До дня української мови й писемності
- 07 листопад 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 822
-
З нагоди свята про нашу мову варто поговорити в контексті європейського вибору України. Щоб порівняти українське і європейське, тобто цивілізоване, ставлення інших народів і держав до своїх рідних мов і культур. І в разі потреби запозичити чужий позитивний досвід мовної політики.
Отже, європейські народи, вивчаючи іноземні мови, пізнаючи культури сусідів, ніколи не зрікаються рідних духовних надбань. На відміну від багатьох українців за національністю, але хахлов за сутністю.
Існує пояснення такого феномену. У європейських країнах влада і народ завжди були і є солідарні у прагненні плекати і зберігати національну духовно-культурну самобутність. На керівних посадах там не буває випадкових осіб. Аналізуючи біографії європейських політиків, неважко пересвідчитися: біля державного керма там, як правило, перебувають високоосвічені люди. Народжені в національносвідомих родинах, вони змалечку засвоїли мови і традиції рідних народів. У молоді роки отримали національно-патріотичне виховання і стали гідними, високо шанованими громадянами своїх країн. Тому зрада посадовцями національних інтересів, у тому числі у духовній сфері, у європейських країнах — явище нечуване.
На відміну від нашої України, яка, на жаль, нагадує колонію з окупаційною владою. Найодіозніші очільники її — здебільшого представники південно-східного реґіону, твердячи, що «всьо равно на каком язикє разгаварівать», навіть займаючи високі державні посади, українською принципово не хочуть або не вміють розмовляти. Не знають нашої історії, традицій, не дбають про розвиток культури й захист культурно-інформаційного простору України.
В урядах європейських країн гуманітарний напрям очолюють високоосвічені культурологи, які керуються найголовнішими засадничими положеннями сучасних уявлень про виняткову важливість національно-культурної і мовної сфер у житті суспільства. Для європейських політиків аксіомою є те, що передусім у мові кожного народу відображені його історичний досвід і життєва філософія. Що саме мова формує етнічну і культурну ідентичність людини. Що рідна мова — ключовий елемент національної культури, форма духовного життя, найвиразніша національна ознака особи.
При визначенні місця мови у системі цінностей європейського суспільства домінує антропоцентричний підхід до форм вияву духовного життя. На всіх рівнях визнається, що мова, як суспільне явище, повинна посісти головне місце в системі духовних цінностей етносу. Адже мова — не тільки продукт суспільства, але й засіб формування його мислення та ментальності. Перехід людини чи народу на іншу мову призводить до втрати своєї ідентичності — культурної та національної.
Загальновизнано, що в основі економічної могутності держави лежать моральні цінності, високий дух народу і його національна культура. З історії знаємо, що розклад нації і загибель держави завжди починається з розкладу духовності й культури, знищення моральних принципів і цінностей. Саме тому уряди країн-членів ЄС дбають про безпеку духовної культури своїх народів не менш пильно, ніж про безпеку держави.
Україна на цьому тлі являє цілковиту протилежність своїм західним сусідам. На сьогодні наша держава є об’єктом культурної і мовної експансії з боку Москви. Проти українців цинічно ведеться неприхована війна не тільки у сфері економіки, але й у царині духовності. Це відбувається в умовах глибокої системної суспільної кризи. Її ядро і першопричина — криза способу духовної та інтелектуальної організації державних управлінських структур. Через бездіяльність, а почасти й потурання некомпетентної неукраїнської влади духовна, інформаційна, культурна і мовна сфери стали місцем жорсткого протистояння, навіть полем бою питомо нашого, рідного з чужим і примітивним.
Мовно-культурна агресія проти України проводиться цілеспрямовано, планомірно. В її перебігу реалізується багато цілей, але домінує одна спрямованість — прагнення змінити традиційні ціннісні орієнтації, зруйнувати духовний світ української людини, нав’язати їй відчуття національної меншовартості. Щодня українство зазнає настільки жорстокого зовнішнього тиску з боку чужої масової культури, що доречно говорити навіть про культурний і мовний геноцид. Його мета — цілковита асиміляція українців.
Тому перед нами у всій гостроті постала потреба захистити українську самобутність, зберегти національну ідентичність. Маємо відстояти фундаментальні національні принципи, норми, традиції, самосвідомість, культурну й мовну самоідентифікацію.
Задля цього повинна розпочатися активна систематична цілеспрямована діяльність здорових сил в органах влади і громадянського суспільства, спрямована на формування в усіх українців високої патріотичної свідомості, почуття вірності своїй Батьківщині. Адже патріотизм — вища опора національного духу й характеру людини. Це важлива складова суспільної свідомості, державної ідеології й політики. У нашого народу в усі часи висока духовність була рушійною силою, абсолютом суспільного життя, невіддільним від віри, моральності та українськості. Саме ці якості національного характеру допомогли українціям гідно протистояти великим небезпекам у минулому, зберегти свій рід, свою мову, культуру від загибелі й асиміляції.
Тому кожен має усвідомити: стан функціонування української мови, розвиток національної культури, збереження суверенітету в інформаційному просторі — це не тільки центральні питання ідеології, але й державної політики у сфері національної безпеки.
Анатолій Ковальчук.
тел.: 067-76-97-352