Козацькому роду нема переводу

У Бориспільській міській бібліотеці 27 березня відбулася зустріч з Віталієм Степановичем Опанащуком, автором і ведучим передачі «Від пращурів до нащадків» (радіо «Культура»), засновником і головним редактором газети «Рада козацька», генеральним писарем Українського козацтва. Разом з ним приїхав один із організаторів Українського козацтва, педагог, викладач університету «Україна», дослідник козацького звичаю Григорій Князюк та козак з активною життєвою позицією Микола Медвідь.

Віталій Опанащук досліджує українську культуру та історію, вивчає і запроваджує на практиці Звичаєве право. Він запропонував у школах Бориспільщини ввести посвяти хлопців у козачата, а дівчат — у берегині; адже таких прикладів в Україні багато, коли учні вчать українські звичаї і традиції, правдиву історію, бойові мистецтва.

У телефонному режимі учасників зустрічі привітав Гетьман України Володимир Мулява. А цікаві розповіді Віталія Степановича не залишили нікого байдужими.

Сучасне козацтво

Я належу до того козацтва, яке 1990 року було відновлено як продовження козацьких традицій козацтва Павла Скоропадського. Свідомі українці зібралися на могилі Івана Сірка, за давньою українською традицією, стали колом (тоді кожен має рівні права) і вирішили не створювати, а відновити козацтво, адже його ніхто не відміняв. Козацькі традиції до сьогодні не переривалися з прадавніх часів. Зокрема, 1918 року існувало українське козацтво «Холодний Яр», яке повстало проти усіх завойовників. Отаман Зелений діяв на ваших теренах… Горіла вся Україна, козаки ХХ ст. намагалися її звільнити, але сили були нерівними… Їхню боротьбу підхопили ОУН, потім УПА, дисиденти. Всі вони продовжили традиції козацтва, підтримали Національну Ідею. Першим Гетьманом було обрано (1990 р.) В’ячеслава Чорновола, а 1992 року — Володимира Муляву, який був дисидентом-шістдесятником, 1990 р. у Вінниці організував голодування під гаслом «Комуністична партіє, вийми руку з народної кишені», сам голодував 19 діб; 1994 р. був обраний до Верховної Ради України. Сьогодні В. Мулява хворіє, фізично обмежений, але потужно працює для України.

Хто такий козак?

Назватися козаком, одягнути козацький стрій — мало, потрібно бути козаком, діяти по-козацьки. Козак — це той, хто робить велику патріотичну роботу і присвячує цьому все своє життя. Колись було таке поняття в Україні — «козакує», веде козацький спосіб життя. Що таке «козакування» у сучасних умовах: розмовляти виключно українською мовою, звільнитися від страху, виховати свою дитину патріотом України (того, хто може дати лад і захистити себе, свою родину, хто живе за українським звичаєм), не боятися говорити правду, не кланятися перед зайдами, бути господарем на своїй землі, вивчати і сповідувати культуру своїх Пращурів, навчатися бути здоровими, жити в гармонії з Природою, не боятися смерті (козаки завжди вірили у свою місію на Землі, в реінкарнацію), відроджувати Віру і культуру Предків.

Якщо чоловік одягнув козацький стрій з медалями і кричить: «Будьмо! Гей!», то це не козак, він тільки ганьбить українське козацтво. Козак — це, насамперед, українець, націоналіст, той, хто дбає про свою Націю і свою культуру. Козак — той, хто став на захист своєї землі, своєї родини.

Сьогодні козацтвом дуже багато граються, наші недруги творять такі технології, щоб принизити українців і, власне, поняття «козак». Сьогодні створені цілеспрямовані ворожі технології. Зокрема, є люди, які творять «козацьку націю». За останнім переписом населення близько 78 % людей в Україні ідентифікують себе українською нацією, хоча національність у паспорті прибрали. Тож ми, українці, маємо вимагати відповідний відсоток представництва в парламенті, уряді, на державних службах, на домінування своєї культури і мови. Ми є не меншиною, а більшістю, титульною Нацією. Якщо зменшити кількість українців, то держава стане поліетнічною, і на перший план виступлять інші мови, культури… Сьогодні українцям видають паспорти інших держав, пропагують називатися не українцями, а козаками. А українець — це і є козак! Українець — це національність, а козак — приналежність до стану воїнів-охоронців. Тому, коли наприкінці цього року буде перепис населення, то треба застерегти якомога більше українців не потрапити на цю вудочку — не писатися козаками, бориспільцями, а виключно — українцями! Як говорить Володимир Мулява, кожен свідомий українець є козаком лише тому, що він народився на цій землі і є нащадком славних лицарів.

