У команді «реґіоналів» заміна. Але з якою метою?

А починалося все з подачі відповідної ініціативної заяви, підписаної шіст-надцятьма опозиційно налаштованими депутатами. Згідно з регламентом, заява про відставку Бориса Дармостука мала би включитися до порядку денного сесії автоматично, але цього зроблено чомусь не було. Тому депутатам-опозиціонерам довелося ще й доводити свої законні вимоги.

Схоже на те, що «промерівська реґіональна більшість» готувала свій сценарій. Тож, не гаючи часу, Борис Вікторович вийшов до трибуни й сам оголосив заяву про свою відставку зі згаданої посади. Отже, тепер депутатам випадало голосувати за чи проти підтримки заяви секретаря міськради, що, звичайно, згладжувало й пом’якшувало становище посадовця. Звісно, відкрите голосування не дало потрібної кількості голосів, і дехто з депутатів-«реґіоналів» при тому навіть побажав Б. Дармостуку «подальшої плідної праці» на тій же посаді. І, можливо, воно так і було, якби не втрутилися опозиціонери на чолі з Ярославом Годунком, наполігши на таємному голосуванні. І домоглися свого!

Інтрига наростала. Після опущеного до скриньки останнього бюлетеня, стали підраховувати голоси. І тут — несподіванка: підтримку заяви вирішив лише один голос, адже саме 25 голосів було необхідно для їх схвалення (нагадаємо, депутатський корпус МР налічує 48 депутатів). А з’ява додаткових голосів свідчила про одне: у фракції «реґіонів» вже немає тієї одностайності, яка була раніше.

І що ж далі? А далі, згідно з чинним законодавством, запропонувати нову кандидатуру на посаду секретаря ради міг тільки міський голова. Тож він запропонував… свого однопартійця-«реґіонала», голову земельної комісії Валерія Ксьонзенка. Ну не депутата-опозиціонера ж! Навіщо зайві пробеми? Тож 28-а голосами «за» останній і був затверджений (напевне, хтось із «реґіоналів» «отямився»).

Але що ми знаємо про новообраного секретаря міської ради? Майже нічого! Із доволі куцих повідомлень про біографію цієї людини, розміщених в інтернет-мережах дізнаємося:

Валерій Петрович Ксьонзенко народився 28 квітня 1962 року в місті Новий Донбас Сніжнянського району Донецької області, подається на сайті politrada.com. Після закінчення школи працював слюсарем на заводі «Арсенал». У 1981–1983 роках служив у Радянській Армії. Після — знову працював слюсарем. У 1991 році закінчив юридичний факультет Харківського юридичного інституту. Після закінчення вищого навчального закладу працював юрисконсультом Управління виробничо-технічної комплектації тресту «Київміськбуд 1». З 1991 по 1995 роки — директор право-посередницької фірми «КонУс-Ю».

У 1995–1996 роках В. П. Ксьонзенко — заступник ґенерального директора АТЗТ «Транснаціональна корпорація «Российско-украинское нефтяное общество» («РУНО»). З 1996 по 1997 роки — ґенеральний директор ЗАТ «Укрэксимнефтепродукт». А з 1997 по 2001 роки — ґенеральний директор ЗАТ «Нафта-К». У березні 2002 року балотувався до Верховної Ради України по Миколаївському виборчому округу № 130. Втім, до парламенту Валерій Петрович не потрапив, програвши вибори Миколі Круглову. З 2001 по 2004 роки — голова наглядової ради ЗАТ «Родан-Капітал». З 2004 року — голова наглядової ради АБ «Банк регионального развития». А з 2007 року — президент корпорації ТОВ «ІБК «Місто». До речі, згаданий банк через значну заборгованість перед своїми кредиторами і досі перебуває у стані ліквідації.

Що ж привело свого часу таку імениту людину саме до бориспільського «парламенту»? — некмітливі місцеві політологи і досі «ламають голови». Але сталося те, що сталося…

А висновки напрошуються такі: депутатська опозиція, продемонструвавши свій потенціал, виявила свою згуртованість і одностайність у прагненні до подальших змін, проте мета поки не завжди збігається з кінцевим результатом, а «реґіонали» показали, що не хочуть втрачати свої впливові позиції у Бориспільській міській раді. Далі буде!

Мстислав КУТАЛО