Олесниця, Олексянка, Коцюбинського — вулиця наша давня-предавня, козацька

Вірніше, дві найдавніші вулиці міста, відомі з літературних джерел: «Олесницька» і «Глибочицька» — так зафіксував їх Павло Алеппський, секретар патріарха Антіохійського Макарія в 1654 році, коли вони проїздили через Бориспіль до Переяслава на зустріч з Богданом Хмельницьким.

З плином часу людині притаманно змінювати первинні назви — буває до невпізнання. Так, Олесницька стала зватись Олексянка, а Глибочицька – Глибоцька. Це відноситься і до назви Бориспіль, яке в простонародді звали Баришполе, Боришполь. Для цього пройшли віки. 

А в наш час далеко і ходить не треба. В інформаційній пресі частенько появляється назва «вулиця Косогонна». Це, певно, вулиця «Корнія Косогона». Не хотілось би, щоб так скоро стерлась пам’ять про цю високопорядну мудру людину, яка дбала не тільки про матеріальний, але й духовний розвиток нашого міста і району.

Та повернімось до історії вулиці. 

В часи козаччини Олесницька вулиця починалася від перехрестя сьогоднішнього Київського Шляху, вулиць Котовського і Дзержинського. Свою назву одержала від рукава Альти, що звався Олесниця.

Відомо, що річка Альта перед підвищеним укріпленням під назвою Альто, Льто, Ольто, розділялась на два потоки.Основний ішов по сучасній Радянській вулиці і омивав Верхній Вал укріплення.

А другий потік на початку теперішньої вулиці Ватутіна, перетнувши Київський Шлях, через початок парку біг на долину вулиць Шевченка, Червоноармійської, Франка. Омивши Нижній Вал укріплення, його русло пішло по лівій стороні теперішньої вулиці Дзержинського, зайняло добрий кілометр сьогоднішньої вулиці Коцюбинського. Тут вода повертала направо в сторону сучасної вулиці Челюскінців і Сичової левади, де зливалась з материнською Альтою. Місце злиття сучасники звали «Любушчиним болотом», а увесь водяний потік звався Олесницею.

Нашим пращурам для поселення доводилось відвойовувати у природи клаптики землі, залитої водами Альти, її рукавами й притоками, покритої деревами та чагарниками. Це була дуже важка праця.

Отож і Олесниця перетинала шлях до пахотних земель, де можна було селитись, вирощувати хліб, господарювати.

Яку ж роботу довелось зробити тим першим поселенцям-козакам, щоб перемогти цей водяний потік?

Місце, де сьогодні вулиця Дзержинського біля магазину робить лівий поворот — це була гребля, що перекрила Олесницю, внаслідок чого утворилось озеро, що звалось Сіриківка.

Під греблею поклали велику бетонну трубу, по якій вода Олесниці прямувала по сьогоднішній вулиці Коцюбинського до свого злиття з Альтою. Тут теж проведена гігантська робота. По обидва боки русла викопали глибокі канави і воду пустили у них, а середину нагатили високою греблею. До цих пір старожили вулиці звуть її Ситниковою греблею.

Через греблю бокові канави були з’єднані широкою канавою, через яку перекинутий місток, таким чином вода не заливала вулицю-греблю. Але це місце було грязьке весною, а особливо осінню. Тож в 50-х роках минулого століття, коли вулицям давали нові імена, Олексянку назвали іменем Коцюбинського, бо таку грязьку вулицю він описав у своєму творі «Fata morgana». Чи пам"ятаєте оте: «Ідуть дощі. Холодні, осінні тумани клубочаться вгорі і спускають на землю довгі мокрі коси. Плачуть голі дерева, плачуть солом"яні стріхи, вмивається сльозами убога земля, і не знає, коли осміхнеться…».

Та в літні місячні ночі вона була дуже поетична. По боках заросла віковими вербами, а далі — верболозами, носила якийсь містичний відтінок. За моєї пам"яті вона була довго не заселена, аж до повоєнного часу. Тут, на Ситниковій греблі, стояла всього одна хата Андрія Магеровського. Десь перед війною із самого кінця вулиці на початок переселились дві сім"ї — Жука і Яцюти. На сьогодні заселена повністю.

