Людина, яка хотіла розбудити народ
- 24 жовтня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 774
-
Василь Лукич Лукашевич загніздився в історію не тільки тим, що походив із родової козацької старшини, а й тим, що хотів просвітити й розбудити народ, посіяти в ньому зерна національної свідомості і відірвати Україну від Росії, проголосивши її республікою. Далеко не все вдалося йому зробити, але він один з перших бориспільців став на шлях змовників. Його вважають ймовірним знайомим Т. Г. Шевченка й автором «Історії Русів». Адже він був одним найосвіченіших діячів своєї епохи. Небагато відомостей маємо про його життя і діяльність, але й те, що відомо, заслуговує уваги сучасного читача.
У липні 1826 року учасників змови розділили на одинадцять розрядів і розіслали по російських просторах. Майже 600 осіб притягнуто до слідства, 121 з них була визнана винною у бунті і була відправлена на каторжні роботи, у муровані камери фортець, деякі офіцери розжалувані в солдати і переведені в діючу армію на Кавказ кров’ю змивати свою провину.
Василь Лукашевич не був на Сенатській площі Петербурга, але його прізвище сплило із протоколів допиту арештованих учасників повстання. Його постать яскраво вирізнялася в осередку міжнаціональних і міжпартійних стосунків того часу. До нього сходилися нитки, що простяглися від польських і російських таємних товариств до українських, що зароджувалися в тих місцевостях, де несли службу офіцери, пройняті духом масонства і вільнодумних ідей.
На початку ХIХ століття масонський рух був тісно пов’язаний з декабристськими організаціями, він висуває національні гасла. Показовою в цьому сенсі була Полтавська ложа, де Лукашевич розпочав свою діяльність. Будучи бориспільським поміщиком, він приїздив до Полтави для участі у засіданнях ложі «Любов до істини». На одному з таких засідань 1818 року зустрічався з письменником Іваном Петровичем Котляревським, батьком нової української літератури. Ця ложа була утворена Михайлом Новиковим, керівником канцелярії генерал-губернатора М. Г. Репніна, відомого своїми українськими симпатіями. Крім Новикова, до ложі належали Семен Кочубей, знаний благодійницькими справами в Полтаві. Місту він подарував цегельний завод та міський сад; Володимир Тарновський, активний земський діяч, у будинку якого відбувалися засідання ложі; С. Алєксєєв, хорольський провідник дворянства, письменник І. Котляревський, полковник А. Глінка — член «Союзу Благоденства». Всього 21 особа.
Визначною особою виглядав серед членів ложі Василь Лукич Лукашевич, діяльний провідник дворянства Переяславського повіту. Саме з його іменем пов’язана ідея створення таємного товариства, метою якого було відокремлення України від Росії. Його прізвище було на слуху у багатьох учасників декабристського руху.
Як тільки були складені протоколи допитів і проведені очні ставки, в усі кінці імперії розповзлися «вужі» царської охранки, а за ними посипалися доноси, арешти, слідства. З усіх кінців імперії до Петербурга звозили підозрілих, неблагонадійних, причетних до зухвалої змови. Наче мурашник, заворушився петербурзький слідчий «бомонд». Швидко розбухали томи протоколів, допитів і свідчень. У них часто з’являлося прізвище Лукашевича. З далекого Петербурга від 18 січня 1826 р. за підписом військового міністра Татищева полетіла депеша полтавському генерал-губернатору князю Миколі Григоровичу Репніну:
«Волею Государя Імператора, покірно прошу Вашу Світлість наказати негайно арештувати поміщика Переяславського повіту, який проживає в Борисполі, Лукашевича, колишнього губернського суддю Тарновського, Семена Михайловича Кочубея, колишніх членів ложі Новикова і дізнатися від них, хто такий «сочлен» їх Алексєєв; також арештувати його і всіх їх з наявними у них паперами так, щоб вони не змогли їх знищити, прислати до Петербурга кожного окремо, прямо Його Імператорській Величності. Під надійним наглядом, а Лукашевича доставити з цим же фельд’єґером».
Довгий тисячоверстний шлях довелося долати Лукашевичу, поки доставили його до столиці. Їхав не сам, а в супроводі штатного урядового кур’єра. «Особливої честі» він удостоївся волею переляканого імператора, який наказав військовому міністру Татіщєву негайно надіслати наказ полтавському генерал-губернатору арештувати Лукашевича й доставити до столиці для проведення слідства.
Лукашевич не знав про зміст наказу військового міністра, але те, що його везли під наглядом урядового посланця, викликало тривогу і багато непевних здогадок. «Виходить, щось сталося», — міркував собі Лукашевич і в думках перебирав події останнього часу.
Масонська ложа давно не діє. Вона проіснувала менше року і з наказу царя була закрита. Участь у масонстві Лукашевич не вважав крамольною і небезпечною для влади, бо після війни Росії з Наполеоном посилився російський вплив на масонський рух в Україні. Представники дворянства, натхненні патріотичними почуттями любові і відданості рідній вітчизні, бачили суцільний диктат і панування царської деспотії, почали створювати таємні товариства. Вони впливали і на цивільних представників дворянства. Хоча в глибині душі Лукашевича визрівало чуття якоїсь тривоги і небезпеки, рішення було остаточне: триматися.
