Бориспіль під прицілом!
- 27 червня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1021
-
На території колишньої військової частини (Глибоцька сільська рада) у двох котеджах мешкають близько десяти років три брати Гордієнки разом із сім’ями. Загалом це 16 осіб, 9 з яких — діти, частина з них — неповнолітні. На цій землі, загальною площею 26 гектарів, є рілля, сад, житлові (4 котеджі і двоповерховий будинок) і господарські приміщення.Фермери Віталій, Валерій і Олександр Гордієнки (ПП «Паларіс») орендують землі пайовиків (117 га), займаються вирощуванням овочевих культур.
На 18 червня багатодітна родина отримала повідомлення від виконавчої служби Бориспільського району про примусове виселення. Тож, аби їх підтримати, приїхали друзі, депутати Бориспільської міської та районної рад, члени ВО «Свобода», просто небайдужі люди. Дехто навіть взяв із собою маленьких діток...
Близько півсотні осіб були свідками приїзду представника ДАХК «Артем» (сторона позивачів) і працівників виконавчої служби, які склали акт і оголосили про наміри подавати до суду щодо силового проникнення в житлове приміщення, оскільки присутні стали на заваді діям чиновників. Рішення суду про примусове виселення цього разу не вдалося виконати…
«Нас виселяють тому, що тут збираються утилізувати боєприпаси і залишки засобів масового ураження. Про це вказано у судовому рішенні,» — розповіли Гордієнки. І це, здається, викликало чи не найбільше обурення присутніх. Адже як такий небезпечний об’єкт можна розташовувати поблизу багатотисячного Борисполя? Та й чи можна родючі землі — сіножаті, сади, ріллю — використовувати не за призначенням? Лунали заклики провести масові акції, звернутися до правоохоронних органів, подати до вищестоящих органів влади депутатські звернення, аби не допустити екологічної катастрофи, не дозволити розміщення на цій території шкідливого підприємства та залишити ці землі Глибоцькій сільській раді.
Про ситуацію, яка триває вже чимало часу, розповів один із братів, Віталій Миколайович Гордієнко:
«У середині 90-х років минулого століття міністр оборони Шмаров, який свого часу був директором Київського заводу «Артем», розформував цю військову частину і передав її на баланс цього підприємства. Ця територія була закинута. Не було ні водопостачання, ні електроенергії. А у нас якраз тут поряд поле, то ми вирішили укласти з ними договір оренди на приміщення і територію. Довгий час сплачували їм орендну плату. Згодом власники запропонували нам купити у них цю територію. Ми погодилися. Але вони себе підозріло вели, періодично прохали виплатити певні суми грошей. Ми вирішили, що сплачувати потрібно лише після оформлення документів на землю і будівлі. Та коли ми подали представникам заводу усі необхідні документи, ті подали до суду, аби виселити нас із своєї території. Це триває вже із 2001 р. Бориспільський районний суд прийняв рішення на нашу користь, визнавши завод «Артем» не належним позивачем з тієї причини, що ми мешкаємо у будівлях, які належать до житлового фонду на території Глибоцької сільської ради. Оскільки тоді, коли вони змінили форму власності з Київського виробничого об’єднання «Артем» на Державну акціонерну холдингову компанію (ДАХК), то форма власності стала колективною. Згідно із законом, вони повинні були житловий фонд передати у комунальну власність місцевої ради с. Глибоке. Проте вони цього не зробили. Саме тому суд і визнав «Артем» неналежним позивачем. Апеляційний суд відправив справу на додатковий розгляд. Та суд приймає те ж саме рішення, але Апеляційний суд його скасовує і приймає нове рішення. Справа на касацію потрапляє до Дніпропетровська. Дніпропетровський апеляційний суд залишає рішення без змін, і ми тоді стали тут поза законом (2004 рік).
Нині триває виконавче провадження по нашому виселенню. Звичайно, ми не проти звідси виселитися, бо досить важко утримувати цю територію (електроенергія, водопостачання). Ми не претендуємо ні цю територію, ні на будівлі… Наша родина мешкає у двох приміщеннях, з яких нас і виселяють. Ми маємо земельні ділянки у селі Городище, де будуємо житло. Ми звернулися до суду з прохання відтермінувати виселення до листопада 2013 р., і суд задовольнив нашу заяву. На нашому боці виступала опікунська рада районної ради. Але знову апеляція, і цей термін був скорочений до травня цього року. До того часу ми не встигаємо добудувати житло…
Зараз ми підлягаємо примусовому виселенню, яке виконати можна лише за наявності судового рішення про силове проникнення у приміщення. Протилежна сторона, за нашими даними, такого рішення не має. Згідно із законом України, виселенню підлягають особи, які вказані у виконавчій вимозі. Але є діти, які народилися пізніше і не вказані у виконавчій вимозі. Ми підготували документ про те, що маємо неповнолітніх дітей, зокрема, не внесених до виконавчої вимоги, яких захищає і Конституція України… Ми хочемо, щоб ця територія належала районній раді.»
Підтримує братів Гордієнків і сільський голова Глибокого Олександр Дмитрук. Сільська рада брала участь у судових засіданнях як третя сторона. За словами Олександра Васильовича, фермери допомагають місцевим органам самоврядування, забезпечують дитячий садок і школу овочами, допомагають Бориспільській райлікарні.
Мальовничий куточок природи, де мешкають Гордієнки, знаходиться за 1 км від міста Борисполя (Переяслав-Хмельницька траса). Тож і не дивно, що є вже й покупці на цю землю. Та як би виграв Бориспільський район, коли б на цій території відкрити табір для відпочинку дітей, дитячий будинок або природний музей-заказник!
Лариса ГРОМАДСЬКА.
На фото автора
Віталій Гордієнко