Євросоюз

У середовищі вищого політикуму,  в інтелектуальних  колах,  у всіх прошарках  українського суспільства тривають  дискусії, а почасти  й гострі  суперечки, щодо  подальшого напряму розвитку  нашої держави.  Обговорюється актуальне   питання: до кого приєднуватися Україні — до Європейського Союзу чи до  союзу Митного,  чиї стандарти життя взяти за взірець — європейські чи російські.   Широкий спектр поглядів і позицій щоденно   знаходить своє відображення також у ЗМІ. І це зрозуміло: адже йдеться про геополітичний і цивілізаційний вибір нашої держави.

Усі прекрасно розуміють: тільки в  ЄС Україна  зможе стати повноправним членом європейської спільноти,  зберегти свій суверенітет і територіальну цілісність. У разі вступу до МС наша держава потрапить під зверхність РФ, стане залежною від неї політично, економічно, ідеологічно.

На щастя, в нашому  розхитаному суперечностями суспільстві   все-таки  перемагає усвідомлення того, що ми, українці, споконвіку — європейці. За менталітетом, культурою, історією. Всі давні цивілізації й держави, що існували на теренах України, тісно взаємодіяли з аналогічними утвореннями, що виникали на території європейських держав. Мали з ними багато спільного.  Прагнення йти до ЄС знаходить усе більше прихильників,  бо демократичні цінності,  високі економічні  й соціальні стандарти приваблюють усіх, особливо  молодь і людей середнього покоління.

Україна, щоб стати повноцінним членом ЄС, щоб зажити за європейськими стандартами, має пройти складний і тернистий шлях. Першим кроком на ньому стане підписання Угоди про асоційоване членство нашої держави в ЄС. Робота над створенням цього документа розпочалися ще 2007 року і тривала майже 5 років. Нарешті 30 березня 2012 р. обидві сторони  парафували її.  Маємо тверду надію на те, що 28–29 листопада 2013 р.  на Вільнюському саміті «Східне партнерство» Угоду про Асоціацію і зону вільної торгівлі  буде підписано.

Угода — це документ обсягом  900 сторінок. У ньому зафіксовано велику кількість важливих  положень, зокрема, про захист прав споживачів, переваги малого і середнього бізнесу, експорт українських товарів сільського господарства до ЄС, про боротьбу з корупцією, соціальний захист, стандарти освіти, медицини, розвиток науки, використання сучасних технологій, про безвізовий виїзд тощо.

Що ж являє собою  Європейський Союз, чим він кращий за союз Митний, чому Україна має вступати саме до нього і що дасть нам членство в ЄС? Розгляньмо і проаналізуймо найголовніші переваги ЄС над МС. Країни ЄС усьому світові демонструють  найвищі стандарти життя, демократії та  соціальної справедливості.

Економічна складова. Про економічну міць  ЄС свідчать такі цифри. Хоч на території країн-членів ЄС проживає всього 8% населення Землі, але сукупно вони виробляють 25 % світової кількості товарів. До того ж високоякісних. Тобто ЄС нині — це важливий глобальний центр економічного розвитку. На відміну від України і держав Митного союзу,  законодавство ЄС настільки сприятливе для розвитку бізнесу, що там практично нема ні «тіньової» економіки, ні «тіньових» зарплат. За рейтингом Світового  банку, Україна посідає 137 місце за легкістю ведення бізнесу. Для порівняння: Швеція — на 13 місці, сусідня Словаччина — на 46-му. Чесне ведення бізнесу нерідко гальмується перешкодами, що їх створюють  державні органи. Через відсутність чесних судів іноземці побоюються, що в разі відкриття бізнесу, бандити відберуть їхнє підприємства. І жоден суд їх не захистить. Саме тому обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну торік становив 4,6 млрд. євро, що на 7,2 % менше, ніж 2011 р. Цифра не йде ні в яке порівняння з у 20 разів меншою від України Бельгією — 68 млрд. євро прямих іноземних інвестицій у 2012 р.!

Висока політична культура. Прозора і відкрита  діяльність владних структур. Майже цілковита відсутність корупції. У країнах ЄС  політичні лідери залучають до своїх команд фахівців на посади міністрів, заступників, радників, спічрайтерів — за принципом професіоналізму, а не кумівства,  земляцтва, подяки за послуги тощо. Якщо європейський політик буде викритий у публічній брехні, корупції, маніпуляціях чи плагіаті, якщо буде оприлюднено інформацію, що дискредитує його або членів родини, такий чиновник негайно йде у відставку.

 Соціальна складова. ЄС посідає перше місце у світі за соціальними стандартами. На соціальний захист громадян там виділяється  30 % коштів від ВВП.  У державах Митного союзу на цю мету виділяється лише 8 % ВВП.  Мінімальна зарплата в ЄС усемеро вища, ніж в Україні, а ціни на продовольство у них такі, як у нас.  І це при тому, що  якість їхніх харчів набагато вища за нашу. Там доступне житло. У Німеччині ставка на іпотечні кредити з 30-річним терміном виплати не перевищує 3%. В Україні вона  перебуває на рівні 23%. І звісно, високоякісні медицина й освіта. Високі заробітна плата і пенсія. Отже, гарантується забезпечена старість. У країнах ЄС — прекрасні  дороги, гарна екологія, безпека життя.

