Сила бажання, що змінює світ!
- 13 червня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1036
-
Нещодавно довелося побувати у селі Старі Петрівці, що поблизу Вишгорода. Був я там у якості спостерігача на проміжних виборах. Але мова не про вибори, не про їхні результати і навіть не про технології, що дозволяють перемагати «правильним» кандидатам від партії влади. Оскільки виборчий процес проходив сплановано спокійно, у мене було вдосталь часу, щоб ознайомитися з центром села і його спорудами, котрі привертали увагу своєю красою і охайністю. Власне, сама виборча дільниця розміщувалася у диско-залі збудованого лише два роки тому Будинку культури. От про цю та інші будівлі, а також людей, що їх звели, я й хотів би розповісти.
Моїм гідом висловив бажання бути сам організатор і натхненник зведення новобудов — сільський голова Олександр Єрема, з яким ми завели розмову поблизу виборчої дільниці. Імпровізовану екскурсію пан Олександр почав з двоповерхового Будинку культури, загальна площа якого становить 1000 квадратних метрів. Перший поверх відведено під уже згадану диско-залу та актову залу, потрапити до якої мені не вдалося. На другому поверсі розміщується бібліотека, обладнаний технікою комп’ютерний клуб, студія, великий хол та розкішна зала урочистих подій, неповторний дизайн якої сільський голова розробляв сам. Є на другому поверсі й музей, присвячений тяжким і жорстоким боям на Лютіжському плацдармі восени 1943 року. Більшість експонатів цього музею віднайдені безпосередньо поблизу села або передані його мешканцями. Та й саму будівлю клубу споруджували методом, схожим на народну толоку, бо більшу частину коштів надали спонсори, а з бюджету села на фінансування будівництва всіх нових споруд виділялося близько 30 % їхньої вартості. Зате, за словами сільського голови, не дали нікому нічого вкрасти. Навпаки, проявили творчий і господарський підхід до справи. Про це наочно свідчить будівництво котельні клубу практично зі… сміття.
Почалося з того, що у селі вирішили зліквідувати стихійні сміттєзвалища, а на їхньому місці встановити дитячі майданчики. Щоб засипати ями та вирівняти ґрунт, сільський голова попросив односельців звозити туди наявне будівельне сміття, серед якого виявилося чимало цілком придатної до використання цегли, блоків та інших матеріалів. З усього цього і звели приміщення котельні. Витрачатися довелося лише на покрівлю та опалювальне устаткування.
Поруч з Будинком культури стоїть невеличка капличка на вшанування пам’яті жертв Голодомору, від якого село дуже потерпіло свого часу. Олександр Єрема розповідав, що з родини прадіда живим лишився тільки один син — його дід. Схожа біда спіткала мало не кожну селянську сім’ю у Старих Петрівцях. Коли за президенства Віктора Ющенка скрізь почали встановлювати пам’ятні хрести, селяни замість хреста вирішили спорудити капличку. Ще одну капличку звели на місці старого кладовища, котре наприкінці 1930-х років зрівняли з землею енкаведисти, щоб приховати сліди своїх злочинів проти українців — могили заморених голодом і замордованих у сталінських катівнях. Замість кладовища московські прислужники зробили скотомогильник, а на селян нагнали такого жаху, що люди боялися навіть проходити повз ту місцину. Тепер там планують посадити парк…
На центральному майдані стоїть новозбудована церква у стилі козацького бароко. Пан Олександр розповів, як створювався її проект, як він власноруч допомагав у будівництві разом з односельцями. Церква має унікальний вирізьблений з дерева іконостас та розписи, службу править молодий священик Київського патріархату. Будівництво церкви обійшлося у 3,5 млн. гривень, більшість цих коштів надали доброчинці у вигляді пожертв.
Навпроти церкви стоїть визнаний найкращим в Україні пам’ятник великому Київському князю Святославу Хороброму. Центральна вулиця села також названа на честь цього видатного діяча Київської Русі, котрого сільський голова по праву вважає ідеалом державотворця. Кошти на цей пам’ятник теж надали спонсори, імена яких увічнено на спеціальній дошці постаменту.
Крім цього у селі є ще одна будівля, яку мені не вдалося побачити — Будинок молоді, будівництво якого досі триває, але для нього вже придбано новенькі спортивні тренажери, які поки що складені у фойє Будинку культури. Варто зазначити, що всі ці новобудови зведені протягом останніх шести-семи років стараннями сільського голови та громади села. Це приклад того, як спільними зусиллями на ділі, а не на словах, можна створювати умови для здорового духовного, розумового та фізичного розвитку людей, відроджувати історичну пам’ять.
Дивлячись на всі новобудови села, я замислився: невже Старі Петрівці багатші за Бориспіль, чому в нашому місті досі немає Будинку культури, чим ми гірші? Може, справа просто у бажанні? Адже той, хто хоче, робить більше, ніж той, хто може. Можливо, чиновникам Борисполя варто їздити не у закордонні вояжі у пошуках невідомо чого та засідати на «премудрих» семінарах і конференціях з питань покращення управління, дискутуючи ні про що, а варто проїхати у сусідній район за більш реальним досвідом? І не треба розповідати людям казочки про міфічні мільйони доларів, які начебто потрібні для будівництва Будинку культури. Чомусь в інших керівників громади це обходиться значно дешевше. А може, бориспільцям варто просто змінити своїх очільників? І тоді місто обійдеться без різних «Біопромів», звільниться від шахраїв з Кіпру чи ще невідомо звідки, що під виглядом інвесторів просто грабують і нищать Бориспіль. І може, тоді у нас, нарешті, постане не лише Будинок культури, а й інші споруди для громади, для здорового дозвілля і для розвитку молоді. Варто задуматися!..
Ігор ПЕТРЕНКО,
депутат Бориспільської
міської ради від ВО «Свобода»