І завітав Колодій до міського музею

У Бориспільському історичному музеї 14 березня було багатолюдно. Члени етнічного клубу «Передзвін» (керівник Ганна Кобзар) підготували захоплююче і пізнавальне фольклорне свято «Заходь, Колодію на нашу затію!». Веселе дійство супроводжувалося численними українськими народними піснями, забавами, ворожінням і танцями. Не обійшлося й без вареників — головної страви саме у цей день. 

Це свято пов’язане із давніми дохристиянськими традиціями і віруваннями. Колодій — давньоукраїнський весняний Бог шлюбу та людської злагоди. Він — опікун подружнього життя, оберігав молодь від нещасть і недуг, заохочував до продовження людського роду. Колодій — символ родючості та любові. У цей тиждень старші жінки жартома «карають» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари і не одружилися. Таким був звичай наших Предків — усе живе повинно бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в Природі. Неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Цю відзнаку парубок повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за таку честь, яку вони влаштували для нього. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитися про продовження Роду, сприяли пошукам нареченої.

У понеділок після святкування народин колодки заміжні жінки обходили ті родини, де були нежонаті хлопці і прив’язували матерям колодку до ноги. Парубки заздалегідь готували гроші, питво, намисто, стрічки та хустинки, щоб відкупитися. В такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитися. Дівочу колодку прикрашали різнокольровими стрічками та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки. В цей час Колодій наче карав тих, хто знехтував подружнім життям, нагадуючи: «Не женився єси, то колодку носи!» 

Раніше, як і тепер, право вибору дружини належало хлопцеві. Однак були часи, коли раз на рік (на Колодія) таке право мала і дівчина. Що цікаво — хлопець не міг відмовляти дівчині, і тут висвітлюється древній закон матріархату.

Бориспільські парубки, яким того дня на святі чіпляли колодку, усіляко намагалися відкупитися: грою на сопілці, танцями, подарунками, квітами… Тож сподіваємося, що у цьому році вони таки знайдуть свою другу половинку і відгуляють весілля.

Cвяткування Колодія співпадає з обрядами завершення зимового періоду, зустрічі весни. Залежно від змін у житті людини українська обрядовість завжди поклонялась Природі, а особливо — Сонцю. Вчені підкреслюють, що уже трипільці могли співати обрядових пісень про сонячний колообіг, тобто про сонце, що йде по колу. Згадаймо, що трипільське сонцепоклонницьке походження мають назви праукраїнських свят Коляда і Колодій, в основі яких закладені словосполучення Коло+да (дає) та Коло+діє, коли Коло починає «діяти». Колодій, Колодки, Колодка, Масляниця, Масляна, Масниці, сиропусний тиждень, Сирна неділя тощо — це різні назви семиденного праслов’янського свята на честь весняного пробудження природи — Сонця, Весни і Світла. 

Головні дійові особи свята — жінки, що свідчить про прадавні, вірогідно ще з часів матріархату, витоки свята. Воно багате веселими та радісними ігрищами, але водночас несе суттєве виховне навантаження. Обов"язкове вживання «колодієвих» напоїв. На це свято годилося усім помиритися, а ворогуючим людям пити такий напій «по колу», щоб погасити злобу та роздратованість, наприклад сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою, тещі з зятем... Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він ще Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров’я.

В Україні традиційно готують у ці дні вареники — символ Місяця. Згодом стали пекти і млинці — символ Сонця. 

Саме прадавні традиції та звичаї і були відтворені учасниками клубу «Передзвін». Цікавою була сценка про бориспільський сиропусний ярмарок, що був традиційним у місті ще сто років тому. Неабиякий інтерес також викликала Баба-Морена (символ зими), яку традиційно спалюють як перемогу літа над зимою.

Кожен присутній на святі був безпосереднім його учасником: окрім розучування пісень і хороводів, споживання смачних вареників, бажаючі мали можливість написати на папері свої негаразди, вкинути до мішка солом’яної Морени. Вважалося, що разом з Мореною згорять усі біди і нещастя...

Та щось нинішня весна забарилася. Можливо, чекає Великодня, який українці з давніх-давен відзначали у першу неділю після Весняного рівнодення?..

Лариса Громадська