Кроки до Незалежності

Лінію фронту національного порятунку у нас давно  тримають мертві. А перемогти можна, лише коли її тримають живі.

Ліна Костенко

 

Наближається 22 річниця незалежності України — головне свято держави Україна. Багато подій передували дню 24 серпня. Як виглядали економіка і господарське життя міста і району, які вплинули на зміну політичної ситуації і поглядів громадян, що підтримали ідею незалежності, про це розповідь свідка, підкріплена записами робочих зошитів журналіста і повідомленнями місцевих ЗМІ. 

На шляху до проголошення незалежності України найактивніші дії почалися в 1989 році. Це був четвертий рік дванадцятої п’ятирічки, визначальний у трудових досягненнях і в перебудові народногосподарського комплексу. Але позитивні тенденції не набули поширення в економіці району. Перебудова господарського механізму, перехід підприємств на госпрозрахунок і самофінансування здійснювалися дуже повільно і не давали позитивних результатів. Промислові підприємства і будівельні організації не виконували планових завдань, низькою була якість робіт. На споруджуваних об’єктах затягувалися строки введення їх в дію. Причини були різні. У першу чергу, нерегулярність забезпечення будівельними матеріалами, простої будівельних колективів, а потім штурмівщина об’єктів впливала на якість виконаних робіт. 

Про перебудову більше говорилося, ніж робилося. У багатьох трудових колективах панували формалізм, показуха, не було реальної оцінки своєї праці. На будівельних об’єктах міста не освоєно 3 млн. карбованців. За цінами того часу цієї суми вистачило б на три 100-квартирні житлові будинки.

Помітним було падіння виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема, молока. На тваринницьких фермах не дотримувалися технологічні умови виробництва, організація годівлі, напування і доїння корів, незадовільно проводилася робота з поліпшення продуктивності дійного стада.

У селі не вистачало робочої сили, молодь виїжджала до міста. За 50 років у вирішенні соціальних питань на міського жителя вкладено в 11 разів більше, ніж на сільського. Це було найголовнішою причиною припливу сільського населення у місто.

М’ясо, м’ясопродукти, молочні вироби, овочі, фрукти, ягоди були у дефіциті. Хоча загалом обсяги виробництва і продажу державі сільгосппродукції зростали, населення цього не відчувало. Гострою залишалася проблема нагодувати людей. У магазинах, крім молока і м’яса, не було гречаної крупи, цукру, не вистачало свіжої і мороженої риби, олії, кондитерських виробів, безалкогольних напоїв. Бориспільський і Гнідинський молокозаводи не спроможні були якісно переробити молоко, що призводило до його втрати. Виробничі потужності Бориспільського молокозаводу залишилися на рівні 50-х років.

Переробкою плодоовочевої продукції займалися консервні цехи радгоспу «Сеньківський» та підсобного господарства «Нива» у с. Велика Олександрівка, але вони були малопотужними і випускали невеликий асортимент продукції. Тому значна частина вирощеного врожаю овочів гинула в полі, не дійшовши до споживача і до переробних підприємств.

Будівельні організації потужного тресту «Бориспільсільбуд» не виконали завдань трьох років дванадцятої п’ятирічки. На пускових об’єктах будівельно-монтажні роботи були виконані на 95,3 %. Це свідчило про низьку організацію праці, неналежну інженерну підготовку і незадовільне забезпечення споруджуваних об’єктів будівельними матеріалами. У 1988 році, на відміну від 1987 року, обсяг виконаних власними силами робіт зменшився на 1368 тисяч карбованців, разом із тим зросла плинність кадрів. Колективи будівельників не дотримували строків введення об’єктів в експлуатацію. Так, на спорудженні промкомплексу Старинської птахофабрики будівельні роботи велися 72 місяці замість 24, передбачених нормою. Порушувалися строки і на інших об’єктах. Виробилася недобра традиція: державна комісія до якоїсь гучної дати приймає об’єкт в експлуатацію, подасться звіт про його готовність, а насправді будівельники ще кілька місяців продовжували працювати й усувати свої недоліки.

Деякі будівельні об’єкти здавалися без затвердженого кошторису. Невирішеною проблемою залишалася низька якість будівництва, претензії до виконання сантехнічних, покрівельних, облицювальних робіт, благоустрою.

У культурному житті відбулася неординарна подія: 28 січня 1989 р. вперше за роки радянської влади урочисто і всенародно вшановано всесвітньовідомого етнографа і фольклориста, автора національного гімну «Ще не вмерла Україна», видатного земляка П. П. Чубинського. Цьому передували знайомство із його спадщиною, пошуки могили на Книшовому кладовищі, публікації у місцевій пресі. У Борисполі було створено оргкомітет із відзначення 150-річного ювілею П. Чубинського, який очолила секретар міському партії Т. Г. Онищенко. Ювілейні урочистості перетворилися на велике вражаюче свято, в якому взяли участь письменники, артисти з Києва, численні фольклорні колективи Бориспільщини. Понад п’ять годин переповнена глядачами зала районного Будинку культури стежила за цікавою літературно-мистецькою програмою, багатством народних талантів землі бориспільської, яка дала світові великого народознавця.

