«Не поет — бо це ж до болю мало»

18 березня минуло 10 років відтоді, як відійшов у вічність український мислитель, письменник-фантаст, наш земляк Олесь Бердник (його рід по батьку і матері походить і з села Кийлів Бориспільського району). Він мріяв про всесвітню єдність людей, про гармонію людини і Природи, працював над створенням Української Духовної Республіки. Творами Олеся Бердника зачитувалася молодь 60-70-х років, а сьогодні його ім’я практично забуте…

 

«Не поет, бо це ж до болю мало,» — так Євген Маланюк говорить про Тараса Шевченка. Щось подібне, на мою думку, можна сказати і про Олеся Бердника, адже його аудиторія — це далеко не любителі фантастики. Це люди, які прагнуть поринути глибше у таїну духу. Роль Бердника в історії України ще належно не оцінена. 

Ось що говорить про батька Громовиця Бердник: «Його постать виходить за межі означення письменника-фантаста. Він сам неодноразово казав, що фантастика для нього — це був спосіб висловити ті ідеї, які не можна було висловлювати жодним іншим чином. Не секрет, що у радянський період за означенням «фантастика» приховувались соціальні проблеми, дуже важливі філософські ідеї, спроба осмислити майбутнє…»

Всесвіт Олеся Бердника

Ще з дитячих літ малий Сашко мріяв про політ до зірок. Можливо тому, що читати навчився не з «Букваря», а із книги про незвідані космічні далі, яка дісталася йому у спадок від дідуся Василя.

Дитинство Олеся Бердника пройшло у селі Кийлів Бориспільського району. Саме у Кийлові переживали страхіття голодомору, а в роки другої світової юний Олександр разом із старшою сестрою переховувався у придніпровських лісах, аби їх не вивезли до Німеччини. У 1944 році добровольцем пішов на фронт, а в 1945 р. — через поранення був демобілізований. 

Після війни Олесь навчався у театральній студії при Київському театрі ім. Івана Франка. Працював актором. У 1949 р. на зборах у театрі виступив із критикою державної політики у галузі культури, після чого був арештований, а у 1950 р. засуджений до 10-ти років ув’язнення за «антиреволюційну агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Печорському, Воркутинському і Карагандинському таборах. Олесь Бердник розповідав в’язням про вічне життя, таїну Всесвіту, про майбутнє. Саме тоді й збагнув велику силу і вагу слова, його неймовірний вплив на людську свідомість. На його світосприйняття вплинули знайомства із багатьма людьми, бо за ґратами тоді перебувало чимало інтелектуальних мудрих людей.

Важливою у житті Олеся Павловича була зустріч із художницею Валентиною Сергіївною, яка стала не тільки Берегинею сімейного вогнища, але й вірним другом і порадником, людиною, навколо якої і сьогодні збираються прихильники ідей письменника.

Олесь Бердник виношує ідею створення Української Духовної Республіки (УДР). Його книги друкуються у Канаді і США, ідею УДР підхопили емігранти. Про те, яку зацікавленість за кордоном викликали його твори, письменник дізнався значно пізніше. Він знову потрапляє під переслідування органів КДБ за «містичні погляди». Твори Бердника вилучаються із книгарень, у газетах пишуть, що він ідеаліст, містик, космічний націоналіст.

Аби не наражати на небезпеку інших (оскільки власного помешкання у Києві не мали, то жили на квартирах, і цим самим викликали підозри у кадебістів), сім’я Бердників переїздить до села Гребені Кагарлицького району. Чому саме туди? Бо ще з дитячих літ Олесь Павлович із цікавістю дивився на правий крутий берег Дніпра, який здавався йому незвичайним: там земля родюча, люди прекрасні й сильні, і серед квітучих садів на крутих схилах знаходиться країна Правди і Добра. 

У 1976 р. він разом із письменником Миколою Руденком і правозахисницею Оксаною Мешко створюють Українську Гельсинську групу, у ряди якої вступає багато представників української інтелігенції: Левко Лук’яненко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Василь Овсієнко... У березні 1979 р. Олеся Бердника було засуджено до 6-ти років суворого режиму і 3-ох років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Як «особливо небезпечний злочинець» відбував покарання у Пермській області. Письменник веде свій щоденник, у якому постійно, як розповідає дочка Громовиця, пише слово «радість», яке піднімало настрій у важкий час, було своєрідним захистом від негативу і зла навколо. Можливо, це і дало сили вижити. У щоденних записах Бердник нотує сюжети майбутніх творів, наукові ідеї, вірші... 

