Дударківський Григорій Сковорода
- 28 листопад 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 959
-
<strong><img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/11/403/1/2022.jpg" style="width: 350px; height: 309px; margin: 10px; float: left;" />Минулої неділі у Дударківській школі Бориспільського району відкрилася унікальна виставка «Кольорова пісня нашого краю» заслуженого майстра народної творчості України, лауреата премій ім. Павла Чубинського, Катерини Білокур, Петра Верни — художника Івана Приходька. Вже понад три десятиліття він плідно працює як майстер народного живопису, декоративного розпису і скульптури. Раніше ще й займався чеканкою, виготовляв посуд з дерева.</strong><br />
<br />
Організувати творчий захід у школі допомогли директор школи Микола Денисенко та заступник з виховної роботи Галина Доніч. На відкриття виставки завітали заступник директора Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло і голова спілки майстрів України Ігор Пошивайло, депутат районної ради Віктор Колбанцев, прийшли рідні і друзі майстра, односельці і шанувальники його творчості з навколишніх сіл.<br />
На виставці, яка триватиме до 27 грудня, представлено близько 50 картин митця та дерев’яні дитячі іграшки з різьбою і розписами. Два десятки творчих робіт Приходька вже багато років прикрашають коридори навчального закладу. Окрім того, глядач має можливість ознайомитися з художніми роботами Галини Каленченко, тітки Івана Приходька.<br />
Нещодавно, за сприяння спілки майстрів України, вийшла книга листівок Івана Приходька, яку презентували на відкритті виставки. Незабутнє враження на присутніх справили документальні фільми «Вернісаж Івана Приходька» (1985 р.) та сучасний майстер-клас з виготовлення пташки — іграшки-оберега.<br />
Художні роботи народного умільця демонструвалися у музеї просто неба села Пирогове, Музеї Івана Гончара, а нещодавно — у посольстві США. Його картини прикрашають зали відомих музеїв і приватні колекції України і світу.
<p style="text-align: center;">
<strong>Його хата-майстерня багата духовно</strong></p>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/11/403/1/1979.jpg" style="width: 350px; height: 262px; margin: 10px; float: right;" />Напередодні виставки мені випала нагода побувати вдома у народного майстра. Спілкуючись з ним, я відчула, як далеко ми відходимо від природи, як сучасний світ нав’язує нам чужі цінності, непритаманні для українців.<br />
Іван Приходько живе дуже просто: велика кімната служить йому і світлицею, і майстернею, і кухнею. Тут є піч, плита, піл, лави. У рідному селі його називають диваком, дударківським Григорієм Сковородою. Мешкає він у старій хаті 1903 року, до якої перебрався близько 20 літ тому. До морозів він ходить босий і спить на сіні на горищі, як сам говорить, «ближче до космосу». Долівка в хаті встелена дерев’яною стружкою, яку «не замінить ніякий штучний килим». Стіни у хаті просто побілені… Іван Васильович дуже любить тварин, бо вони «щирі, ніколи не зраджують, довіряють людині». У його оселі «господарюють» кілька котів, яких він величає космічними тваринами, і дві собаки. Ще 74-річний чоловік тримає кіз і курей.<br />
На стінах у хаті — власні картини, портрети рідних, обрамлені вишитими рушниками. На чільному місці — подяка від Музею Івана Гончара за співпрацю, вагомий внесок у розбудову культурного простору України та щиру любов до рідного краю. А найбільше багатство для художника — духовне наповнення душі.<br />
— Раніше у кожній хаті поряд із образами Мамая і Шевченка висіла картина із сільського життя: млин, річечка, хата, лебеді, дівчина несе воду, дерева (обов’язково верба, тополя, береза), — розповідає художник про одну із картин, яку він придбав колись на базарі. — Українці жили за законами природи. Раніше все робили по Сонцю. Сонце — це наш символ! Навіть хату будували за певними законами. Головою треба лягати до сходу сонця, і коли воно піднімається, то треба прокидатися, бо у вікно заглянуло сонце. І так людина працює цілий день. Люди вставали і лягали спати за сонцем.
<p>
<strong><em>— Що для Вас головне у житті?</em></strong></p>
— Напевне, людина не може жити без творчості. Людина повинна творити! Я не тільки малюю, займаюся різьбленням, а й у музиці творю. У мене є бубон — теж символ Сонця. Я змайстрував його ще в юнацькі роки і не розлучаюся з ним ніколи, — розповідає майстер і дістає бубон із стрічками і дзвіночками, розписаний візерунками, і починає награвати народну музику, підспівуючи і підтанцьовуючи.
