити більшовицьку владу і вирвати Україну з московського ярма набагато важче. Хоча це станеться неминуче!»
Заслуговує на увагу і схвалення величезний історичний оптимізм простого бориспільця Сергія Котка. У чорні часи жорстокої диктатури московських окупантів він беззастережно вірив у волю і щасливу долю нашої улюбленої Вітчизни.

Витяг з акту розстрілу Котка С. В. безпристрасно фіксує: «Постанову трійки КОУ НКВД КРСР виконано 13 листопада 1937 року о 23 годині». Довідку про посмертну реабілітацію батька, в якій містилася також інформація про причину смерті і її правдиву дату Олександр Котко отримав з Генеральної прокуратури України лише на початку 2000 року.

Ще далекого 1962 року, в часи «хрущовської відлиги» обласна прокуратура у відповідь на запит Олександра Котка про долю свого батька цинічно брехала, що буцімто Сергій Котко був засуджений лише на 10 років без права листування. А помер він нібито 28 листопада 1942 року. Щоб приховати від народу масштаби «сталінських» злочинів, до яких були причетні і посіпаки «вождя», серед них і Микита Хрущов, тодішня влада свідомо вводила в оману членів родин репресованих, вказуючи в документах вигадані дати смерті від неіснуючих хвороб.

З книги М. Роженка та Е. Сохацької «Сосни Биківні свідчать: Злочин проти людства» можна довідатися, що в один день з О. Котком було розстріляно ще 47 осіб. Серед них двоє його земляків. Це мешканці сіл нашого району: Феодосій Корнійович Гапон (с. Рогозів) та Іван Якович Тур (с. Іванків). Як бачимо канібальська машина, виплекана ще Леніним, з різною інтенсивністю безупинно функціонувала і при його наступниках.

Чому послідовне людиновбивство набуло особливо великих масштабів саме в період 1937–1939 років? Саме в середині 1930-х років сталінська банда вирішила провести «чистку суспільства від елементів, неспроможних будувати соціалізм». З цією метою на найвищих урядовому й компартійному рівнях було ухвалено низку таємних постанов, згідно з якими фізичному винищенню і запротореною до концтаборів підлягали мільйони людей. Москва встановлювала плани щодо кількості осіб, які підлягали репресіям і розсилала їх у «союзні республіки», республіканське керівництво розподіляло цю кількість по областях, області — по районах. Як бачимо, при соціалізмі вся діяльність держави, у тому числі у сфері функціонування репресивних органів здійснювалася на планових засадах.

Для реалізації цих кремлівських планів в Україну у другій половині 1937 року на посаду шефа республіканського НКВД був присланий відомий садист І. М. Леплевський. То був один із найлютіших з-поміж енкаведистської зграї скажених псів Сталіна. Про його заслуги в боротьбі проти «ворогів народу» свідчили нагороди: два ордени Червоного прапора та орден Червоної зірки. В Україну Ізраїль Мойсейович приїхав з особливими повноваженнями особисто Сталіна і Єжова. Перше, що він зробив, — провів «чистку» в центральному апараті Київського НКВД. Кілька десятків ставлеників колишнього наркома Балицького були звинувачені у підготовці «фашистського заколоту» і розстріляні. Ворогом народу був оголошений також і Балицький.

Успішно виконавши за короткий термін сталінський план, розстрілявши за 3 місяці 8000 українців і запроторивши 20800 до винищувальних таборів, Ізраїль Леплевський вирішив, що цього замало, тому аж 4 рази звертався до московського керівництва з проханням збільшити план. З такими самими проханнями до Сталіна нібито від імені трудящих зверталися Центральний комітет, обкоми й райкоми компартії України. Щоразу такі побажання задовольнялися. Ось про що свідчать офіційні дані. Якщо за першу половину 1937 року в Україні було розстріляно лише 264 особи, то вже впродовж другої половини того року і весь наступний 1938 рік було замордовано понад 120 тис. Кілька мільйонів загнано до концтаборів.

Жертвами сталінізму стали найпорядніші, найосвіченіші, найпатріотичніші наші земляки. Знищувалися люди найпродуктивнішого віку, переважно чоловіки. В Україні практично не залишилося родини, якої б велике горе не торкнулося своїм чорним крилом. За вказівкою Леплевського людей хапали без дотримання будь-яких юридичних формальностей: санкції прокурора, висунення конкретних обвинувачень (бачимо це на прикладі Сергія Котка). Заарештованих по-звірячому били, нещадно катували, позбавляли їжі і сну. Цілеспрямовану політику Кремля щодо нищення українського народу без перебільшення можна назвати геноцидом, якому не повинно бути ні забуття ні прощення.
Тодішня комуністична преса по-холуйськи вихваляла «вірного учня Сталіна, відданого більшовика Ізраїля Леплевського». За свої великі досягнення в душогубстві цей сатана отримав орден Леніна і звання «заслужений чекіст», яке присвоювалося найкровожерливішим сталінським катам.

Дехто із нинішніх «лівих», визнаючи факти жахливих репресій у часи сталінізму, називає їх викривленням загалом правильної політики побудови світлого майбутнього. На підтвердження своєї тези ці люди вказують на те, що серед репресованих траплялися й комуністи. Так, це правда: за наказом Сталіна Леплевський розстріляв першу п’ятірку керівників областей і районів. Але така вже була природа компартії, що вона, безжально знищуючи мільйони антикомуністів чи просто позапартійних, час від часу била залізним кулаком саму себе по вузьколобій догматичній голові. Очевидно, щоб вона, як казав «вождь і вчитель», не «паморочилася від успіхів».

1938 року після погрому України Леплевського перевели до Москви. Через деякий час без санкції прокурора заарештували і вкинули до катівні. Цікава деталь: заступником генерального прокурора на той час був його старший брат Гершко Мойсейович Леплевський. Не витримавши побоїв Ізраїль зізнався, що він фашист, троцькіст і агент розвідок багатьох держав. Заявив, що це Гершко завербував його. У липні 1938 року «вірного сталінця, чесного більшовика, заслуженого чекіста» розстріляли. Старший брат ненадовго пережив молодшого.
У книзі спогадів Микита Хрущов писав, що коли він 1938 року приїхав з Москви керувати Україною, то застав тут жахливу ситуацію. Винищення людності було таким великим, неначе Україною пройшла дика татарська орда.

Точна цифра жертв комуністичного терору, мабуть, ніколи не буде встановлена. Той же Хрущов на ХХ зїзді компартії сказав, що з січня 1935 по червень 1941 року в усьому СРСР було репресовано 19 млн. 840 тис. осіб.

Святий обов’язок нашого і майбутніх поколінь — знати правдиву історію свого народу, якою б трагічною вона не була. Ніколи не забувати, що саме в умовах бездержавності чи окупаційної антиукраїнської влади нація зазнавала утисків, звірячих експериментів, голодоморів, репресій, депортацій і геноцидів.

Обов’язок кожного українця у дні жалоби вшановувати світлу пам’ять жертв комуністичного тоталітаризму.

Анатолій КОВАЛЬЧУК,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.