У новому році з Етнічним клубом!

Напередодні Нового року у нашому місті відбулася, окрім інших, ще одна приємна подія. У Бориспільському Державному історичному музеї розпочав свою роботу Етнічний клуб «Передзвін», організаторами та ідейними натхненниками якого є директор музею Наталія Вікторівна Йова та керівник клубу, старший науковий працівник музею Ганна Михайлівна Кобзар. Тож спочатку директор музею і взяла вступне слово, розповівши про Етноклуб,

висвітливши його призначення.

А потім...

Програма першого заходу приємно вразила. Адже творчий вечір, у якому також брали участь і діти, був присвячений колядкам та щедрівкам українського народу. На нього завітали освітяни, митці, журналісти та представники інших професій, аби торкнутися душею до незбагненних глибин духу наших славних Предків. І їм, схоже, це вдалося.

Бориспільці отримали дивовижну можливість почути у виконанні учасників клубу й уже відомі широкому загалу колядки та щедрівки, й ознайомитися з маловідомими, а про деякі взагалі дізнатися вперше.

Варто зазначити, що учасники клубу спів колядок супроводжували розповідями про те, як колядували колись у нашому краї. Так, Тетяна Литвиненко провела мовознавчий екскурс щодо первинного значення слів «свято» і «празник». А педагог музичної школи Петро Дениско поділився своїми спогадами, як колядував та щедрував у дитинстві, а також прочитав свої вірші на цю тему.

У заході взяв участь і представник місцевої влади, депутат Бориспільської міської ради від ВО «Свобода» Вадим Шапошніков. Він висвітлив не лише первинне значення свята Коляди, яке виникло у наших Предків ще в дохристиянські часи, а й відтворив голосом деякі старовинні колядки про «народження» «молодого» Сонечка — Божича Коляди.

Творчий вечір Етнічного клубу «Передзвін» вдався на славу. Тож своїми думками про його перший «передзвін» газета «Ринок…» попросила поділитися учасників Етноклубу — його керівника Ганни Кобзар та депутата міськради Вадима Шапошнікова.

— Ганно Михайлівно, що спонукало Вас спільно з керівництвом музею створити такий унікальний клуб і яка його мета?

— Почну з другого. Погоджуюся з Вашими словами, що такий клуб справді може бути унікальний, адже аналогів таких клубів в Україні мало. Мені відомо, що є ще один етноклуб у столиці, створений при музеї Івана Гончара. І все! Мета та завдання «Передзвону» — вивчення, збереження, відродження та розвиток у сьогоденні української традиційної культури Бориспільщини, об’єднання навколо цього громадськості, створення інтелектуального та координаційного центру для всіх зацікавлених. Ну і, звісно ж, організація змістовного відпочинку.

Що мене спонукало до його створення… Хороше запитання… Це моя давня мрія, яка зародилася ще у період моєї праці в Академічному українському народному хорі ім. Григорія Верьовки, де я познайомилася з прекрасними, надзвичайно цікавими людьми. Такими як Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська й Марія Миколайчук — артистами відомого тріо «Золоті ключі». У той час також відбувалися зустрічі української інтеліґенції, яка цікавилася фольклором, етнографією, організовувала етнографічні експедиції. Моя перша поїздка відбулася у складі фольклорної групи, якою керувала Марія Пилипчак, відома виконавиця колискових пісень. Хочу зазначити, що це були ще 80-і роки минулого століття, тож займатися такими видом діяльності було непросто… Проте саме тоді у мене з’явилося розуміння необхідності створення якогось фольклорного осередку, який би накопичував і зберігав оцю народну мудрість, цю душу народу і передавав її прийдешнім поколінням.

Коли я переїхала до Борисполя, завдяки Зої Андріївні Вихровій, яка працювала у відділі культури і Товаристві охорони пам’яток історії та культури, до моїх рук потрапили фольклорні записи Павла Чубинського та Миколи Лисенка. Це було 6-8 народних пісень, записаних на території Борисполя і Бориспільщини. Згодом деякі з яких були взяті до нашого теперішнього репертуару. Напевне, це й допомогло мені уже остаточно перевести мою мрію в ідею створення етнічного клубу при нашому музеї. Тому що, я вважаю, було б великим гріхом забути ті народні перлини, які донесли до нас П. Чубинський і М. Лисенко. Тож хочеться їх і надалі відтворювати силами ансамблю, створеного із учасників Етнічного клубу «Передзвін.

— Вадиме Анатолійовичу, а які у Вас враження від творчого вечора, що відбувся?

— Мені, як корінному бориспільцю, напевне, було вдвічі приємно побувати на такому заході і навіть взяти у ньому участь. Тому можна вважати мене вже також учасником Етноклубу. Я вітаю таке починання, дякую його організаторам і хочу зазначити, що Бориспільська міська організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» всіляко підтримуватиме таку форму етнічної роботи на благо нашої міської громади. І не лише міської! Адже у передвиборній програмі, з якою ішла наша партійна організація на місцеві вибори два роки тому є цілий розділ, який має назву «Місто української історії та культури», у якому зазначена низка заходів, що мають сприяти Борисполю бути українським містом! Тож завдяки нашим спільним зусиллям усе, що пов’язане з українським етносом — його минувшиною і сьогоденням, його духовним надбанням і добробутом, сподіваюсь, невдовзі стане національним пріоритетом як у нашому місті, так і в Україні в цілому.

*  *  *

Що ж, початок справді добрий. Чекатимемо наступних заходів, які організовуватиме й проводитиме Етнічний клуб «Передзвін».

 

В. Ошумок