З дороги Лукашевича представили на очі слідчої комісії. Вже тут зрозумів, що в столиці сталася якась гаряча подія, що зачепила і його особу. Тому говорив про себе стримано й обережно, ніби ступав по тонкій крижині. Про себе розповідав, що навчався у пажеському корпусі, служив у міністерствах закордонних і внутрішніх справ. Рано пішов у відставку. Жив у Борисполі, займався господарськими справами.
— А які ліберальні ідеї ви підтримували, — раптом запитав слідчий.
Лукашевич зрозумів натяк і став було філософствувати про благородство та обов’язки кожного громадянина.
— А що скажете про Новикова?.. Вождя полтавської ложі.
— Ні довір’ям, ні повагою він не користувався, тому не було бажання мати з ним якусь справу і довіряти йому свої думки.
Лукашевич знав, що Новикова вже давно нема серед живих і папери про діяльність ложі вже знищені. Тому розпочате слідство проти його не дало доказових фактів про участь Лукашевича в ложі і причетність його до товариства змовників. Коли результати слідчого протоколу доповіли царю Миколі I, той не забарився з «милістю» і наказав ув’язнити Лукашевича в Петропавлівській фортеці з такою припискою: посадити, «де краще й утримувати добре». Так 3 лютого 1826 року почалося «нове» життя Лукашевича в ув’язненні. Воно тривало ще шість місяців, поки тривало слідство.
У багатотомному виданні документів про повстання декабристів, у протоколах допитів членів Південного товариства і Товариства з’єднаиих слов’ян слідчі не впускали моменту, щоб запитати кожного: «Що ви чули про таємне товариство, яке існувало в Малоросії під начальством Лукашевича?», «Які маєте відомості про склад, дії і наміри таємного товариства Малоросії під керівництвом Лукашевича?», «Скажіть відверто, що ви знаєте про склад, наміри і дії таємного товариства в Малоросії під керівництвом маршала Лукашевича?». Ці запитання значаться у тринадцятому томі матеріалів з історії повстання декабристів за редакцією академіка М. В. Нечкіної (М.,1975), де надруковані справи верховного карного суду і слідчої комісії.
Будь-які намагання слідчих виявити якусь зачіпку і компромат проти Лукашевича не мали наслідків, бо документи його членства у полтавській ложі «Любов до істини» і про організацію таємного товариства були відсутні. Усні свідчення допитаних, а таких було багато, базувалися лише на рівні чуток. Ніхто з осіб, хто знав Лукашевича, не міг підтвердити про існування під його рукою таємного товариства.
Причетний до змовників
Після повстання декабристів у грудні 1825 року для обслуги Петропавлівської фортеці Петербурга додалося роботи. Сюди з півдня і півночі звозили державних злочинців, змовників проти царя і його сваволі. Вже потім історики назвуть їх декабристами — від назви останнього місяця року з російською назвою «декабрь».У липні 1826 року учасників змови розділили на одинадцять розрядів і розіслали по російських просторах. Майже 600 осіб притягнуто до слідства, 121 з них була визнана винною у бунті і була відправлена на каторжні роботи, у муровані камери фортець, деякі офіцери розжалувані в солдати і переведені в діючу армію на Кавказ кров’ю змивати свою провину.Василь Лукашевич не був на Сенатській площі Петербурга, але його прізвище сплило із протоколів допиту арештованих учасників повстання. Його постать яскраво вирізнялася в осередку міжнаціональних і міжпартійних стосунків того часу. До нього сходилися нитки, що простяглися від польських і російських таємних товариств до українських, що зароджувалися в тих місцевостях, де несли службу офіцери, пройняті духом масонства і вільнодумних ідей.
На початку ХIХ століття масонський рух був тісно пов’язаний з декабристськими організаціями, він висуває національні гасла. Показовою в цьому сенсі була Полтавська ложа, де Лукашевич розпочав свою діяльність. Будучи бориспільським поміщиком, він приїздив до Полтави для участі у засіданнях ложі «Любов до істини». На одному з таких засідань 1818 року зустрічався з письменником Іваном Петровичем Котляревським, батьком нової української літератури. Ця ложа була утворена Михайлом Новиковим, керівником канцелярії генерал-губернатора М. Г. Репніна, відомого своїми українськими симпатіями. Крім Новикова, до ложі належали Семен Кочубей, знаний благодійницькими справами в Полтаві. Місту він подарував цегельний завод та міський сад; Володимир Тарновський, активний земський діяч, у будинку якого відбувалися засідання ложі; С. Алєксєєв, хорольський провідник дворянства, письменник І. Котляревський, полковник А. Глінка — член «Союзу Благоденства». Всього 21 особа.
Визначною особою виглядав серед членів ложі Василь Лукич Лукашевич, діяльний провідник дворянства Переяславського повіту. Саме з його іменем пов’язана ідея створення таємного товариства, метою якого було відокремлення України від Росії. Його прізвище було на слуху у багатьох учасників декабристського руху.