Є козацькі організації, які відкрито пропагують імперію, московську церкву… 

Нам треба пропагувати свободу, незалежність Української Нації.

Козаки не палили тютюну і не вживали спиртного

Козак не має права вживати спиртного, запалити цигарку, вживати нецензурну лексику. В українській культурі алкоголь був відсутній. Наші Пращури ще кілька сотень років тому не вживали алкоголю. На Запорізькій Січі, в козацьких осередках не було алкоголю не тільки під час походу, а й під час мирного життя. На весіллі вживався ритуальні напої — меди, які просто пригублювали, а не пили. Не було тютюну у козаків. Коли малюють козака з люлькою, то це повна брехня. У козаків були носогрійки, які віддалено схожі на люльку. Носогрійка — це своєрідний лікувальний інгалятор, який заправлявся травами. 

Міфи нам були створені спеціально, щоб принизити, знищити. Алкоголь ввів у Російську імперію Петро Кобила, який називався царем Петром І, — це спадкоємець татарських родів, золотоординець, із роду Кобил. Він привіз із закордону культуру пияцтва, «дабы дурь каждого видна была», як він сам говорив. Він споював людей, щоб зробити їх рабами, щоб вони боялися. Якщо знатимуть про це українці, то наступне покоління буде тверезим. Тим більше для українців не зрозуміле було куріння тютюну; звичайно, це також технологія винищення, це вплив на мозок, щоб людина менше думала. Якщо українці не будуть вживати тютюну і алкоголю, почнуть думати і стануть вільними, тоді вони не дозволять, щоб якийсь заброда сказав, що Української Нації чи мови не існує. Нам потрібно поважати самих себе, тоді й інші нас поважатимуть.

У що вірили українські козаки?

В українців тисячі років була не релігія, а спосіб життя людей, велика культура, коли люди жили у гармонії з Природою, вірили у її силу.

Навесні в Україну прийшов 7521 рік. Цей календар було створено нашими Пращурами-трипільцями. Ним користувався весь світ, і зараз кілька десятків націй живуть саме за цим календарем. Наші Предки створили дуже потужну культуру, мали величезні знання. І сьогодні у світі нічого кращого, ніж придумали наші Пращури-орії, не придумали. Вони упорядкували досконалу мову, винайшли колесо, одомашнили тварини, стали вирощувати рослини, шити собі одяг… Про це знає увесь світ, на цю тему є дуже багато наукових досліджень, про це викладають в університетах світу, тільки не знають в Україні і забороняється про це знати. Нам забороняється пишатися тим, що ми нащадки оріїв. Культура оріїв ґрунтувалася на Звичаєвому праві, тобто все у цьому житті вирішувала громада. Історик і політичний діяч Геродот, який мандруючи територією України, робив записи про побут українців, про одяг, ремесла… Геродот зробив висновок, що українці — це єдиний народ, якому закон не потрібен, тому що закон у них всередині. Це надзвичайно велика оцінка наших Пращурів. 

Коли в Україну приїжджав Президент США Білл Клінтон, він виступав на Софіївському майдані і сказав, що його переповнюють почуття, тому бо він ступив на землю, яка дала світу найбільші відкриття усіх часів і народів, він українською мовою закликав нас пишатися, що ми нащадки оріїв.

У часи князя Святослава Хороброго на південній території нашої землі була потужна держава — Хазарський Каганат, який прийняв юдаїзм. Згодом юдаїзм почав проникати на терени Русі. Тоді Святослав зі своєю невеликою дружиною козаків-характерників розбив Хазарський Каганат. У Святослава Хороброго було гасло: «Я не зраджу своїх Богів!» — князь був вірним своїй звичаєвій культурі. Він розгромив Болгарське царство, Візантію. Після цього було застосовано хитрість і підступність ворогів, які знищили великого князя. 

Далі культура чужа підім’яла під себе культуру місцеву. На той період у світі наше суспільство було передовим. Християнство знищило велику частину прадавньої культури, зокрема — українську абетку, у якій було 154 букви. Християнство відкинуло українську культуру на кілька тисяч років назад.

На Русі споконвіку стояли культові споруди, де зберігалися цінності. Царі імперії (закінчуючи Петром І) посилали експедиції, які їздили від села до села, збирали писемні записи українською мовою, музичні інструменти і спалювали. Знищували волхвів, мудреців, які були у кожній громаді. Та все ж деякі рукописи, манускрипти вдалося зберегти і вивезти до Тібету. Ті знання, які там є, ми отримаємо лише тоді, коли їм нічого не буде загрожувати.

