На Купайла без… «Івана»

Не 7 липня, а в ніч з 21 на 22 червня потрібно шукати Квітку Щастя, стверджують українські рідновіри. Адже саме у найкоротшу ніч, під час Літнього сонцестояння, наші славні Предки і вшановували Бога літнього Сонця — Купайла. Тож цієї пори, як і тисячі років тому, у мальовничих гаях України на берегах річок вже лунають справжні купальські пісні, водяться хороводи, виплітаються й пускаються на воду віночки, коло Мареноньки ходять дівоньки, молоді пари очищуються купальським вогнем, перестрибуючи через нього, горить опудало Купайла, а в річку котиться палаюче колесо, схоже на Сонце. Словом, майже так, як і в сиву давнину.

Купайло символізує літній небесний вогонь — сонцекрес (сонцестояння, сонцеворот), кульмінацію денного світла (найдовший день). Купайло (Купало, або Купала) — Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь. Дослідник слов’янської міфології І. Нечуй-Левицький пояснив його назву так: «Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка і грім спільними зусиллями неначе купають землю, даруючи їй найбільшу під час свята Купала родючу силу, а може, й тому, що на Купалу люди купалися у воді, вірячи в її чудодійну силу». Тож і вода у цей час має важливе значення. Адже недаремно існує українська приказка «Цар Вогонь і Цариця Водиця світ сотворили».

Як на Небі, так і на Землі має бути! — були переконані свого часу наші славні Предки. І якщо при поєднанні Космічного Вогню і Небесної Вологи з’являлося все живе на Землі, то чому не вшанувати ці стихії у певний день? І чому б не взяти приклад із них, поєднуючи чоловіче (вогняне) начало із жіночим (водяним), і спричинити життя нове та й рід продовжити? Саме з таких міркувань, напевне, і виникло у нашому народі свято шлюбу (злюбу) — Купайло. Тож, у рівній мірі, цього дня, а точніше — Купальської ночі, вшановували шлюб Вогню і Води, Неба і Землі, та й самі парувалися — хлопці і дівчата. Адже Купальська ніч — найкоротша і чарівна, і водночас — щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Бо ж діти від купальського шлюбу народжуються на Великдень, що є найщасливішим днем, коли людина приходить у цей світ — світ Яви. Такі діти, як правило, вродливі, здорові і витривалі.

Як було вже зазначено, головними персонажами свята є купальські Вогонь і Вода. Вогонь на Купайла уособлював посланця Сонця — Космічного Вогню. Його запалюють від Живого Вогню, здобутого тертям двох шматків дерева, тому в цю чарівну ніч купальський Вогонь запалює любов у серцях парубків та дівчат. Він знищує усе зле — хвороби, нещастя, злидні… Цим Вогнем молодь очищується, стрибаючи через нього. Найпотужніше очищення відбувалося, коли ритуальне вогнище вже палало, а Сонце іще не зайшло, що означало проходження між двома вогнями — небесним і земним. З обрядом очищення була пов’язана також і віра у запліднюючу силу, і магія родючості. Наприклад, чим вище стрибнути через купальський Вогонь, тим вищим буде льон. Якщо хлопець із дівчиною не розімкне рук, їхній шлюб буде міцним і тривалим; це дозволяло перевірити на сумісність майбутнє подружжя.

Як для Вогню, так і для Води, виготовляються святкові, обожнювані персонажі: солом’яне опудало Купайла та уквітчане стрічками деревце — Марена. Опудало символізує чоловічу яру, запліднюючу силу, тому під кінець свята він загорається і палає — його, як жертву, віддають купальському Вогню. Марену ж, як уособлення дівочої цноти, дівчата оберігають і боронять від хлопців, доки останні не спроможуться до неї дібратися й розламати. Гілки Марени мають чарівну силу. Тож під час розламування кожен для себе намагається вхопити її віттячко. Те, що від неї залишається, кидають у водойму — віддають, як жертву, Воді.

У Купальську ніч Вода має оздоровчі властивості. Після освячення її палаючим дерев’яним колесом, яке котять у річку і в якій воно загасає, у цілющих водах потім купаються. Таке освячення Води Вогнем має магічне значення і символізує поєднання космічних начал — чоловічого і жіночого. Вогняне колесо — це також символ Сонця, яке у цей час досягає своєї найвищої точки над небокраєм і вже котитиметься по небосхилу до зими. У давнину, коли єдиним транспортом були вози, ритуальні колеса для купальського обряду викрадали. І, як правило, знімаючи з воза. Про це дійшла до нас приказка: «Стережи на Калиту ворота, а на Купайла — колеса!».

Важливу роль під час Купальського свята відіграє і вінок. Перед початком свята дівчата влаштовують вінкоплетини, під час яких із польових квітів виплітають вінки для себе і для свого судженого. Потім пускають їх на Воду і ворожать по них. Дівоче ворожіння на вінках є обрядом утаємниченим, який виконує кожна дівчина.

Проте усе вище зазначене можна назвати лише «прелюдією», якщо висловлюватися музичними термінами, або ж підготовчою частиною. Кульмінація ж свята настає, коли молоді пари йдуть у гай чи ліс «шукати» Квітку Папороті, або Квітку Щастя. Етнографічні джерела до нас доносять небагато відомостей про цей «пошук». Навпаки, навіть нині доводиться читати про це дійство всілякі вигадки, небилиці, легенди… Чи не тому, що ця священнодія була на Купайла найутаємниченішою? Наклала на неї свій відбиток й епоха чужовір’я з вигадками про всіляку «чортівню». І лише нині, через століття панування мороку чужих ідеологій, ставши на шлях невідворотного Відродження рідних традицій та духовності, можемо усвідомити первісне, чарівне значення Купальської ночі — ночі, у яку потрапляють, пройшовши через Живий Вогонь і Живу Воду.

Варто зазначити, християнська церква всіляко намагалася знищити це величне народне свято. Назвавши його «поганським», вона призначила на цей день свій празник — Івана Христителя, або Іоана Прєдтєчі, намагаючись надати Купальському святу зовсім іншого змісту та ідеологічного навантаження. До того ж і справжнє звучання імені того Христителя є не дуже милозвучним: Іоханаан — саме так звучить в оригіналі це єврейське ім’я.

Проте народні традиції виявилися настільки сильними, що зміст цього свята змінити не вдалося, на відміну від Різдва молодого Сонця — Божича Коляди. Хіба що його назва тепер стала християнсько-язичницькою — «Івана-Купала» — та залишилася його прив’язка до Юліанського календаря, за яким нині живе християнська церква східного обряду і який тепер відстає від сучасного Григоріанського календаря на 13-15 діб. Тож 7 липня, на яке поки що припадає офіційне «Івана-Купала», не має ніякого відношення до реального космічного стану речей, та й Квітка Папороті до цього часу уже давно «відцвітає».

Релігійна конфесія Об’єднання рідновірів України відродила прадавнє значення та час настання справжнього свята Купайла. Молоді онуки Дажбожі нині зустрічають купальське Сонце після найкоротшої у році ночі — ночі Літнього сонцестояння з 21 на 22 червня за астрономічним календарем. І знову загораються купальські вогнища, і палають коханням юні серця — український рід продовжується, а отже, живе Слов’янщина!

Заступник голови Об’єднання рідновірів України,
голова Бориспільської громади Українських рідновірів «Поляни»,
жрець Вогнедар
Фото І. Петренка