<p>
<strong><em>— Чи є якийсь секрет молодості від Івана Приходька?</em></strong></p>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/11/403/1/1968.jpg" style="width: 500px; height: 388px; margin: 10px; float: left;" />— Зрозумів, що за своїм здоров’ям вже потрібно слідкувати. Нещодавно я почав цікавитися травами. Багато ходжу босим. Харчування просте: варю борщ, каші, картоплю у «мундирі»... Плита, яка опалюється дровами, це велика сила, здоров’я. У мене ж газу немає. З обсмаженої каструлі їжа смачніша і корисніша. Від почищеного посуду миючими засобами здоров’я не буде. А на плиті, у печі згорають мікроби. Я їм вербовою ложкою, миска теж з верби. Раніше у козака, який приходив на Січ, обов’язково мала бути ложка з верби. У вербі є корисні кислоти і речовини. Недаремно ж колиску немовляті раніше плели з верби, щоб дитина добре розвивалася, була здоровою.<br />
А люди сьогодні будують собі житло з бетону. Але найстрашніше — вони собі душі, розум бетонують. Не потрібно зводити паркани!.. Здоров’я і порятунок — у простій українській хаті з очерету, глини, дерев, соломи, рогози, з того, що дає сама природа. Розводь кози, коней, вівці — буде і що їсти, і поміч по господарству. Вставай із Сонцем і лягай! Все є під руками! І буде здоров’я! Тільки берегти треба болота, поля, ліси… Людина перестала бачити красу!.. Ще в селі люди здоровіші, а в містах… люди живуть, немов у смердючій трубі.<br />
Іван Васильович розповів, що руки миє білою глиною, а спить до холодів на горищі на сіні. Ще радить застеляти підлогу дубовим листям, яке дає силу й енергію, робить людину дужою. Шукає секрети життя людини у народній мудрості. Він переконаний, що добро, жарти, радість врятують світ.
<p style="text-align: center;">
<strong>«Мистецтво повинне приносити радість!»</strong></p>
— Я із самого дитинства я любив майструвати з дерева, щось творити, — розповідає Іван Васильович. — Я дуже люблю поле, простір, птахів, трави, квіти, коней. Працював раніше пастухом, їздив верхи на коні. Перед тобою — казка, живий рай! І ця краса природи, світу у моїй уяві творили небувалі образи, дивовижні сюжети. Я писав вірші, малював і вирізав скульптури з дерева, робив дитячі іграшки.<br />
Іван Приходько любить жартувати, знає багато народних повір’їв і прикмет. Його художні роботи приносять радість, світле сприйняття світу. На його сонячних картинах-рушниках — коні грають на сопілках, козак розмовляє з дівчиною, родинне дерево-оберіг, сонячні знаки, відгомін Трипілля… Він творить неповторні образи козаків-характерників, Мамаїв, дивовижних тварин і чарівних птахів. Марусю Чурай бачить як ангела, що летить над Україною. У його роботах — язичницька символіка і казковий світ природи, на полотнах оживає зв’язок людини із Предками і Всесвітом.<br />
Майстер багато років навчає дітей Дударківської школи створювати дивовижні образи на папері у студії народного розпису. Він говорить, що й сам навчається у дітей бачити красу світу і розмаїття барв. «Найперше — діти повинні малювати сонце, потім уже — птахів, квіти, коней,» — говорить Іван Васильович і показує роботи своїх вихованців. Радіє з того, що дитячі душі тонко відчувають українське мистецтво, порівнює їхні малюнки з народними вишивками. Художник вчить дітей бачити образи, відчувати ритми і кольори. Він переконаний, що художні школи часто псують стиль митця, викривлюють уяву.<br />
Іван Приходько продовжив школу Марії Приймаченко. Він шукає неповторні образи. Робить ескізи тварин і птахів, яких творить його уява, а потім переносить на полотно у кольорі. Митець розповідає, що саме мати прищепила йому любов до навколишнього світу, навчила помічати справжню красу.<br />
А ще Іван Приходько — націоналіст. Він щиро закоханий в Україну і рідну мову, займається громадською діяльністю, бореться за справедливість у рідному селі. Як сам говорить, ніколи нікому не корився; завжди має власну думку і відстоює правду.<br />
<p style="text-align: right;">
<strong><em>Лариса ГРОМАДСЬКА.</em></strong></p>
<p style="text-align: right;">
Фото автора</p>