В єдності — сила народу!

22 січня відзначаємо подвійне свято: 95–ту річницю прийняття Українською Центральною Радою Четвертого універсалу і 94-ту річницю проголошення Акту обєднання Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Українську державу. Впродовж багатьох десятиріч ці події відзначалися тільки патріотичною громадськістю. Починаючи з 1999 року друга з них, більш значуща, відзначається на державному рівні як День Соборності України. 

Варто зазначити, що ухвалення обох документів відбувалося на Софійському майдані Києва за участі керівників держави, духовенства, представників військових формувань і жителів міста. 

На жаль, після 22 січня 1919 року до реального створення великої об’єднаної України справа не дійшла. На перешкоді стали численні зовнішні і внутрішні вороги. А також, як випливає з неупередженого аналізу тодішньої реальності, далася взнаки неспроможність влади діяти енергійно, послідовно, рішуче. Саме тому незалежність і соборність України була зруйнована передусім білими й червоними московськими імперіалістами.

 Проте маємо констатувати: 22 січня 1919 року відбулася справді велика подія не тільки історичного і політичного, але й духовного і морального значення. До неї український народ ішов декілька сторіч, пишучи героїчні і трагічні сторінки своєї історії. Українці на той час були єдиним великим бездержавним народом Європи. Тому ставилася шляхетна мета відродити втрачену багато сторіч тому свою національну державу. Саме того холодного січневого дня цілому світові було продемонстровано: незважаючи на тривале гноблення й терор усіх окупаційних режимів, український народ зберіг національну самосвідомість і державотворчі прагнення. 

Адже попереднє тривале буття українського народу складалося так, що його етнічну територію було поділено й роз’єднано кордонами. А фізично-продуктивний, політичний, інтелектуальний, культурний потенціал нації використовували чужі держави. Окупаційна влада сприяла поширенню серед різних груп українців взаємної недовіри і ворожнечі. Перешкоджала їм формувати свої спільні політичні, життєві, культурні орієнтири, співпрацювати задля створення Самостійної Соборної України.

Перш, ніж розглянути, що являє собою Четвертий універсал Центральної Ради, коротко зупинімося на змісті трьох попередніх. 

Після падіння монархії і проголошення Тимчасовим урядом демократичних свобод відродився національно-визвольний рух пригноблених російським самодержавством народів. У Києві було створено Центральну Раду.

Всеукраїнський Національний Конгрес, що зібрався на початку квітня 1917 р. висловив вимогу до Тимчасового уряду щодо національно-територіальній автономії України у складі демократичної Росії і визначив її кордони. Ця вимога була закріплена в Першому Універсалі Центральної Ради, проголошеному 10 червня 1917 року на Всеукраїнському військовому з’їзді. Документ закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні і проголошував: «Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям». 

Документ містив демократичне положення про розподіл влади. Вибори до Законодавчого органу України — Всенародних Українських зборів (Сойму) мали бути загальними рівними, прямими. А найвищим органом влади було призначено Центральну Раду. Універсал справив величезне враження на суспільство, бо утверджував національна ідея, яка об’єднувала всіх українців. 

 Тимчасовий уряд відреагував на нього негативно. Але в результаті переговорів було досягнуто компромісу. 3 липня 1917 р. був проголошений Другий Універсал, який зафіксував результати двосторонніх переговорів УЦР з делегацією Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд видав постанову «Про національно-політичне становище України», в якій регламентував організацію влади і збройних сил в Україні. Універсал зазначає, що питання автономії буде розв’язане на демократично обраних Установчих зборах. Центральній Раді дозволено мати своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому. 

Після збройного захоплення влади в Петрограді більшовиками Центральна Рада заявила, що Україна не допустить поширення їхніх розпоряджень на своїй території. Тому 7 листопада 1917 року прийняла Третій Універсал. Він проголошував створення Української Народної Республіки (УНР), як автономної складової Російської республіки. УНР планувала вступити у федеральні відносини з тими демократичними державами, які сформувалися на руїна імперії. 

Юрисдикція УНР поширювалася на дев’ять українських губерній: Київщину, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину і частину Таврії. Приєднання до УНР земель Курщини, Холмщини, Воронежчини та суміжних губерній, де українці становили більшість, мало вирішуватися населенням цих областей.

Третій Універсал скасовував право приватної власності на землю. Вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу. Центральна Рада зобов’язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками. Проголошувались демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання. Скасовувалась смертна кара. Запроваджувався 8-годинний робочий день, контроль над виробництвом, підтверджувалось право національно-територіальної автономії. Гарантувалося місцеве самоврядування.

Четвертий універсал являє собою суцільний текст. Він не поділений на окремі параграфи чи статті, але уважне прочитання дає є можливість зрозуміти його смислову структуру. Універсал складається із вступної, основної і прикінцевої частин. 

 У вступі зазначено, що створення Української Народної Республіки стало реалізацією мрій багатьох поколінь героїчних попередників, які боролися за національні і соціальні права нашого народу. Підкреслено, що УНР постала у важких умовах післявоєнної руйнації економіки й важкого матеріального становища народу. Зазначено, що Україна — миролюбна держава, тому бажає встановлення добросусідських, взаємовигідних відносин з довколишніми країнами. Констатується, що було зроблено багато спроб налагодити стосунки з більшовицьким урядом Росії. Проте його керівники, переслідуючи свої імперіалістичні, великодержавницькі цілі, спровокували війну між обома державами. Російські агресори, вторгнувшись на наші землі, вдалися до насильств і грабунків мирного населення. 

Перший пункт основної частини документа урочисто проголошує: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною вільною, суверенною Державою Українського Народу». Ще раз декларується прагнення до миру і приязні з сусідніми країнами. Висловлюється намір твердо й рішуче вести боротьбу проти російсько-більшовицьких агресорів. 

Другим пунктом парламент обіцяє справедливо ще до початку весняних посівних робіт розв’язати болюче для України земельне питання. Проголошується скасування приватної власності на землю і її соціалізація; вся земля без викупу передається трудовому народові. Ліси й водні ресурси стають власністю держави.

Третій пункт основної частини документа містить намір відродити зруйновану війною промисловість, ліквідувати безробіття, допомогти інвалідам війни, а четвертий передбачає державну монополію зовнішньої торгівлі, оскільки на ній наживаються спекулянти. 

П’ятий — проголошує боротьбу проти всіх виявів контрреволюції, проти тих, хто тягне Україну до російського імперського ярма, до старих порядків. У ньому міститься намір карати ворогів української самостійності як зрадників держави.

Шостий пункт підтверджує гарантію всіх демократичних свобод, проголошених попереднім, третім Універсалом. Велика надія покладається на майбутні вибори до Установчих Зборів, які мають ухвалити Конституцію України..

Прикінцева частина Універсалу містить заклик до всіх громадян «непохитно стояти на сторожі свободи і прав і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української Республіки». 

Як бачимо, документ свідчив про намір Центральної Ради будувати Українську державу на ідеологічних засадах лівоцентристського спрямування. Незважаючи на це, більшовицька пропаганда завжди трактувала Центральну Раду як буржуазно-націоналістичне формування, а її документи як контрреволюційні. 

Прийняття Четвертого Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом: проголошенням незалежності. Документ став найвидатнішим актом державотворчого процесу в Україні, широкою програмою творення незалежної Української держави.

Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу, але ідея самостійної соборної України жила в душах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну.

Анатолій КОВАЛЬЧУК