Неформальність чи субкультура?
- 27 червня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 954
-
Що ви думаєте, коли на вулиці повз вас проходить молодий хлопець одягнутий в шкіряну куртку, обвішаний металевими ланцюжками та з різнокольоровим «ірокезом» на голові чи підліток в широченних джинсах, опущених по сідниці у величезній футболці по коліна та в кепці з довгим прямим козирком? Чи навіть висока бліда особа з довгим чорним волоссям та не менш чорному плащі ледь не до землі? Більшість людей «старого гарту», ймовірно, сплюнуть на бік з думкою «що за жах!», а деякі й заявлять це вголос. Проте тій особі буде все одно — така їхня філософія — неформалів. Та точніше буде сказати: такою БУЛА їхня філософія, адже на сьогодення тих же грізних металістів, похмурих ґотів та «відірви голів» — панків є в рази менше за кількістю, ніж три, п’ять, вісім років тому. Ті «неформали», що є зараз, це або підлітки, які не розуміють й десятої частини справжньої філософії того, що намагаються наслідувати, або ті найвідданіші особи, які від початку двотисячних, навіть подорослішавши, вступивши в шлюб та влаштувавшись на роботу, не відмовилися від своїх переконань. Але таких залишилися справді одиниці.Однак цього не можна сказати про Америку та країни Європи, де так звані субкультури адекватно сприймаються суспільством, що дає змогу для комфортного існування як сталих напрямів, так і народження нових. Наприклад, GuardPeace, що в перекладі за англійської означає «охоронці спокою», які з’явилася в 2010 році. Для представників цього напряму неприйнятним є використання власних імен, заміняючи їх кличками, так званими «ніками». Проте базується ця субкультура на бойових мистецтвах. Хлопці та дівчата разом тренуються в саморобних залах, проводять турніри між собою та між «кланами», різними групами людей — представників вказаної субкультури.
Проте у випадку з неформальними напрямами масовість є далеко не позитивною рисою. Найяскравішим прикладом є хіпстери. Спочатку вони сформувалисяь як субкультура прихильників арт-хаусного кіно, сучасного мистецтва та альтернативної музики, з власним стилем одягу. Але саме їхній одяг та аксесуари і стали причиною смерті унікальності під ногами натовпу нетямущих підлітків. Журнал Time з іронією писав: «Светр, який перейшов до вас від бабусі, окуляри в стилі Боба Ділана плюс бриджі з джинсової тканини, кеди «Converse» і банку «Pabst «- бам, ось вам і хіпстер». Підлітки по всьому світу поростягували цей стиль одягу і хибно почали вважати себе частиною цієї субкультури, не приділивши й секунди уваги тому, на чому справді поставав цей напрям, а саме — на інтелектуальних речах, неординарному мистецтві та літературних уподобаннях. Ось так, мода, підхоплена масовістю, вбила унікальність і саму сутність цілої субкультури.
Та не тільки на музиці й одязі формуються молодіжні неформальні напрями. Наприклад, найбільшою але найнепомітнішою в світі субкультурою є ґеймери. Вони на відміну від інших субкультур не відрізняються якимись особливими світоглядними стандартами, як кіберґоти, не утискають тих, хто відрізняється від них, як це роблять скінхеди. Усе, що їх об’єднує, — певна гра чи ігровий жанр. Відрізнити їх за зовнішнім виглядом від інших практично неможливо, а і їхню пристрасть до гри можна визначити хіба що через бліду шкіру, оскільки вони рідко бувають на сонці, й синці під очима, бо геймери часто недосипають. Але таке можна сказати майже про кожного і стверджувати, що ці ознаки є тільки у геймерів, не можна. Геймери здатні просидіти наодинці за компом безліч годин поспіль без їжі і сну, перебуваючи у віртуальному світі своєї улюбленої гри. Найбільшою спільнотою геймерів у світі, мабуть, є фани гри World of Warcraft. Кількість гравців на офіційних серверах цієї гри становить дев’ять мільйонів осіб по всьому світі, а окрім цього, існують ще тисячі неофіційних серверів.
Ось для приклада ще декілька неординарних субкультур:
Діґґери — люди, що займаються дослідженням штучних споруд, наприклад, бомбосховищ, підземних колекторів, занедбаних бункерів, теплотрас, вентиляційних шахт, метро.
Косплей — «костюмована гра» або повторення дій, показаних на екрані.
Анонімуси — сучасна вільно організована група хактивістів, тобто хакерів-активістів. До речі, одна з небагатьох субкультур, яка базується на політиці і бере активну, незаконну участь у політичних процесах по всьому світі виключно за допомогою інтернету. Анонімуси категорично виступають проти цензури в інтернеті, переслідування та нагляду. На знак протесту група зламала різні державні веб-сайти. Також атаки були спрямовані і на великі організації з безпеки. Хоч одна з них базується в США, проте свою діяльність проводить по всьому світі. Одним із резонансних скандалів за участю «Анонімус в Україні» став скандал 2012 року навколо закриття найбільшого файлообмінника Ex.ua за законом про боротьбу з піратством. Проте українськи хакери в співдружності з американськими «колегами» почали масосвану хакерську атаку на офіційні сайти українських держустанов. І в той же день зламали сайти МВС, СБУ, Нацбанку та інших держустанов. Через кілька днів безпомічні правоохоронці відступають та знову запускають файлообмінник, що працює й досі.
Тож все ж таки субкультури, неформали — це добре чи погано? На це запитання не існує правильної чи неправильної відповіді. Кожен робить свій вибір: жити за правилами та, вклавши зусилля, ціною молодості досягти стабільності в дорослому житті чи все ж таки жити одним днем, цінувати молодість, відрізнятися від усіх і насолоджуватися цим без думок про майбутнє і проблеми.
Володимир КОСИНСЬКИЙ,
студент