(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Пом’янули Чорновола

  • 28 березня 2013
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 354
  • Автор: admin
  • 0
25 березня ц. р. з нагоди 14 роковини смерті В’ячеслава Чорновола представники громадськості нашого краю разом з керівниками Борисполя й району побували на місці трагічної загибелі Великого українця, щоб вшанувати його пам’ять. Коло кам’яного хреста ми поклали вінки й живі квіти. 
Приємно констатувати, що, крім давніх побратимів, однодумців і соратників Чорновола — людей, що завжди поділяли його погляди, ідеї, мету і шляхи її досягнення і котрі прибули до місця скорботи втринадцяте, впродовж останніх 7-8 років у всіх заходах разом з нами послідовно беруть участь представники місцевої влади. Не маю жодних сумнівів: роблять вони це не тільки з огляду на посади, а передусім — з патріотичних мотивів. 
Після панахиди, відслуженої настоятелем Свято-Миколаївської церкви КП м. Борисполя о. Віктором відбувся короткий мітинг. Промовці, серед яких були міський голова Анатолій Федорчук, голова Бориспільської організації НРУ Анатолій Чабанюк й автор цього тексту, говорили про велику, непроминущу роль В. Чорновола у згуртуванні українців у часи боротьби за незалежність Батьківщини, про його вклад у державотворення в перші роки становлення молодої України. 
Наголошувалося на тому, що, здобувши блискучу освіту, талановитий юнак Славко Чорновіл мав можливість швидко досягти кар’єрних висот у комуністичній журналістиці, але для цього треба було вірно словом і пером служити тодішній владі. Проте для В’ячеслава, як справжнього українця, людини Шевченківського гарту, було огидним і неприпустимим іти кривою дорогою лицемірства і брехні. Він свідомо став на тернистий шлях служіння рідному народові. 
Промовці нагадали, що визначальним чинником у наверненні В. Чорновола до українства стала мова. Вступивши навчатися до Київського Шевченківського університету, він до глибини душі був обурений тотальним зросійщенням української столиці. І тим ідеологічним пресингом, який примушував багатьох молодих українців духовно ламатися, зрікаючись свого національного єства. Протест викликала лицемірна політика комуністичної влади, яка за кожної нагоди кричала про буцімто «небачений розквіт української мови і культури», а насправді послідовно й цілеспрямовано, штучно обмежувала сферу вживання нашої мови, ухвалювала постанови про необов’язковість її вивчення у школах. 
Жорстко і брутально проводячи зросійщення, влада заохочувала приклеювання ярликів на кшталт «бандєровєц», «западєнєц», «буржуазний націоналіст» всім, хто свідомо не цурався свого українства, рідної української мови. Отже, до В. Чорновола, як і до багатьох його сучасників, спочатку прийшло усвідомлення обов’язкового відродження й широкого, повсюдного вживання української мови, а згодом — обов’язковість усвідомлення кожним українцем своєї людської і національної гідності. Це ще раз підтверджує пріоритетне значення мови в сукупності ознак національного самовизначення. 
Прозрівши духовно сам, В. Чорновіл поставив перед собою завдання пробуджувати до свідомого українства інших людей. Для цього шукав і знаходив однодумців, писав статті і звернення. Виходячи із сучасного тлумачення тодішньої діяльності В’ячеслава і його побратимів, можемо констатувати: він і його однодумці були звичайними романтиками-опозиціонерами, які діяли в рамках конституції. Вони не закликали до протизаконних вчинків, до всенародного повстання чи до насильницької зміни суспільного ладу, а лише критикували владу за «помилки», за грубе порушення нею своїх же законів. 
Влада ж тупо вважала, що всі громадяни мають бездумно, слухняно й покірно крокувати в одній колоні у вказаному нею напрямі до їй одній відомої «світлої мети». Кожен, хто має власну думку чи сумніви у правильності політики керівної партії, той не ідеологічний опонент, з яким треба цивілізовано вести полеміку чи дискусію, а «ворог народу». А з ворогами розмова коротка: арешт і суд. Для них одне місце — у тюрмах, концтаборах чи психіатричних лікарнях. 
За послідовне відстоювання власних поглядів, за небажання «каятися у своїх злочинах» В. Чорновола було жорстоко покарано багатьма роками неволі. Маємо всі підстави вважати його справжнім, народним Героєм України. Адже він, сам беззахисний, голіруч виступив проти великої потуги багатоликого зла. Незважаючи на поневіряння по тюрмах і засланнях, завдяки великій волі, вірі в Бога й Україну, у правоту своєї справи, переміг усіх супротивників не тільки морально, а й політично. 
Зазначалося, що однією з найулюбленіших пісень В. Чорновола була стрілецька пісня «Ой, у лузі червона калина», бо в ній міститься заклик до українців розірвати «московські кайдани». На превеликий жаль, ще й нині в незалежній Україні багато хто добровільно носить важкі іржаві московські кайдани. Не на руках, звісно, а на розумі, душі, очах, вухах і язиці. Роблять це вперто, затято і навіть пишаються цим.
Поки не буде розбито й викинуто на смітник історії знаряддя духовного поневолення, доти Україна не стане по-справжньому суверенною. На жаль, серед тих, хто не спроможний цього зрозуміти, є не тільки звичайні люди, а й наділені владними повноваженнями чиновники. 
Ми повинні виконати заповіти великих попередників і пишатися тим, що український народ мав таких незрадливих, відданих Батьківщині синів, як Тарас Шевченко, Павло Чубинський і В’ячеслав Чорновіл. Отож, берімо з них приклад того, як треба служити Правді, Добру, Богові й Україні.
Анатолій КОВАЛЬЧУК, 
голова Бориспільського об’єднання  Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка 
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.