Як руйнувалася економіка СРСР за Брежнєва

«68 % колгоспів — збиткові. Державні дотації на м’ясо і молоко — 30 млрд. Їхнє виробництво коштує удвічі більше за продаж».

Паралельно економіці йшов розпад соціальних зв’язків. «У ЦК доповідають — в Середній Азії повністю відновлена мусульманська обрядовість..»

«Яка була країна! Розвалили перестройщикі / демократи / ліберали / самостійники (потрібне підкреслити)».

Таке доводиться чути і від цілком успішних, демократично налаштованих громадян. Чомусь багато хто впевнений, що економіка СРСР, хоч і сильно відставала від Заходу, могла існувати ще довго й особливих проблем не зазнавала, поки її не взялися перебудовувати нездари або вороги.


Не захищаючи управлінські уміння «перебудовників», варто визнати: економіка СРСР до 1985 року була в розкладеному стані, і процес прискорювався з кожним роком.


Найкращим свідченням цього процесу стали щоденники Анатолія Черняєва — працівника апарату Центрального комітету [вищий партійний орган у проміжках між з’їздамиКПРС від 1950-х до розпуску партії після путчу] .


Залишивши осторонь другу половину щоденника, в якій відображено події горбачовської «перестройки», коли автор був помічником Горбачова і провів із ним три дні у Форосі, варто вивчити першу, в якій дана приголомшлива хроніка саморозпаду авторитарної держави в період за 13 років до початку перебудови.

Ця хроніка ведеться зсередини, з самого центру управління країною, ведеться людиною, яка щиро прагне цю державу врятувати, поліпшити, цивілізувати і зміцнити.


Автор — заступник завідувача міжнародного відділу партії — прямого стосунку до економіки не мав.

Тим не менш, Черняєв постійно присутній на засіданнях Політбюро ЦК [керівний орган Компартії СРСР, який займався політичними питаннями у період між пленумами], Секретаріату ЦК [керівний виконавчий орган партії, обирався на пленумах], на Пленумах ЦК [засідання ЦК КПРС у повному складі, не рідше раз на півроку], де в очікуванні розгляду свого питання він чує обговорення економічних пунктів порядку денного і нотує почуте в щоденнику.


Щоденники починаються з 1972 року, коли Черняєв працює із Леонідом Брежнєвим над підготовкою першого візиту президента США Ніксона до СРСР. Виділення в тексті — упорядника.

 

Отже, 1972 рік. Брежнєв іще здоровий та енергійний, до маразму застою далеко. А в економіці вже застій.

Політбюро слухає питання про підготовку до візиту. Автор присутній як учасник підготовки. Мова заходить про угоду з США на постачання газу, за якою США забезпечать СРСР обладнанням і трубами для освоєння нового вілюйського родовища.

За словами голови Держплану [Держаний плановий комітет Ради Міністрів СРСР — урядовий орган, який здійснював загальнодержавне планування розвитку радянської економіки — ІП] Байбакова американці «предлагают 2 варианта:

а) построить газопровод из Тюмени до Мурманска, а там — газосжижающий завод, и на корабли;

б) Построить газопровод из Вилюя через Якутск в Магадан.

Нам выгоднее последнее. Через 7 лет окупится. Все оборудование для строительства и эксплуатации ихнее».

Голова Президії Верховної Ради СРСР Подгорний обурюється:

— Неприлично нам ввязываться в эти сделки с газом, нефтепроводом. Будто мы Сибирь всю собираемся распродавать, да и технически выглядим беспомощно. Что мы, сами что-ли не можем все это сделать, без иностранного капитала?

 

Відповідь Байбакова:

«1. Нам нечем торговать за валюту. Только лес и целлюлоза. Этого недостаточно, к тому же продаем с большим убытком для нас. Ехать на продаже золота мы тоже не можем. Да и опасно, бесперспективно в нынешней валютной ситуации.

2. Американцев, японцев да и других у нас интересует нефть, еще лучше — газ. Если мы откажемся, мы не сможем даже под-ступиться к Вилюйским запасам в течение по крайней мере 30 лет.

Технически мы в состоянии сами проложить газопровод. Но у нас нет металла ни для труб, ни для машин, ни для оборудования».

У кінці 1972 року Пленум ЦК КПРС підводить підсумки року, що минув, і затверджує план на наступний. Той же Байбаков «заявил, что план 1972 г. не выполнен очень крупно, и план 73 года не будет выполнен, и что вообще неизвестно, как находить выход из положения».

 

Брежнєв виступив із великою доповіддю:

— Не выполняем пятилетний план практически по всем показателям, за исключением отдельных.

— Как Вам не стыдно, товарищ Казанец (министр черной металлургии ВР)… хвалитесь, что выплавляете больше чем США… А качество металла? А то, что из каждой тонны только 40 % выходит в продукцию, по сравнению с американским стандартом, остальное — в шлак и в стружку.

— Капитальное строительство. Незавершенные стройки. Старая болезнь. Мы прикинули: на каждую из 270 000 строек приходится по 12 рабочих! Предлагаю: заморозить все, кроме того, что должно было войти в строй в 1972 и 73 годах. Но эти — довести!

— Мы по-прежнему получаем 90 копеек на 1 рубль вложений, а американцы наоборот.

— Товарищ Тарасов [Міністр легкої промисловості], у Вас на складах… млн. пар обуви. Их уже никто никогда не купит, потому что фасоны лапотные. А ведь на них ушло сырье, которого, как вы говорите, вообще мало. Так ведь можно скупить все заграничное сырье и пустить его под нож...

— Мы не выполняем главного в постановлении XXIV съезда — подъема производительности, эффективности.

— Госплана, как организации, определяющей стратегическую перспективу и строго контролирующую ход нашей экономики, у нас нет!

Виходячи з залу, майбутній академік Арбатов (автор тексту промови Брежнєва) опинився поряд з директором ЗІЛа Бородіним і запитав його враження. Bідповідь Бородіна:

— Да, красиво. Писатели Вы хорошие. Но только мы все это слышали уже не раз. От разу к разу речи все красивее, а дела все хуже и хуже.

Отже, 1972 рік. Брежнєв іще здоровий і енергійний, до маразму застою далеко, Горбачов іще в Ставропіллі, про працівника будівельного тресту Бориса Єльцина, крім його рідних і співробітників, ніхто не чув. А економіка країни вже в застої. По якості й ефективності все сильніше поступається американській, надмірні витрати ростуть, обсяг кінцевої продукції, особливо для населення — ні.

Голова держави всіх покритикував. Єдина конкретна пропозиція — зупинити частину будівництв, залишивши пускові. Не ті, що підвищать якість і ефективність, котрі не ростуть.

Наступний рік, якщо хто пам’ятає, назвали «3-ій вирішальний».

Це все. Результату немає.

istpravda.com.ua

Далі буде