Помітними були зміни і в політичному житті. 16 лютого 1989 року газета «Літературна Україна» надрукувала проект програми Народного Руху України за перебудову, який вніс неспокій у ряди керівної партноменклатури. Ідеологічні працівники почали уважно читати положення проекту демократичної програми й обговорювати та засуджувати його на зборах, нарадах, засіданнях. Однією з перших засудила проект програми міська рада ветеранів, звинувативши Рух у відволіканні народу від лінії перебудови, у зосередженні уваги на болючих проблемах життя населення. При цьому більшість ветеранів, не прочитавши програми, огульно її засуджувала.

Свіжий струмінь демократії внесли вибори народного депутата СРСР, які відбулися 26 березня 1989 року. Згідно із законом, висувати можна було не одного, а кілька кандидатів на депутатський мандат. Вибори проходили по Переяслав-Хмельницькому територіальному виборчому округу № 474. Вперше в історії їх проведення до бюлетенів було занесено прізвища двох кандидатів — Б. В. Бондаренка, старшого штурмана Бориспільського об’єднання авіазагону, і Л. І. Тимченко — бригадира радгоспу ім. 60-річчя Радянської України Баришівського району. Цей вибір був першим паростком демократії, коли виборцям надано право голосувати за одного з двох кандидатів. У виборах взяли участь 225 503 виборці округу. З них 175 451 віддали свої голоси за Бориса Вікторовича Бондаренка.

Перші уроки демократії проходили під керівництвом партійних комітетів, але вони дали певний поштовх для гласності. Розширив можливості вільного висловлювання думки І-ий З’їзд народних депутатів СРСР, де сплили на поверхню факти Голодомору, репресій, ГУЛАГів, психушок, інші пекучі питання історичного минулого, про які в часи тоталітарної системи заборонялося навіть згадувати. Багато виборців схвалювали роботу З’їзду. Депутати говорили про ті злочини, насильства, які здійснювали в країні протягом сімдесяти років з відома і під керівництвом партії, яка уособлювала верховного диктатора в державі. Наступ демократії і гласності посилив вимогу про передачу влади радам, які виконували роль гвинтика партійних комітетів.

У Борисполі в той час стала діяти група підтримки Народного Руху України за перебудову. (про перших активістів Руху висвітлено в книзі В. Білкея «Не забуваймо незабутнє» — К., 2011). За її ініціативою, 30 вересня 1989 р. на міському стадіоні був організований мітинг, на якому обговорювали проекти законів про вибори народних депутатів УРСР та до місцевих рад. Мітинг пройшов під керівництвом міськкому партії, але на ньому виступили не лише партійці, а й безпартійні, особливо прихильники Руху, які вносили сміливі пропозиції щодо висунення кандидатів у депутати від трудових колективів незалежно від кількісного їх складу, про проведення виборів на альтернативній основі.

На мітингу виступили понад 20 промовців. Серед них були робітники, пенсіонери, вчителі, а також член-кореспондент АН УРСР П. С. Кислий й редактор газети «Трудова слава» В. В. Лисиця.

22 жовтня 1989 р. на стадіоні знову відбувся мітинг, ініційований групою підтримки НРУ. Мітинг проходив із піднятим синьо-жовтим прапором і тризубом. Учасники мітингу повели розмову про майбутнє України як незалежної самостійної держави, викривали всі біди і негаразди на етапах історії, спричинені керівництвом КПРС, наступальна критика похитнула авторитет партійного керівництва. Але у відкриту дискусію зі своїми опонентами ніхто не вступав, бо дуже мало було переконливих арґументів. Хоча у рішеннях і резолюціях партійних пленумів давалася відсіч антисоціалістичним елементам і їхнім спробам протиставити НРУ партію комуністів. Але ці рішення не мали реальної сили.

Тим часом найвищі бориспільські керівники припустилися серйозних помилок у роботі, що викликали потік обґрунтованих скарг жителів міста у вищі партійні органи. Люди скаржилися на те, що з дозволу і потурання міськкому партії і міськвиконкому було зруйновано дві третини найдревнішого Книшового кладовища, вчинено наругу над сотнями поховань заради будівництва гаражів. Таким чином на партійному мундирі з’явилися великі плями, які ще більше підірвали авторитет партійного комітету. І вони вплинули на політичну атмосферу в наступні роки.

Андрій ЗИЛЬ,

краєзнавець
 

Далі буде