«Сини мої, Гайдамаки!»
- 23 травня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 857
-
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/05/376/4/200px-Maxim_Zalizniak.jpg" style="margin: 10px; width: 300px; height: 383px; float: right;" />Будучи професійним військовим, досвідченим січовиком, Максим Залізняк добре розумів важливість січового елементу в організації повстання. Валерій Смолій зазначав, що «Саме тому він налагодив тісні зв’язки із Запоріжжям, де користувався великим авторитетом». Військові навики та вміння перетворити строкатий натовп на боєздатну силу зумовив факт керівництва загонами саме січових козаків.</div>
<div>
День і ніч в Холодний яр до Гайдамацької січі звідусіль збиралися повстанці-гайдамаки. Їхньою зброєю були не лише шаблі та пістолі, а й перековані коси, вила, ножі, рогачі. Не цуралися й добре загостреної палі чи ба, кілка. Настільки велике полум’я ненависті розгорілося з мліївської іскри, що, здавалося, земля здригнулася від гніву народного. Не могло те полум’я постати з нічого! Йому передували десятиліття знущань та цькувань терплячого православного люду. Та терпець урвався. Тієї весни не лише природа прокинулася від сну — здавалося, весь люд український прокинувся з надією на визволення від ненависних окупантів та їхніх поплічників.</div>
<div>
Холодноярська січ швидко зростала, все нові ватаги запорожців, посполитих та польських козаків опинялися біля стін Мотронинської обителі. Дружнє ставлення монастирської братії, можливість використання монастирської інфраструктури та наявність розгалуженої системи підземель, зручних для оперативної комунікації, визначили місце січі — на захід від монастиря, за старими скіфськими валами, на схилах, у царині Холодного яру. Відомий краєзнавець Павло Соса писав про цю січ таке: «На одному місці обладнали «Склик». Так назвався в них казан, що був підвішений на дуб, біля нього лежав молот, яким били в казан, коли треба було скликати гайдамаків на раду чи в похід. Дуб з казаном стояв у байраці, який називали Бойковою Лукою. Цей казан, який служив «Скликом» під час народного повстання, тепер знаходиться в Національному історичному музеї у місті Києві». Місцем нарад для старшин став один із багатьох тисячолітніх дубів навколишнього реліктового лісу, який з тих пір іменується «Дуб Максима Залізняка». Не виключено, що саме там, під його покровом, у день св. Юрія (23 квітня / 4 травня 1768 року) і зібралися козаки на загальну військову раду, де Максима Залізняка обрали полковником. Саме цю дату вказують Аполон Скальковський та Петро Мірчук.</div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/05/376/4/gonta.jpg" style="width: 300px; height: 395px; margin: 10px; float: right; border-width: 1px; border-style: solid;" />
<div>
Після обрання Максим Залізняк «жалував» своїх побратимів званнями сотників та осавулів. Кожен повстанський загін отримував власні клейноди та прапори. Відомо, що під час повстання лише біля Умані було 30 прапорів, з чого можна судити про кількість організованих підрозділів.</div>
<div>
Запорожець Йосип Куций щодо військового звання Максима Залізняка, як і решта, свідчив, що «согласясь с козаком Трофимом и Иваном Сукуром пошли без ведома кошевого атамана и войсковой старшини в обьявленный монастырь и явились у названного полковником Максима Железняка».</div>
<div style="">
<em>«Гине шляхта, гине!</em></div>
<div style="">
<em>Гине шляхта! Погуляєм</em></div>
<div style="">
<em>Та хмару нагрієм!»</em></div>
<div style="">
<em>Зайнялася Смілянщина,...</em></div>
<div style="">
<em>Хмара червоніє.</em></div>
<div style="">
<em>А найперша Медведівка</em></div>
<div style="">
<em>Небо нагріває.</em></div>
<div style="">
<em>Горить Сміла, Смілянщина</em></div>
<div style="">
<em>Кров’ю підпливає.</em></div>
<div style="">
<em>Горить Корсунь, горить Канів,</em></div>
<div style="">
<em>Чигирин, Черкаси;</em></div>
<div style="">
<em>Чорним шляхом запалало,</em></div>
<div style="">
<em>І кров полилася</em></div>
<div style="">
<em>Аж у Волинь...</em></div>
<div style="text-align: right;">
Тарас Шевченко, «Гайдамаки»</div>
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/05/376/4/42753.jpg" style="width: 400px; height: 258px; margin: 10px; float: left;" />Плануючи повстання, Максим Залізняк із старшиною добре розуміли, що на момент повстання дислокована в Україні польська шляхетська армія слабобоєздатна й чинити належного спротиву не зможе масштабному повстанню. Козакам доведеться провести блискавичну операцію й одномоментно захопити підвладні Польщі українські землі. У цій ситуації єдиноправильним кроком було підняття всенародного повстання від берегів Дніпра до Карпат. Для цього готувалася частина старшини, яка мала створити єдиний фронт від Ново-Сербії до Пінщини. Командування нової Національно-визвольної війни розраховувало на швидке звільнення від поляків теренів Київщини та Полісся й, утворивши спільний фронт, маршем пройти до західних етнічних меж. Упродовж червня – початку липня 1768 року загони досвідчених отаманів Семена Неживого, Микити Швачки, Івана Бондаренка звільнили Канів, Ржищів, Фастів, Брусилів.</div>