Нашу культуру, історію сотні років викривлюють, відбирають, знищують, але вона воскресає, постає із забуття, відроджується незалежно від зовнішніх впливів. Наприклад, Петро Кобила видав наказ Московську імперію перейменувати у Русь (спаплюжили нашу назву Київська Русь), називати «Московское государство Российским».

Звичаєве право українців

Дохристиянська культура називалася православ’я (означає «славити право, правду»). Правда і вирізняє українців від деяких інших народів. Назву православ’я, як і багато чого з вірувань і культури наших Предків, християнство присвоїло собі, і значно переінакшило.

Українці свято берегли природу. Жоден українець не зрубав би без нагальної потреби дерево, бо це жива істота, не застрелив би зайця, якби не був голодним. Коли українець приходив по воду, то він вітався з нею. Це була культура життя, яка витіснилася іншою культурою.

Коли обирали гетьмана, то, за звичаєм, той, кого вибирала громада, тричі відмовлявся, адже це не проста місія. 

Сьогодні перекручено багато українських звичаєвих прислів’їв, пісень, обрядів. Нам насаджуються чужинські світосприйняття і релігії. 

Громада завжди була великою силою, одним цілим. Нам потрібно відроджувати силу і міць громад, допомагати одне одному, підтримувати відродження в Україні Звичаєвого права.

Територія сучасної України у різні часи мала багато назв. Ми були сарматами, гунами, трипільцями, оріями, скитами, русами, еладами, оріями, етрусками… Але це був один і той же народ. Україна — це сакральна наша назва, що означає «Велика країна Сонця». Наші Предки були сонцепоклонниками, звідси і сварга (свастика) — знак Сонця. Це було з нами десятки тисяч років. Тож усі народи, які проживали на українській території є нашими Предками, а ми — їхні нащадки, бо усі вони залишили тут своє насіння, свою культуру, винаходи, роботу… І якщо татари набігали сюди чорними ордами і вирізали чоловіків, ґвалтували цілі поселення жінок, які народжували дітей, то ці діти ставали українцями, були нашими Пращурами, які жили на цій землі, вивчали ці звичаї і культуру, дихали цим повітрям і розмовляли українською мовою.

Здавна в Україні можна було відрізнити отамана, волхва за зачіскою, вишиванкою, одягом. Українці завжди вирізнялися своїми вишиванками. Вишиванка — це мистецтво, яке передавалося від  матері до доньки. Усі знаки на вишивці мають сакральне значення. За вишиванкою можна було прочитати про рід людини, про її долю. Вишиванка — потужний оберіг. Жінка дарувала його своєму синові, нареченому, батькові. 

За часів Богдана Хмельницького з території сучасної Греції до Московського царства їхала велика делегація (осіб 100) на чолі із патріархом Макарієм. Його син Павло Халепський (1627–1669) ретельно описав козацьку державу, звичаї і побут українців. Його дивувало, що селяни носять святковий одяг щоденно, що немає під час війни жебраків, діти грамотні, хати не зачиняються. Потім Халепський описує, як порівняння, ті жахи, коли вони перетнули кордони Московії. Вони жодного дня не знали спокою і з нетерпінням чекали, коли покинуть ту страшну країну. Ця книга була перекладена на десятки мов світу, але була заборонена в Російській імперії і Радянському Союзі. 

Українці здавна шанували родинні звичаї, особливе значення надавалося зачаттю, народженню, віковим посвятам дитини, доручення її до стихій води, вогню, вітру і землі. Закосичування для дівчаток, для хлопчиків — підперізування, посадження на коня — одні з багатьох ритуалів, які відігравали важливу роль у житті людини. Зокрема, дівчина, перед заміжжям, повинна була уміти вишивати, ткати, готувати звичаєві страви, знати сотні пісень і казок, вона володіла великими знаннями щодо виховання дітей, побуту, господарювання…

Коли людина покидала матеріальний світ, наші Пращури не кричали і не плакали. Смерть означає перехід в інший вимір, коли людина виконала своє призначення на землі. До цього ставилися спокійно.

Як сказав Гетьман Володимир Мулява, потрібно розбудити козацький дух у кожному українцеві, бо це надзвичайно важливо для порятунку української землі, українського народу, Української Нації.

Лариса Громадська.

Фото автора