Отож ті перші поселенці освоювали пахотні землі в кінцевій частині вулиці. І до сьогодні тут живуть їх нащадки. Ось неповний перелік їх прізвищ: Приходьки і Лисовці, Шульги, Бондарці, Тимки, Пінчуки, Кузьки і Жуки, Тилки, Котки, Чепілки, Кузьменки, Петренки, Сайки, Мельники, Жугани, Багалії, Линники, Виноградні, Верби, Берези, Дубини.

До речі, останнє прізвище у Реєстрі війська Запорізького записане як «Дубиненко». Видно, царські чиновники змінили його на Дубіну, ну а ми вже по своєму стали називатись Дубинами.

Селились люди родинними групами, то і вулицю міряли за їх прізвищами. Щоб знать, де відбулась якась подія, чи зустріч, то говорили «біля Дубинок, біля Котків, біля Тилок» і т. п.

Початкова частина Олесницької вулиці від Київського шляху до утвореного Сіриківського озера була мокра і не приваблювала місцевих людей до поселення. Літературні джерела говорять, що тут на підвищеному місці першим поселився чоловік з с. Бежова Житомирського повіту. Потім від гніту польських панів з тих країв масово почали тікати люди і селились тут, як біженці. Таким чином ця частина Олесницької отримала назву Бежівка. 

За другою частиною колись довгої Олесницької вулиці від озера Сіриківка і по руслу до злиття його з Альтою, закріпилась назва у зміненому вигляді — Олексянка.

Проходили віки і відходили у вічність покоління, які ростили хліб і берегли землю. Жили в дружбі і гармонії з природою. А що ж із нею зробили ми, «славних прадідів великих правнуки погані»? В 60-х роках минулого століття розпочалась хрущовська кукурудзяна епопея, і у нашому краї постраждала перлина Борисполя — Баталінова левада, колишнє русло Альти. Меліорація здерла все, що на ній росло, загорнула водойми. Скільки витрачено коштів на цю безглузду руйнацію — вже ніхто не скаже. Знищена зелена зона, яка чистила повітря, знищена багата фауна і флора, і замість того, щоб відновить, віддали цей простір під забудову, а залита асфальтом земля — це вже мертва зона. Не співає тут більше соловейко, не гніздяться птахи, бо забудовники вирубують залишки дерев, що тут росли.

З одного боку ішла руйнація середовищного довкілля, а вулиця як була грязька і не газифікована, так і залишалася такою до 1995 року.

Уже при незалежній Україні вулицю газифікували і до половини асфальтували, завдячуючи тодішньому меру Придатку Олександру Михайловичу, його заступнику Гольосі Олексію Івановичу, голові вуличного комітету Фещенку Володимиру, активній фізичній і грошовій участі самих вуличан.

Тож, підносячи сьогодні сірник до газового запальника, згадаймо добрим словом цих людей. Олексію Гальосі і Володимиру Фещенку царства небесного, а Олександру Михайловичу довго жити.

Не забуває нашу вулицю і нинішнє керівництво. Продовжили її асфальтування, дали освітлення і, головне, зв’язали маршрутками наш віддалений край з центром та іншими віддаленими куточками нашого міста.

На цьому можна було б і закінчить.

Та наостанок хочеться сказати, що сьогодні, через забудову, вже не побачите в парку того потічка Олесниці, що проходив через неї. Забудували багатоповерхівками її русло по лівій стороні Бежівки, засипане озеро Сіриківка, на якому височить тепер католицький храм, місце злиття Олесниці з Альтою – «Любушчине болото» забудоване котеджами.

Та як би її не забудовували, не засипали – Олесниця живе. На самому початку вулиці її відвели у канал в напрямку вул. Челюскінців до злиття із своєю матір’ю Альтою.

Забудова русел Альти — а це Баталінова левада, Сичова Левада, русла Олесниці змінили мікроклімат Борисполя не в кращу сторону.

Тож хочеться сказать: люди! Подумайте про своїх дітей, внуків і правнуків – чим вони будуть дихати. Збережіть для них кожну зелену травинку, деревце і ще не забудований живий клаптик землі.