<div>
<em>Ой не п’ється горілочка,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Не п’ються й меди.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Не будете шинкувати,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Прокляті жиди.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Ой не п’ється теє пиво,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>А я буду пить.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Не дам же я вражим ляхам&nbsp;</em></div>
<div>
<em>В Україні жить.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Ходім, батьки-отамани,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>У Фастов в неділю&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Та надінем вражим ляхам&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Кошуленьку білу.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Ні, не білу, а червону...&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Ходім погуляєм.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Та в пригоді свого батька&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Старого згадаєм…</em></div>
<div>
<em>[…]</em></div>
<div>
<em>В Переп’яті гайдамаки&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Нишком ночували.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>До схід сонця у Фастові&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Хлоп’ята гуляли.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Прийди з того Межигор’я,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Наш славний Палію,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Подивися, що той Швачка&nbsp;</em></div>
<div>
<em>У Фастові діє!&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Добре діє! У Фастові,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>У славному місті,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Покотилось ляхів, жидів&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Не сто і не двісті.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>А тисячі. А майдани&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Кров почервонила.&nbsp;</em></div>
<div>
<em>А оранди з костьолами,&nbsp;</em></div>
<div>
<em>Мов свічки, згоріли...</em></div>
<div style="text-align: right;">
Тарас Шевченко, «Швачка»</div>
<div>
Польські сили нічого не могли вдіяти. Ліппоман говорить про перехід до повсталих 500 литовців на чолі з Бендзинським, яких гетьман Радзівілл надіслав на допомогу польським панам. Впевненості у власних силах додавала присутність на Правобережжі надісланих для підтримки польського короля у боротьбі з конфедератами російських регулярних військ, у тому числі й «братів- дончаків». Традиційно місцеве населення вбачало в них захисників і визволителів від шляхетської сваволі. Керівники повстанських загонів навіть намагалися узгоджувати з ними свої дії.</div>
<div>
Провідна частина повстанського війська на чолі із Максимом Залізняком за короткий строк від оголошення повстання 18/29 травня до 9/20 червня захоплює масштабні простори від Дніпра до Південного Бугу. Успішно діяли загони, відряджені Максимом Залізняком з Корсуня та Богуслава на Полісся. Семен Неживий 9/20 червня захопив Канів, Микита Швачка 15/26 червня зайняв Ржищів, а 28 червня / 9 липня спільно із Андрієм Журбою зайняли Фастів; Іван Бондаренко 1/12 липня увійшов до Брусилова. У руках Залізняка у короткий строк опиняються такі міста, як Жаботин, Черкаси, Сміла, Корсунь, Богуслав, Лисянка, Буки і 9/20 червня військо Максима Залізняка вже стало під стінами Умані...</div>
<div>
На жаль, відомості про перебіг повстання зафіксовані польськими мемуаристами нерівномірно. Якщо Умань була «центром польскаго просвещенія и культуры тогдашней Украины», де сконцентрувалися всі втікачі від повстанців, то решті територій з освіченими літописцями пощастило менше. Поляки, які не втекли, сконали від рук гайдамаків і вже нічого розповісти не могли, селяни були не в змозі лишити письмові спогади, а української шляхти (еліти) на Правобережжі після згону 1712 року не лишалося.</div>
