(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Закулісся медичної реформи

  • 01 березня 2013
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 728
  • Автор: admin
  • 0
Наша газета вже писала про горезвісну медичну реформу, яку затіяла влада в Україні. Відповідний закон, нагадаємо, парламент ухвалив 7 липня 2011 року — попри критику медиків. На підставі цього документа пілотні, тобто пробні проекти реформи запустили у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях. За півтора року вже завершився перший етап: медицину в Україні поділили на первинну (сімейні лікарі), вторинну (спеціалізовані стаціонари), третинну (лікування важких хвороб), екстрену (коли є загроза життю) і паліативну (невиліковні пацієнти). Як і попереджали лікарі та правозахисники, обіцяної доступності та якості медпослуг люди не дочекалися… І через недостатнє фінансування, і через недолугу, нашвидкоруч склепану нормативну базу. Однак ні аналізувати, що тут добре, а що зле, ні виправляти помилок влада не береться — натомість ідеться про втілення горе-проекту по всій Україні. Про зміни, що відбулися зі впровадженням медреформи у Вінниці, розповідає нам Оксана —  медик з міської поліклініки.
— Наша область, — каже пані Оксана, — одна з тих кількох, де влада надумала здійснити свій експеримент. У результаті цієї реорганізації поліклініки тепер стали центрами первинної медико-санітарної допомоги. Таких центрів маємо шість, але кажуть, що це нібито забагато — їх кількість скорочуватимуть. У грудні 2011 року, пригадую, скоротили лікарів-терапевтів і перевели їх у статус сімейних. А протягом цілого 2012 року тривало скорочення спеціалістів вузького профілю — неврологів, травматологів, хірургів, окулістів, ЛОРів. Загалом скоротили вже ледь не половину людей. Зараз стрімко відбувається реорганізація цих «вузьких спеціалістів», бо в тих центрах, за задумом, не має бути ні окуліста, ні невропатолога, ні дерматолога. До квітня ці фахівці вчать сімейних лікарів, а потім їх мають перевести на так званий другий рівень. Бо згідно з реформою, перший рівень — то має бути сімейна медицина, другий рівень — стаціонар та діагностично-амбулаторне відділення, де працюватимуть «вузькі спеціалісти».
Вінниця поділиться на два таких округи, куди можна звернутися до спеціаліста. Тобто, коли сімейний лікар не зможе дати ради з пацієнтом, він відправлятиме його в ці діагностичні відділення, до фахівців, яких залишиться кілька осіб на половину міста. Вже тепер, після першої хвилі скорочення, до спеціалістів вузького профілю стоять довгі черги, а потрапити до них можна тільки за скеруванням від сімейного лікаря. А до сімейного також черги, бо він один працює приблизно на півтори тисячі населення! Наші люди звикли виживати, тож уже зразу придумали, як оминути цю систему багаторівневих черг: вони йдуть у лікарню швидкої допомоги за самозверненням. Люди обходять сімейних лікарів стороною, та й узагалі вся медицина іде «в тінь». Ті фахівці, які лишилися без роботи, прийматимуть пацієнтів вдома — за знайомством, за рекомендацією колег, родичів… То ж нереально, щоб півміста лікував один спеціаліст.
— З кого ж формують сімейних лікарів і що повинен знати такий медик?
— Наразі наш Вінницький медінститут випускає таких фахівців, є факультет сімейної медицини, де інтернатура триває довше, де дають освіту широкого спектру — вчать і дерматологію, і гінекологію, і педіатрію... Тож коли працювати сімейним лікарем має йти людина з інституту, з відповідною підготовкою — то добре. Але ж коли на сімейного лікаря призначають, наприклад, людину, що все життя працювала педіатром, то їй доводиться багато перевчатися, здобувати багато нових знань і навичок! Це ж треба фактично все заново вчити плюс навантаження велике, бо ж коли все це ввійде в дію, то сімейні лікарі будуть змушені стати і гінекологами, й окулістами, і травматологами… А що ж ти за півроку вивчиш? За такий короткий час не можна стати фаховим лікарем для всієї сім’ї…
Педіатрична служба, до речі, вся теж переходить до сімейної медицини. Наразі дітей до року обслуговують тільки лікарі-педіатри. А вже після року дитина переходить до сімейного лікаря, який тепер незалежно від свого фаху мусить знати і всі дитячі хвороби. І добре, коли лікар відповідальний — може взяти книжку, почитати і повчитися, але ж, на жаль, не всі такі…
Є також багато лікарів, що відмовляються працювати сімейними, бо то значить погоджуватися на дуже велике навантаження, яке вони просто не в змозі будуть навіть фізично витримати. 
