Аліменти на дитину та додаткові витрати

Обов’язок батька, матері по утриманню дитини не обмежується участю у вирішенні лише її звичайних, побутових потреб чи розрахунками на нормальне, зважене існування у суспільстві. Адже досить часто в житті особи чи сім’ї бувають ситуації, які важко назвати звичайними, ординарними. Йдеться про те, що дитина, яка утримується батьками, страждає хворобою (часто невиліковною) чи потребує додаткових витрат на розвиток якихось особливих її здібностей тощо. Тому не випадково закон покладає на батьків обов’язок брати участь у додаткових витратах на дитину.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що зумовлені особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

У даному випадку йдеться про притягнення одного з батьків до участі у додаткових витратах, а не про додаткове стягнення аліментів. Тому розмір суми, яка стягується, має визначатися залежно від реально понесених чи передбачених витрат і не може бути визначений у частковому відношенні до заробітку (доходу) відповідача.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Якщо заздалегідь відомо, що витрати потребуються тільки одноразово чи на неточно визначений строк, суд може встановити суму, яку належить виплатити одноразово, чи обмежити строком суму, яка присуджується. Якщо стан здоров’я дитини потребує додаткових витрат, позивач має право знову звернутися до суду. Відповідач, у свою чергу, має право просити суд звільнити його від подальших виплат, якщо стан дитини не потребує додаткових витрат.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їхнього фактичного понесення одноразово, періодично або постійно.

Згідно зі статтею 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Саме за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від неї, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. У випадку якщо один з батьків ухиляється від утримання своєї дитини, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька й (або) у твердій грошовій сумі. 

Варто відмітити, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Суд може врахувати інші обставини, що мають істотне значення. Зазначимо, що Сімейним кодексом передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Однак, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Якщо ж розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то дитині призначається, відповідно до закону, державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30-ма відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 

Аби уникнути судового розгляду справи про стягнення аліментів на дитину батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Однак умови такого договору не повинні порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом. Такий договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Потрібно зазначити, що статтею 190 Сімейного кодексу України передбачено, що той з батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. Таким майном може бути квартира, житловий будинок, земельна ділянка та інше. Такий договір також підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зазначимо, що якщо дитині виповнилося 14 років, вона сама бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на таке нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно утримувати її. Проте це не звільняє батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Звертаємо увагу, що на майно, одержане за таким договором, не може бути звернене стягнення. Таке майно може бути відчужене з дозволу органу опіки та піклування (якщо дитина не досягла повноліття). 

Необхідно відмітити, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. Однак аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У такому випадку суд може присудити аліменти за минулий час, але не більше як за три роки. 

Зазначимо, що Сімейним кодексом України передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається, виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника. 

Згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів стягувачам.

Наостанок хочу зазначити, що найкращим виконанням батьківських обов’язків є добровільне утримання своєї дитини. Особи, що виявили бажання сплачувати аліменти добровільно, можуть звернутися до адміністрації за місцем роботи, за місцем отримання пенсії, стипендії з письмовою заявою про утримання з їхнього заробітку аліментів та передачі їх стягувачеві. Адміністрація підприємства, установи, організації зобов’язана проводити за такою заявою утримання аліментів у тому самому порядку, як і за виконавчим листом.

 

Ольга ДИННИК,

адвокат, фахівець з цивільного, сімейного, трудового права.

Тел. 066-1676875