Пилип Орлик — славний гетьман України

Цими жовтневими днями відзначаємо 340 років від дня народження Пилипа Степановича Орлика — видатного державного і політичного діяча, дипломата, вірного сподвижника Івана Мазепи, гетьмана Війська Запорізького в еміґрації. На початку квітня минуло 270 років з часу його смерті. Які ж заслуги має Пилип Орлик перед Україною? 

Народився він у Білорусі в родині вихідця з Чехії. Навчався в Київському колегіумі — одному з найкращих у Європі вищих навчальних закладів, де здобув глибокі знання з усіх відомих тоді наук. Належав до найбільш освічених людей свого часу. Був прекрасним промовцем і пристрасним публіцистом. Вільно володів багатьма іноземними мовами: німецькою, французькою, італійською, латиною, давньогрецькою, турецькою, татарською, молдовською, шведською. Звісно, рідною для нього була українська. П. Орлик добре знав античну й сучасну йому європейську філософію. В оригіналі читав твори видатних мислителів. Отже, був людиною європейської культури й менталітету.

У віці 28 років починає працювати в Генеральній військовій канцелярії — центральній адміністративній установі України. Гнучкий розум і виняткові здібності простого канцеляриста були помічені й оцінені мудрим Іваном Мазепою. Тому з 1706 року П. Орлик, маючи всього 34 роки, став другою особою в Україні після самого Гетьмана. Йому доручено керувати Генеральною канцелярією. Виконуючи функції канцлера, тобто прем’єр-міністра, одночасно керував усією закордонною політикою. Він готував проекти універсалів та інших важливих урядових документів, які видавалися від імені гетьмана. П. Орлик був найближчим сподвижником І. Мазепи у його таємних переговорах із поляками, турками і шведами. Належав до числа тих небагатьох, кого гетьман посвятив у свої найпотаємніші плани щодо розриву з деспотично-дикою Московією і створення орієнтованої на Європу незалежної України. 

Важливо підкреслити, що П Орлик, хоч і не був українцем за походженням, але вважав нашу Батьківщину рідною для себе країною, чесно й сумлінно служив їй силою розуму, слова, і зброї. Тому його, як і багатьох інших вихідців з чужих країв, зокрема, видатного нашого філолога, татарина А. Кримського, відкривача Трипільської археологічної культури, чеха В. Хвойку Україна ставить на один рівень зі своїми видатними синами — І. Мазепою, О. Потебнею, Б. Мозолевським. 

Після полтавської катастрофи П. Орлик разом з І. Мазепою і вірними козаками виїхав до Молдови, де збирав сили для походу проти московських найманців, що засіли в Україні. Після смерті І. Мазепи, 5 квітня 1710 року козацька рада в м. Бендери обрала гетьманом Пилипа Орлика. Тоді ж була ухвалена і перша Конституція України. Її повна назва така: «Пакти та конституції законів вольностей Війська Запорізького між ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між старшиною, полковниками і Військом Запорізьким». Зберігся латиномовний варіант документа та його скорочений переклад українською.

Конституція Пилипа Орлика — важлива пам’ятка політико-правової думки початку XVIII сторіччя. Документ унікальний для того часу. Він регламентував основні питання державного будівництва України після здобуття нею незалежності, складався з преамбули і 16-ти статей. 

Зовнішня політика передбачала шведську протекцію з гарантією незалежності й територіальної цілісності України. Встановлювався мир і військовий союз з Кримом.

Уперше в світовій практиці передбачався поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. П. Орлик творчо використав ідеї Джона Локка. Відповідно до вчення цього англійця, народ — єдиний суверен, носій верховної влади, він має природні (божественні) права на рівність, свободу дій, індивідуальність, приватну власність, працю на себе і її результати. Свої владні повноваження народ передає найвищому представницькому і єдиному законодавчому органу, яким є парламент. Його функції в Україні мала виконувати Генеральна Рада у складі генеральної старшини, цивільних полковників, делегатів від полків і представників Запорізької Січі. Рада збиралася тричі рік: на Різдво, Великдень і Покрову. Вона заслуховувала звіти гетьмана, могла висловити йому недовіру, обирала генеральну старшину тощо. 

Найвищу виконавчу владу уособлювали гетьман, повноваження котрого значно обмежувалися, і генеральна старшина. Якщо користуватися сучасною термінологією, то гетьман був главою держави і головнокомандувачем її збройних сил. Владу на місцях здійснювали виборні цивільні полковники. Запровадження цих посад свідчило про намір відокремити військову владу від цивільної. Полкову старшину обирали козаки, селяни й міщани. Це був перший крок до запровадження загального виборчого права. Запорізька Січ набувала автономного статусу в межах України. Містам і містечкам надавалося право місцевого самоврядування (Магдебурзьке право). 

Генеральний Суд відокремлювався від гетьманської влади. Українська православна церква виходила з підпорядкування Москви і поверталася до Константинопольського патріархату. Значна увага приділялася розвитку освіти, а також соціально-економічним питанням (ремесла, торгівля).

На жаль, Конституція Пилипа Орлика не була втілена в життя на всій території Української держави, утвореної за Прутським (1711р.) та українсько-турецьким договорами (1712р.). Проте, незважаючи на це, вона завдяки своїй унікальності назавжди ввійшла в історію європейської політико-правової думки. Адже конституції Франції, США, Польщі, котрі містили аналогічні демократичні положення, були створені на кілька десятиріч пізніше. 

П. Орлик написав низку й інших творів, орієнтованих на європейського читача. Зокрема, в політичному трактаті «Виведення прав України» він виступає на захист національно-державницьких прав українського народу. Констатує, що за часів Богдана Хмельницького Україна була незалежною державою. Переяславська угода між гетьманом і московським царем мала на меті гарантувати людські права і мир в Україні. Але цар, підло порушивши домовленості, почав брутально гнобити і грабувати наш народ. Щоб врятувати Україну з московської неволі, Іван Мазепа уклав угоду зі шведським королем. Пилип Орлик пророче попереджав європейських монархів і дипломатів: якщо вони вже зараз не допоможуть Україні здобути незалежність від Московії, то в близькому майбутньому й над їхніми державами нависне величезна небезпека з боку деспотичного, нахабного і загребущого північного сусіда. 

На превеликий жаль, ні в часи Пилипа Орлика, ні пізніше — в періоди 1917–1920 та в 1932, 1933 рр. — сита й егоїстична Європа не придивилася до того, що відбувалося на наших землях, не прислухалася до голосів по допомогу, що лунали з України. Бо якби прислухалася, взяла їх до уваги і відповідним чином стала діяти, керуючись не миттєвими примарними вигодами, а турботами про майбутнє континенту і світу, мала б нині зовсім іншу геополітичну ситуацію. Іншу Європу, іншу Україну. Московію — теж іншу. Нема жодних сумнівів: Україна давно стала б могутньою державою. А Московії поразка від коаліції європейських країн пішла б на користь. Втративши Україну та інші загарбані й поневолені території, вона відмовилася б від агресивних імперських амбіцій. Й, очевидно, мусила б замість хансько-татарських засвоювати європейські цінності.

Отож, пізнаваймо велич думок і невмирущість справ видатних попередників. Нехай їхній діяльний патріотизм, героїчний козацький дух, невтомне завзяття, непохитна воля й непереборний оптимізм стануть для нас моральним прикладом і взірцем справжнього Українця.

 

Анатолій КОВАЛЬЧУК, 

голова Бориспільського 

об’єднання Всеукраїнського 

товариства «Просвіта» 

ім. Тараса Шевченка

 

тел.: 067-76-97-352