Традиції започатковує народ, а не президенти!

Чи можуть брудні руки зробити чисту роботу? Чи можуть нещирі помисли породити добру справу?

Чи може ганебний правитель працювати на благо свого народу?

Чи знала вітчизняна і світова історія приклади, коли започатковані запроданцями-володарями звичаї жили віками? Моїх знань не достатньо, щоб дати на це запитання відповідь… А може, таких прикладів у природі просто не існує?..

У часи свого правління президент Ющенко започаткував День пам’яті жертв Голодомору, День скорботи. Він порушив цю тему. Можливо, це велика його заслуга. А можливо, це велике зло... Бо він розворушив плач, розворушив стогін, розворушив біль. 

Знову українська нація була загнана в стан мученика і страдника. 

Тодішній президент навіть не зробив спроби об’єднати націю в ім’я встановлення історичної справедливості та відновлення національного гонору. Він навіть не наважився назвати імена організаторів та виконавців Голодомору. Обмежився одним Сталіним. Його місія, як президента країни, у цій справі ще «доповнилася» фактом виділення великих коштів з державної скарбниці на друкування брошур та створення пам’ятників (є сумніви, чи всі кошти були використані за призначенням).

Чи були належно вшановані ті, кому вдалося вижити?

Чи було знято для широкого показу фільми на цю тему за часів його правління?

Чи було хоча б висунуто звинувачування головним причетним? Ні!

То чи щирою була започаткована ним традиція, чи лише черговою PR-акцією для підтвердження (скоріше, перед Заходом, ніж перед власним народом) іміджу «справжнього українця-патріота»?

Отже, чи потрібний нині для нації, для українців, цей, започаткований Ющенком, день «жалоби», день «скорботи»?

Бо ми в цей день плачемо-ридаємо, а нащадки тих недолюдків-катів-окупантів, яких Ющенко чартерними рейсами повертав з заморських островів до України, сміються нам в обличчя, влаштовуючи гучні застілля та шабаші розпусти по своїх «творчих» центрах. 

То чи не час нам, українцям, задуматися: чи повинні ми підхоплювати цю «новозапочатковану традицію плачу», чи все ж таки згадати про славу наших Предків — запорізьких та холодноярських козаків?

І тоді ця дата стане не Днем Скорботи, а Днем Гніву!

І не плакати ми будемо та свічки запалювати, а ставити зарубини на Дошці Помсти — як знак, що залишився непокараним ще однин кат чи кривдник України!

Можливо, колись цей День пам’яті і матиме право на існування, але тоді, коли на українській землі буде здійснено суд і покарання над причетними до злочинів проти української нації; коли буде депортовано з України тих нащадків окупантів, які зневажають наші традиції та не шанують наші історію й державу! 

Ось тоді згадуватимуть про жертви Голодомору щиро, ввічливо і з почуттям виконаної розплати.

Галина ЯРМАК,

www.facebook.com/notes/галина-ярмак/традиції-започатковує-народа-не-президенти//401959116539796