Ще раз про нову конституцію

Президентський Указ із політичного та управлінського поглядів є досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї Президент Л. Кравчук, ні Президент В. Янукович не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх у чинній Конституції і які положення в ній потрібно змінити. Така собі гра «в темну». Ця ситуація створює дуже широкі рамки для обговорення самого Указу й зумовленої ним конституційної реформи і безмежний простір для здогадок і спекуляцій навколо них.

Насамперед виникає запитання: для чого створюється Конституційна Асамблея? У першому пункті Указу говориться, що «для підготовки змін до Конституції України». Але у своїх виступах Президент В. Янукович формулює цілком інше завдавання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: «…процес роботи над новою Конституцією треба відновити».., «нова редакція Конституції — це нагальна потреба, апогей цієї роботи». Зрозуміло, що термін «нова редакція Конституції» узятий не з теорії конституціоналізму, а зі сфери жонглювання поняттями для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір В. Януковича і Ко — нова Конституція.

Для тих, хто знається на конституціоналізмі, очевидно, що для реформування влади, навіть «усієї політичної системи», не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж тоді потрібна «нова Конституція»? Для перезаснування держави.

Президент Л. Кравчук також говорить про «новий текст Конституції». Про це він заявив на «Свободі слова» 21 лютого цього року (телеканал ICTV).

Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення, зокрема від української державності. І перейти до цілком інших засад, не пов’язаних з українською національною традицією.

Важливо зазначити, що теперішня українська держава твориться в річищі європейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща та багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на традиції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет України й Актом проголошення незалежності України та була освячена народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В першому розділі Декларації — «Самовизначення української нації» — зазначено, що Україна «…як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», що Україна «…здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

Ініціатори прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу й запровадити тип державності, який ґрунтувався б на комуно-радянській ментальності та реалізовував російську політичну традицію та державну модель.

Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є: запровадження другої державної мови (російської) через внесення змін у 10 статтю Конституції, перегляд положень 20 статті про державні символи, закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворення України з унітарної держави у федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевидно, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державоутворюючого етносу та основної культури суспільства. Суттєвій переробці може підлягати стаття 17 Конституції, яка нині не допускає розташування іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.

Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо, згідно з діючою конституційною процедурою, зміни до названих статей Конституції мають ініціюватися «Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України». На підготовлений законопроект необхідно одержати позитивний висновок Конституційного Суду України. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу Парламенту і затверджуватися Всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний, шлях Президент України В. Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції, основні параметри якої, безумовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні.

Однак запровадження нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідомістю називають «новою редакцією Конституції», «новим текстом Конституції») буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це ним усвідомлюється. Тому свої дії він спробує прикрити «волею народу». Неважко передбачити, що нова Конституція «прийматиметься» чи «затверджуватиметься» Всеукраїнським референдумом.

Це, однак, ініціаторів цього процесу та їхню справу не рятує, бо чинна Конституція не передбачає прийняття нової Конституції на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники діючої Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.

Нова Конституція загострить політичну ситуацію в країні до крайньої межі, що добром не закінчиться.