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/05/376/4/75786.jpg" style="width: 500px; height: 331px; margin: 10px; float: right;" />Тому дані про перебування повстанського війська в інших містечках куці, фрагментарні. Одним із цінних джерел інформації про повстання слугують записи судових справ, щодо учасників Коліївщини, яких після повстання ще довго виявляли та передавали до суду. Збірка протоколів польського військового суду в Кодні була опублікована у «Кодненській книзі»</div>
<div>
Яків Шульгін першим виявив там у справі про вбивство унійного попа села Завадівки, відомості про перебування Максима Залізняка в Корсуні. Він пише: «Железняк действительно двигался по отмеченому выше маршруту, и шествие его было торжественно: на всём пути его следования громады даних сёл, даже тех, которые оставались для него в стороне, выходили к нему с поклоном. Завадовцы случайно не знали этого обычая и не поторопились выслать своей депутаціи, когда Железняк был недалеко от них — в Корсуне. Это показалось Железняку подозрительным, и он послал в Завадовку загон из восьми своих козаков узнать въ чём дело. Посланцы, явившись в Завадовку, спросили: «Чи нема тут якого ляха або попа уніата?..» Якщо яке село не виходило з хлібом-сіллю, то гайдамаки туди навідувалися й, виявивши причини, вживали заходів. Завадвці вирішили, негаячи часу, виправити ситуацію, наступного дня прибули до Корсуня й «...встановились перед башней, перед самим замком, где был Железняк...». Протокол детально передає розмову із Залізняком: «З якого ви села?</div>
<div>
— З Завадівки.</div>
<div>
— А чого ж ви не виходили до мене на поклон по добрій волі?</div>
<div>
— Ми не знали, що Ваша вельможність прибули до нас, а як вже прочули про це — зараз до вас і зібралися з хлібом-сіллю.</div>
<div>
— А чи були у вас в селі мої козаки?</div>
<div>
— Були, Ваша вельможність.</div>
<div>
— Ну, що ж вони грабували вас?</div>
<div>
— Ні, не грабували.</div>
<div>
— Я закажу своїм козакам, щоб не чинили проти вас ніякої кривди.»</div>
<div>
Серед інших Яків Шульгін наводить свідчення скарбового писаря Градовського із міста Богуслава, який лишився у панському маєтку сторожити майно й став свідком грабунку тих маєтностей. Він пише: «... предусмотрено у них было: как немедленно переводить всё похищенное и непригодное для походной жизни в наличные деньги. У Градовского на этот счёт есть ценное указание, что при гайдамаках был купец. ...Это некто Таран из г. Острога. Не знает только Градовский, был ли этот Таран гайдамаком или только случайным спутником Железняка. Таран... всё награбленное осматривал, начиная с волов и кончая мелочами, оценивал и затем, сойдясь в цене с гайдамаками, платил им деньги. Так, в Богуславе были проданы Тарану захваченные гайдамаками волы и всякія панскія вещи. Продали они также и часть водки, бывшей в подвалах, но не Тарану, а людям из города Черкас. С собой же никаких напитков не забрали...».</div>
<div>
А далі невпинно зростаюче військо Залізняка здобуло Лисянку, Буки, мирно зустрілося із надвірними козаками та наближалося до столиці східного Поділля — Умані.</div>
<div>
На очах тисяч переляканих міщан та втікачів із Поділля та Подніпров’я мала відбутися битва за місто. На велике здивування і жах уманської шляхти, прямісінько біля Умані обоє військ не зійшлися в запеклому герці, а радісно привіталися! Сотник надвірних козаків Іван Гонта ще напередодні «перебрав» від поляків на себе командування всіма сотнями й відкрито під’їхав до Максима Залізняка. Вони демонстративно обнялися і війська стали ЄДИНИМ фронтом біля стін приреченого міста.</div>
<div>
Попереду було взяття Умані — міцної фортеці з численними і добре озброєними захисниками. Лише гармат різного калібру у ній налічувалося 32 та чимало зброї і боєприпасів. Не було сенсу затягувати з її штурмом. Він розпочався ще після обіду 9/20 червня. Цілу ніч тривала запекла боротьба за міські мури. Але доки вистачало пороху та боєприпасів, захисники мужньо тримали оборону. На ранок закінчилася шрапнель і доля захисників визначилася. Розпочалася паніка...</div>
<div>
Захопивши Умань, Максим Залізняк зупиняє своє військо від подальшого маршу. Створюється враження, що повстанці досягли свого й, радіючи успіху, щось очікували.</div>
<div>
І дійсно, настав найзагадковіший період повстання. Шістнадцять днів, з 10 по 26 червня за старим стилем, багатотисячне військо відпочивало. Чому? Що робив у цей час Максим Залізняк? Спробуємо пошукати відповідь на ці запитання.</div>
<div>
&nbsp;</div>
<div style="text-align: right;">
<em>/За матеріалами праці Назара Лавріненка «Максим Залізняк: факти, міфи, зображення». — Київ: Емма, 2012. — 84 с./</em></div>
<div>
&nbsp;</div>
<div style="text-align: right;">
<em>Далі буде</em></div>