Режим «ворогів народу»

Засновник фашистського руху Італії диктатор Беніто Муссоліні свого часу сформулював ключову тезу, що відображала його погляд на усі можливі відносини з громадянами країни. «Друзям — усе, ворогам — закон», — саме за цим правилом вирішували справи в італійській державі, будували взаємини з політичними силами й пересічними громадянами.

 

Нічого дивного, адже влада диктатора ґрунтується саме на ретельному розподілі на «правильних» і «неправильних», «угодних» і «неугодних», лояльних та нелояльних. Такий «чорно-білий» формат спрощує як пошук «ворогів народу», так і плетиво прагматичної корупційної моделі управління державою, де «друзі режиму» стають його опорою та фінансовим гарантом. На якомусь етапі диктатор навіть втрачає відчуття реальності, а його оточення викривлює цю реальність уже на свій розсуд. Безсовісна, знавісніла влада поступово узурпує громадянські права, самоправно ламаючи ланки державної машини — виконавчі, законодавчі, судові, насамперед суди, прокуратуру, міліцію — під свої кримінальні плани.

І от уже країною починають керувати бандити, «гопники» та шахраї. Неважко здогадатися, чим це закінчується для держави: падіння міжнародного авторитету, пограбування економіки, втрата можливостей, безвір’я людей, бідність та злидні. Народ більше не є цінністю для влади, не є пріоритетом її діяльності. На догоду хворобливому, викривленому сприйняттю світу тепер вона захищатиме будь-кого: і кривавих комуністів, і параноїдальних збоченців-гомосексуалістів, але тільки не простих громадян.

Сьогодні, аналізуючи події в Україні, мимоволі доходиш думки: як ми могли це все допустити? Древня нація на найбагатших землях з тисячолітньою історією, звичаями, культурою, традиціями — в очах світу перетворилася на дикунський збідований народець із кримінальними вождиками, тотальною корупцією, продажними судами, безпринципною міліцією та прокурорами-спекулянтами. Мізерна зарплата, шалені ціни, повсюдне свавілля, зловживання, хабарництво, відсутність перспектив, найгірші економічні та соціальні показники — Україна поступово перетворилася на лідера серед найгірших. І от уже ми — в трійці країн, де не варто навіть народжувати! Україна — на 78 місці з 80 країн світового рейтингу Economist Intelligence Unit (EIU). За сумарним підсумком показників стану економіки, розвитку медицини, політичних свобод, рівня життя, злочинності, безробіття, економічної нерівності, неефективності влади та корупції наша держава відтепер поряд з Кенією і Нігерією. Нас випередили не тільки Бангладеш та Ангола, а й Сирія, де два роки триває військовий конфлікт!

Що може сказати на це двічі судимий чи його поплічник — прем’єр? Мабуть, лише чергову брехню вустами доморощених яничар-«реґіоналів» і продажних телеканалів та газет.

А ще можуть натравити наймитів з числа невдах-спортсменів чи кримінальників, щоби нападати на неугодних на центральних вулицях столиці або в темних підворіттях. Або натравити безсовісних «правоохоронців» без честі і власної гідності — для незаконних арештів та обшуків. Або, залякавши «незалежних» суддів, запроторити патріотів у буцегарні й тюрми. Інших аргументів у цієї влади не залишилося. Як голодна воша тримається до останнього, так і вони обдирають народ і країну й не можуть зупинитися, навіть наївшись. Найгірше, що хижацька зграя це творить «іменем України» — найзухваліша форма дій окупанта, який привласнює собі не тільки майно, але й ім’я жертви. Українці — народ терплячий. Та всякому терпцю, врешті-решт, настає кінець і, звичайно, ігрища містечкових диктаторів, які знищують свій народ, безславно припиняться. Це вже відчували владарі «всього навколо»: Муаммар Каддафі (Лівія), Хосні Мубарак (Єгипет), Зін ель-Абідін Бен Алі (Туніс), Лоран Ґбаґбо (Кот-Д’Івуар), Саддам Хусейн (Ірак), Слободан Мілошевич (Югославія), Ніколае Чаушеску (Румунія), Фердинанд Маркос (Філіпіни), Ауґусто Піночет (Чілі), Мануель Нор’єга (Панама), Сухарто (Індонезія), Пол Пот (Камбоджа), Жан-Клод Дювалье (Гаїті). Всі вони десятиліттями принижували й тероризували громадян і теж навіть не уявляли, що всесильна влада може колись закінчитися.

Незаперечний, обґрунтований факт: Україна дійшла дна. Отож маємо два варіанти: або згинути серед багна, або ж попрямувати до порятунку.

Можливо, тоді і людство стане кращим, коли список нікчемних диктаторів вичерпає алфавіт останньою буквою «Я».

Леонід Бицюра,

член Національної Спілки журналістів України