Шановна редакціє газети «Ринок Бориспіль»!

Я дуже поважаю те бачення, яке ви висвітлюєте на сторінках газети. Я не можу порівняти вашу газету із замовними «Трудовою славою» та «Київщиною регіональною», ніби за радянських часів «правда» — як у нас все «добре» завдяки Партії реґіонів. Дуже образливо читати газети такого типу, адже ми бачимо реальне життя.

Родом я із Бориспільського району. Довго мешкаю у Києві. Але Бориспільщина мені рідна, а с. Вишеньки — моя колиска. Колишній районний Будинок культури (РБК) — це приємний спогад моєї шкільної юності. В РБК проходили різні свята, фестивалі всього району.

Вперше я переступила його поріг, коли він був ще недобудований. Це був 1955 р. Ми урочисто проводжали до лав армії односельців. Взагалі ця подія була сумною, адже часто сім’я прощалася з новобранцем на 3-4 роки. Але для нас, молодих, це було свято. Напутні слова військових, святковий концерт — все це селило безтурботну радість в наші душі.

А в 1956 р. уже відбувся фестиваль художньої самодіяльності шкіл району. Це було грандіозне свято як для того часу: хорові співи, соло, дуети, квартети, художнє читання, танці. Найсильнішими хорами старших класів були середні школи Вишеньок, Дударкова, Старого, Любарців та Рогозова. Ми зайняли перше місце. А скільки людей було в залі! І на лавочках сиділи (пізніше були вже стільці-крісла), і під стінами обох сторін стояли.

З нашого, вишенського, шкільного хору кілька учасників пішли на велику сцену — майстер художнього читання Тамара Малишевська, віртуоз-бубніст Григорій Норець (його помітили на фестивалі і запросили до Черкаського народного хору, потім до хору ім. Верьовки). Якими талантами були три брати Золотаренки! Старший став завідуючим Будинку культури с. Вишеньки, середній у школі грав на цимбалах, потім вступив до училища ім. Глієра й успішно його закінчив. Доля третього брата мені невідома, проте, впевнена, він також став великою людиною.

Дитячий хор нашої школи був неодноразовим переможцем. Нас показували по телебаченню — вся Україна дивилася. Диригентом хору старших і молодших класів була Ольга Прокопівна Голубова — вчитель української мови та літератури. Її дочка Тамара Малишевська (нині Щербатюк) веде улюблену мою передачу «Надвечір’я».

Усі ці роки мені було дуже боляче дивитися на місце згорілого РБК, де у парковій зоні стільки років заробляла гроші автостоянка. І я з радістю повідомила своїм дітям і внукам щасливу звістку про відбудову Будинку культури, коли побачила розпочате будівництво. Та, як виявилося, зарано зраділа… Не улюблену стількома поколіннями культурну пам’ятку відбудовують, а будують новий розважальний центр! Сьогодні я з сумом слідкую за новинами щодо цієї події. 

Через газету «Ринок Бориспіль» уклінно прошу бориспільського мера А. С. Федорчука, його заступника з питань будівництва та головного архітектора: зробіть так, щоб вас не мучило каяття перед майбутнім. Забагато на Бориспіль таких розважальних закладів та супермаркетів. Розумію, що вже ціле покоління виросло без Будинку культури, проте новий, бездушний бетонний гігант остаточно зіпсує паркову зону відпочинку у центрі міста. Подумайте про майбутнє, відродіть природу, насадіть дерев — це буде значно корисніше, ніж те, до чого ви схильні зараз.

З повагою, Марія Іванівна Кияшко.