Тим часом зарплати — які були,такі й залишилися, як було у простого лікаря півтори тисячі, стільки й тепер він отримує, хіба в кого є надбавки за вислугу років чи за категорію. Щоправда, з січня цього року сімейним лікарям підняли зарплату до 3000 грн. — за рахунок скорочення «вузьких спеціалістів», а обіцяли ж 5000 грн. Навантаження вже зараз більше — всіх тих пацієнтів, що були в багатьох лікарів, тепер мусить приймати один, а обіцяної гідної зарплати немає…
А якщо сімейний лікар погодився працювати, то ж йому потрібні хоч якісь умови, відповідне оснащення, аби він міг зробити фаховий огляд. Але хто б то в нас таким переймався! Більшість нашої апаратури — ще з 60-их років минулого століття, все заледве дихає! Та й на те черга велика — чи на рентген, чи на кардіограму… Реорганізацію треба починати зі створення нормальних умов, щоб лікар міг добре працювати, а вони просто зразу скорочують штати! А в тих наших поліклініках, чи як їх тепер модно називають центрами первинної медико-санітарної допомоги, як нічого не було, так і тепер нема. Звичайно, у приватних центрах є багато нової апаратури, але вони те все закуповують за власні кошти, тож відповідно за свої послуги беруть дорого. І в тій цілій реорганізації навіть самі лікарі почуваються розгубленими — телефонують за порадою один до одного… А от як тільки лікар починає скаржитися керівництву, йому тут же кажуть, що, мовляв, на ваше місце є багато претендентів, коли вас щось не влаштовує — пишіть заяву на звільнення…
— На основі чого роблять відбір: кого залишати, а кого скорочувати?
— Найперше скорочують лікарів пенсійного віку, а щодо решти — все просто: переважно ліпше домовився, того й лишили. Це вирішує керівництво. У нас от перед новим роком закривали денний стаціонар і скоротили «вузьких спеціалістів», то звідти сто осіб (санітарки, медсестри) одним махом звільнили. А в квітні має бути нова хвиля скорочення, і люди поки працюють, але не знають, що їх чекатиме завтра — чи вони залишаться, чи доведеться ставати на біржу праці…
І ця реорганізація стосується не тільки лікарів, а й санстанції. Наприклад, друзі з Оратівського району розказали, що там санстанцію повністю анулювали: всі люди, що там працювали, — і лікарі, і бухгалтери, весь персонал — мусили стати на облік у центр зайнятості.
А в одному селі, чула від родичів, закрили колишню амбулаторію, де працювали два фельдшери. Їх скоротили, а натомість призначили з району сімейного лікаря. Він поїздив з півроку на робоче місце та й кинувся того, і тепер в селі навіть анальгіну люди не мають де купити. А як треба кому до лікаря, то мусять зразу в район їхати. У райцентрах поліклініки також скорочують: якщо раніше було 10 терапевтів, то тепер полишалося по три-чотири, було три кардіологи — лишили по одному. Те ж саме і з пологовими будинками…
Цікава ситуація зі швидкою склалася в нас у Вінниці: з першого січня цього року її мали розділити. В одному центрі мали би працювати лікарі з пацієнтами, що скаржаться на температуру, головні болі тощо. Іншу половину швидкої мала би приєднати до МНС — така виїжджатиме до пацієнтів з інсультами, інфарктами… Але через масові скарги і людей, і лікарів усе це поки що втихло. Хоча вже навіть списки лікарів були готові — з тим поділом, кого куди припишуть. Але за якими принципами і критеріями їх поділили — не відомо. А то ж не так усе просто: хто працюватиме при МНС, матиме статус держслужбовців, інші ж залишаються на «голих» ставках.
— З точки зору медика, скажіть, для чого затіяла влада цю реформу?
— Це все відбувається точно не в інтересах простих українців. Бо через це все «оновлення» люди не знають, куди звертатися, куди йти, вони сидять вдома до останнього. І потім хворих привозять до нас на швидку вже в такому важкому стані, що їм уже годі допомогти, бо вже пізно щось робити. Дуже багато людей помирає... Тож для людей з цієї медреформи немає нічого доброго. Я не кажу тут про лікарів — це вже фактично другорядне. Тепер бачу таку тенденцію: люди, хто матиме хоч якусь змогу, звертатимуться у приватні клініки, або шукатимуть змоги прийти до лікаря неофіційно… Знаєте, навіть я сама, щоб не ризикувати здоров’ям — ні своїм, ні своїх дітей — і щоб не тратити цілісінький робочий день у тих довжелезних чергах, так вчинила б… Але ж то не всі так можуть: що мають робити люди в глухих селах, ті, чия зарплата не дозволяє такої «розкоші», як приватний лікар?
Я особисто не бачу іншої мети у влади, тільки щоб знищити нашу націю! Це просто ще один спосіб потроху позбуватися українців. І звичайно, — економлять гроші — певно, щоб вистачало тим чиновникам на їхні літаки і вілли…
Розмовляла
Юлія ДЕМБОВСЬКА.
Газета ВО «Свобода» № 189
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.