У 1984 р. у газеті «Літературна Україна» друкується лист-покаяння Олеся Бердника, у якому він «відхрещується» від Гельсинської групи (хоча насправді він того не писав!). На нього посипався шквал осудів з боку своїх соратників. Хоча листи-покаяння писали під примусом більшість політв’язнів, та чомусь саме «лист Бердника» було оприлюднено... Мабуть, комусь вигідно і сьогодні применшувати роль Олеся Бердника в історії України. Невже його патріотичного духу бояться і нині? Та й чи є Українець ХХ століття, який би був наділений Природою такою кількістю талантів? Адже Олесь Бердник був не просто знаменитим письменником, він був великим мислителем, футурологом, прекрасним художником, різьбярем, журналістом, літописцем своєї доби, актором, правозахисником, громадським діячем… Він писав пісні, грав на музичних інструментах, чудово співав і танцював. Це був Лідер, який умів об’єднати навколо себе тисячі людей.

Чи воскресне Українська Духовна Республіка  Олеся Бердника?

У 1989 р. Олесь Бердник створює громадську організацію «Українська Духовна Республіка», конституція якої проголошує братерство українців усього світу. Понад усе — загальнолюдські цінності, прихід миру і щастя, подолання будь-яких суперечностей. Олесь Бердник вважав, що «ядром консолідації має бути Дух у всій його всеохопності: мистецтво, культура, наука, релігія, філософія, любов, краса, безстрашна думка, прагнення до свободи». Письменник підхопив і продовжив ідею Григорія Сковороди про Горню Республіку Духу, де всі люди житимуть у злагоді й любові. А  у 1990 р. у Прикарпатському місті Коломиї відбувся Перший Всесвітній Собор Духовної України, куди приїхали тисячі українців з усього світу, аби зустрітися із відомим письменником-фантастом. Олесь Павлович пише нові твори, спілкується із однодумцями, займається громадською діяльністю, читає лекції у Київському Планетарії. Мандрує Україною і світом у пошуках істини. Він відвідав Індію і Тибет, читав лекції у США та Канаді. Але ніколи не полишала його ідея об’єднання українців, пошуки внутрішньої свободи і пізнання самого себе. Він намагався знайти відповіді на запитання: «Який сенс нашого буття? Яку місію несе людина, кожна нація у цьому світі?»

У перші роки незалежності України Бердник зустрічався із президентом Леонідом Кравчуком, з яким говорив, що починати творення незалежної держави потрібно із національного і духовного відродження, а потім вже економіка і політика. Він був переконаний, що той, хто має владу, повинен мислити категоріями Всесвіту. Але його часто не розуміли... навіть колишні однодумці. Хтось не сприймає Олеся Бердника через те, що він говорить про майже утопічну річ — об’єднання всіх українців, національне відродження, створення УДР. Інші закидають йому, що він прирівнює себе до месії. Але ж як сьогодні не вистачає українцям лідера, який би згуртував народ навколо патріотичних ідей. 

У 2003 р. Олесь Бердник покинув матеріальний світ. За заповітом, він похований біля рідної хати у Гребенях у саду під калиною. Він хотів бути похований, як козак, тому могилу насипали у формі кургану. 

Його слово вічно живе

Ідеї Бердника актуальні і сьогодні. Я вірю, що молодь підхопить його ідеї і гідно понесе їх у життя, піднявшись вище буденності і поверховості, буде творити і жити так, як мріяв Олесь Бердник:

Мрію про незвичайну празоряну дію…

Де, і для кого, і з ким?

Вітер повіє, мрію розвіє,

Ніби легесенький дим…

Все таки маю, маю надію…

Ой та надія мрія пташина,

В небо навіки, навіки полине…

Він свято вірив у духовне відродження Нації, незалежну державу — Україну для українців. 

Мабуть, чи не найголовнішим методом для відродження пам’яті про геніїв, і Олеся Бердника зокрема, є активна просвітницька діяльність, проведення творчих вечорів, мистецьких заходів, де звичайна людина може почути про життя і діяльність великих людей. 

18 березня, у день пам’яті Олеся Бердника, у Вороньківській школі відбувся літературний вечір, який організувала заслужений вчитель України, завідувачка музею літератури рідного краю, керівник шкільного театру «Барвінок» Надія Іванівна Гриценко. Вчителька української мови та літератури залучила нас, одинадцятикласників, до проведення вечора пам’яті Великого Українця. Ми читали вірші, знайомили присутніх із життям та творчістю письменника-фантаста, співали пісні на його слова, дивилися відеозаписи живих виступів Олеся Бердника. Черговий раз ми відкривали ім’я Бердника для себе, намагалися донести та закарбувати його у пам’яті своїх однолітків. 

 

Дмитро Мацюк,

учень 11-А класу Вороньківської ЗОШ