Правоохоронні  органи в ЄС — взірець законності, дисципліни і справедливості. Саме тому там неможливі події, подібні до Врадіївських чи пов’язані із втечею з-під арешту одіозного ректора П. Мельника. Європейські правоохоронці  завжди готові прийти на допомогу людям. На Заході правопорядок гарантується якістю, в Україні, на жаль, кількістю.  У  нас на 100 тис. населення припадає аж 780 міліціонерів. У Польщі  на таку саму кількість населення припадає 264 правоохоронці, у Фінляндії — лише 143. У ФРН  на 100 тис.  німців — лише 301 поліцай.  Тобто, у 2,5 рази менше, ніж у нас. У Німеччині довіра до поліції — на рівні 90 %. В Україні навіть за найоптимістичними даними правоохоронцям довіряє близько 9 % населення. Отже, велика кількість людей у погонах — ще не  гарантія високого рівня  безпеки громадян.

Кількість в’язнів в Україні з розрахунку на 100 тис. населення вдвічі більша, ніж в ЄС — відповідно 338 і 150. У нашій країні за ґрати потрапляє багато невинних людей, що скоїли дрібні правопорушення.  

Правосуддя. Тільки 3,3 % громадян повністю довіряють українським судам. Тому дедалі більше людей шукають правосуддя в Європейському Суді з прав людини.

Освіта. Жоден з українських університетів не входить до числа 200 найкращих університетів світу. Натомість 77 університетів країн ЄС входять до цього списку. Престижна європейська освіта доступна талановитій молоді незалежно від соціального статусу.

Європейське село — це по суті  містечко з добротною інфраструктурою, де зручно проживати  людям. Там гарні дороги, зразкова чистота.  Найчастіше довкола ростуть ліси або гаї. До речі, у країнах ЄС  заліснено  42 %. території. В Україні під лісами перебуває лише 15 % землі. Тамтешні селяни на високому рівні  отримують якісне медичне обслуговування й освіту. У країнах ЄС на медичне обслуговування однієї особи виділяється коштів у 13 разів більше, ніж в Україні. У передових країнах Європи 90 % населення задоволені якістю медичного обслуговування. В Україні таких лише  14 %— один з найнижчих у світі показників. Недарма тривалість життя в ЄС на 10 років довша, ніж в Україні, і на 14 років довша, ніж у РФ.

Міжлюдські стосунки. Європейці доброзичливі, толерантні, приязні. Можливо, вони більші індивідуалісти, ніж ми. Але на відміну від українців, які можуть довіряти тільки найближчим людям і то не завжди (бо й родичі часто «кидають» чи «розводять»), європейці  привчені довіряти оточенню. Протягом багатьох століть виховані на гуманістичній християнській культурі, європейці вважають, що пообіцяти зробити щось людині рівносильне обіцянці, даній Богові. В обох випадках даного слова треба дотримуватися. Ні людина, ні Бог не можуть бути обманутими.  

Гендерна політика. Україна посідає одне з останніх місць у Європі за кількістю жінок-депутатів парламенту, жінок-міністрів. Тільки 4 % посад в уряді України обіймають жінки. Зате в Польщі цей показник становить 28 %, у  Данії —42 %, у Фінляндії — 63 %, 34 % депутатів Європейського парламенту — жінки. У середньому в парламентах країн ЄС жінки становлять 23% від загальної кількості депутатів.

Наука. Країни ЄС на фінансування науки й технологічний розвиток щороку виділяють 2 % ВВП, тобто 500 євро з розрахунку на одного мешканця. В Україні цей показник у 5 разів нижчий. Наукове обладнання і прилади в Україні фізично й морально застарілі. Нашим ученим для проведення наукових дослідів доводиться працювати в лабораторіях закордонних університетів.

У свідомості більшості українців усе європейське —  синонім найкращого. Ті  з наших співгромадян, хто хоч раз побував у Європі,  із захопленням, навіть із заздрістю відзначають, наскільки стабільне і  комфортне там життя.  Саме тому, за даними досліджень, кожен четвертий українець  хоче назавжди виїхати до країн ЄС. А понад 60 % людей виступають за якнайшвидший вступ України до ЄС. І навпаки, відсоток прихильників приєднання України до МС з Росією на чолі, стрімко зменшується.

До них належать переважно твердолобі члени деяких проросійських партій,  окремі  уродженці РФ (але не їхні діти!), які досі вважають її своєю «родіною». До речі, відсоток охочих назавжди переселитися до Росії — мізерний.  Хоча «родіна-мать» повсякчас закликає повернутися додому «синовєй і дачерєй». Але ті чомусь залишаються глухими  і не квапляться туди їхати.    

Проте тотальна економічна, інформаційна, ідеологічна війна проти України не дала Кремлеві жодної користі. Більше того, її результат виявився протилежним: нерозумна, авантюрна політика ще більше віддаляє Україну від Московії. І, схоже, Україна назавжди вислизає з його рук.

Зрозуміло, шлях від асоційованого до повноцінного членства України в ЄС не буде встелений квітами. Органи державної влади і їхні посадові особи повинні провести величезну підготовчу роботу. Вони самі мають бути готовими політично, юридично і морально жити за європейськими принципами: дотримуватися Конституції і законів, не розкрадати бюджетні кошти, нещадно викорчовувати корупцію, навчитися плекати й любити Україну в собі, а не себе, коханих, в Україні, з повагою ставитися до людей. Усе робити для того, щоб українцям заможно і комфортно жилося у своїй Батьківщині.

 Потрібно буде всім нам — владі, бізнесу й суспільству впродовж кількох років виконати величезну роботу. Зокрема, адаптувати національне законодавство до європейського. Українські олігархи для підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на європейському ринку мають провести технічну й технологічну модернізацію підприємств. Отже, доведеться менше мільярдів вивозити в офшори, перестати купувати маєтки за кордоном. Треба  максимально економічно підняти депресивні реґіони, щоб ліквідувати ганебну диспропорцію у рівні життя громадян. Маємо позбутися такого дикого, не чуваного в Європі явища, коли окремі партії, навіть парламентські, відстоюють інтереси не своєї, а чужих держав.

Анатолій Ковальчук