Як тільки були складені протоколи допитів і проведені очні ставки, в усі кінці імперії розповзлися «вужі» царської охранки, а за ними посипалися доноси, арешти, слідства. З усіх кінців імперії до Петербурга звозили підозрілих, неблагонадійних, причетних до зухвалої змови. Наче мурашник, заворушився петербурзький слідчий «бомонд». Швидко розбухали томи протоколів, допитів і свідчень. У них часто з’являлося прізвище Лукашевича. З далекого Петербурга від 18 січня 1826 р. за підписом військового міністра Татищева полетіла депеша полтавському генерал-губернатору князю Миколі Григоровичу Репніну:
«Волею Государя Імператора, покірно прошу Вашу Світлість наказати негайно арештувати поміщика Переяславського повіту, який проживає в Борисполі, Лукашевича, колишнього губернського суддю Тарновського, Семена Михайловича Кочубея, колишніх членів ложі Новикова і дізнатися від них, хто такий «сочлен» їх Алексєєв; також арештувати його і всіх їх з наявними у них паперами так, щоб вони не змогли їх знищити, прислати до Петербурга кожного окремо, прямо Його Імператорській Величності. Під надійним наглядом, а Лукашевича доставити з цим же фельд’єґером».
Довгий тисячоверстний шлях довелося долати Лукашевичу, поки доставили його до столиці. Їхав не сам, а в супроводі штатного урядового кур’єра. «Особливої честі» він удостоївся волею переляканого імператора, який наказав військовому міністру Татіщєву негайно надіслати наказ полтавському генерал-губернатору арештувати Лукашевича й доставити до столиці для проведення слідства.
Лукашевич не знав про зміст наказу військового міністра, але те, що його везли під наглядом урядового посланця, викликало тривогу і багато непевних здогадок. «Виходить, щось сталося», — міркував собі Лукашевич і в думках перебирав події останнього часу.
Масонська ложа давно не діє. Вона проіснувала менше року і з наказу царя була закрита. Участь у масонстві Лукашевич не вважав крамольною і небезпечною для влади, бо після війни Росії з Наполеоном посилився російський вплив на масонський рух в Україні. Представники дворянства, натхненні патріотичними почуттями любові і відданості рідній вітчизні, бачили суцільний диктат і панування царської деспотії, почали створювати таємні товариства. Вони впливали і на цивільних представників дворянства. Хоча в глибині душі Лукашевича визрівало чуття якоїсь тривоги і небезпеки, рішення було остаточне: триматися.
З дороги Лукашевича представили на очі слідчої комісії. Вже тут зрозумів, що в столиці сталася якась гаряча подія, що зачепила і його особу. Тому говорив про себе стримано й обережно, ніби ступав по тонкій крижині. Про себе розповідав, що навчався у пажеському корпусі, служив у міністерствах закордонних і внутрішніх справ. Рано пішов у відставку. Жив у Борисполі, займався господарськими справами.
— А які ліберальні ідеї ви підтримували, — раптом запитав слідчий.
Лукашевич зрозумів натяк і став було філософствувати про благородство та обов’язки кожного громадянина.
— А що скажете про Новикова?.. Вождя полтавської ложі.
— Ні довір’ям, ні повагою він не користувався, тому не було бажання мати з ним якусь справу і довіряти йому свої думки.
Лукашевич знав, що Новикова вже давно нема серед живих і папери про діяльність ложі вже знищені. Тому розпочате слідство проти його не дало доказових фактів про участь Лукашевича в ложі і причетність його до товариства змовників. Коли результати слідчого протоколу доповіли царю Миколі I, той не забарився з «милістю» і наказав ув’язнити Лукашевича в Петропавлівській фортеці з такою припискою: посадити, «де краще й утримувати добре». Так 3 лютого 1826 року почалося «нове» життя Лукашевича в ув’язненні. Воно тривало ще шість місяців, поки тривало слідство.У багатотомному виданні документів про повстання декабристів, у протоколах допитів членів Південного товариства і Товариства з’єднаиих слов’ян слідчі не впускали моменту, щоб запитати кожного: «Що ви чули про таємне товариство, яке існувало в Малоросії під начальством Лукашевича?», «Які маєте відомості про склад, дії і наміри таємного товариства Малоросії під керівництвом Лукашевича?», «Скажіть відверто, що ви знаєте про склад, наміри і дії таємного товариства в Малоросії під керівництвом маршала Лукашевича?». Ці запитання значаться у тринадцятому томі матеріалів з історії повстання декабристів за редакцією академіка М. В. Нечкіної (М.,1975), де надруковані справи верховного карного суду і слідчої комісії.
Будь-які намагання слідчих виявити якусь зачіпку і компромат проти Лукашевича не мали наслідків, бо документи його членства у полтавській ложі «Любов до істини» і про організацію таємного товариства були відсутні. Усні свідчення допитаних, а таких було багато, базувалися лише на рівні чуток. Ніхто з осіб, хто знав Лукашевича, не міг підтвердити про існування під його рукою таємного товариства.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець
Далі буде