Шевченко і Бориспільський край
- 16 грудня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1535
-
Весь світ 2014 року відзначатиме 200-річчя українського поета Тараса Шевченка. Великому Кобзареві зведено найбільше пам’ятників у світі! Проте у нас, на Бориспільщині, яка безпосередньо пов’язана із життям і творчістю Шевченка, немає жодного. Є, хіба, невеликий пам’ятний знак на місці колишньої Петрусевої левади у Борисполі, який відкрито 24 серпня 1994 року в день святкування третьої річниці Незалежності України. Тож радісно чути новину, що пам’ятник Кобзареві буде у селі Гнідин, який планують збудувати за кошти громади.
Містечко Бориспіль згадується у поемі «Сотник» і повісті російською мовою «Близнецы».
У Бориспільському державному історичному музеї зберігаються факти про те, що Тарас Шевченко у 1843–47 роках, проїжджаючи через наше місто, зупинявся у заможного чоловіка Тихона Петруся. Тихон Кузьмович був чоловіком прогресивних поглядів, мав зв’язки з народниками, за що відбував покарання у Сибіру.
Любив Тарас Григорович бувати на Петрусевій леваді у Борисполі, де тепер збудована Борисоглібська церква, часто говорив із селянами, які й розповіли поетові про бориспільського сотника, що зганьбив честь своєї доньки. За це його люди називали проклятим сотником, остерігалися його дому. Біля двору сотника росли високі стрункі тополі… Будинок стояв пусткою… А життєві факти його мешканців настільки вразили Шевченка, що стали основою його поеми «Сотник», написаної на засланні 1849 року. З першої сторінки твору зрозуміло, де ж саме відбувається дія:
...Од Борисполя недалеко,
А буде так, як Борисполь,
І досі ще стоїть любенько
Рядок на вигоні тополь.
Саме ці слова викарбувані на пам’ятному знаку, що на «Розвилці». Це єдине місце у районі, де сьогодні шанувальники можуть прийти і вклонитися Великому Кобзареві.
А ось, що пише у своїх спогадах мешканка Борисполя Анастасія Степанівна Шульга: «Той, хто потім господарював на сотниковому хуторі, перетворив його в дуже красиве і затишне місце. Збудував великий будинок, посадив сад-парк, що починався від шляху і тягнувся до левади. А вінчалось усе це великим ставком з чистою прозорою водою. І тополі зберіг, оспівані Шевченком. У всій красі цей куточок природи зберігався до 1941 р. У 30–40 роки тут була Бориспільська неповна середня школа № 3, на подвір’ї якої росли п’ять-шість тополь. Перед ґанком будинку стояли такі дві великі деревини, що півкласом учнів треба було взятись за руки, щоб охопити їхній стовбур. Тополя, що стояла на східній стороні двора, дожила до наших днів. Стояла вона на базарі, як свідок далекого минулого. Осінню 1987 року її зрубали і залишився на пам’ять тільки широкий пень.
Стала невпізнаною ця, колись живописна місцевість. Перекопана канавою, засипана сміттям, де на вільному місці зводяться тимчасові будівлі. А шкода! Лежить вона над трасою. І хотілось, щоб вона була впорядкована і прикрашала обличчя нашого міста.»
Як відомо, Тарас Шевченко дуже любив подорожувати. І найбільше його приваблювали історичні місця України, які тісно пов’язані з добою козаччини. Ймовірно, поет часто зупинявся у Борисполі саме тому, що на Лівобережжі Дніпра безліч прадавніх курганів. Можливо, саме під враженнями від курганів, які сягають скіфських часів, Великий Кобзар і написав свій патріотичний вірш «Розрита могила» у1843 році.
З документальних джерел відомо, що Тарас Шевченко бував у селі Сулимівка, де й до сьогодні збереглася Покровська церква (1622–26), побудована гетьманом Війська Запорозького Іваном Сулимою.
Ще за життя поета і після його смерті про нього ходили численні легенди і перекази. Існують вони й у Бориспільському краї.
У селі Старе росте 650-літній дуб, який був свідком багатьох історичних подій. Мешканці Старого розповідають, що під тим дубом-велетнем спочивав Тарас Григорович, подорожуючи Бориспільщиною. Мальовничі місця, прекрасні краєвиди, що відкриваються з пагорба, спонукали поета творити.
Про те, що Кобзар бував у селах Бориспільського району — Горобіївці (Сеньківська сільська рада) і Займищі (Великоолександрівська сільська рада), пише бориспільський краєзнавець Андрій Зиль: «Старожил села Дударків Михайло Васильович Трикоз згадує, що Груздивка (нині вулиця Шевченка) левадами виходила на поле і вела з Борисполя в Гоголів. По ній їхав Тарас Шевченко і на дорозі зупинявся в одному із хуторів, де тепер село Горобіївка. Біля корабельного дуба неподалік Займища бачив, як пан Вишневський знущався над кріпаками. Саме враження від побаченого спонукали його написати поезію «Сон» («На панщині пшеницю жала»). Отже, ще один спогад пов’язував творчість великого Кобзаря з нашим краєм.»
З листів відомо, що Шевченко хотів побудувати свою хату у селі Рудяків (тоді — Рудяки), яке нині затоплене водами Канівського водосховища. Він мав намір купити земельну ділянку у поміщика Д. А. Трощинського.
Переговори з цього приводу вів троюрідний брат Тараса Варфоломій Шевченко, який писав йому до Петербурга: «У Трощинського єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки; коло села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував… Григорович… що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром.» На це Тарас Шевченко згодом відписав: «Якщо тобі подобаються оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин на 25 літ, гарненько поторговавшись з Трощинським та захожуй будоваться.» (15 травня 1860 р.). Проте купівля не відбулася з причини відмови власника.
Життя і творчість Тараса Григоровича надихала творити талановитих мешканців Бориспільщини. З його іменем пов’язують автора слів Державного Гімну України Павла Чубинського, який 1871 року у Києві видав збірку своїх віршів «Сопілка Павлуся», де він наслідував Шевченка. А за відвідування Чубинським з групою молоді могили Кобзаря та складання «возмутительных песен и прокламаций» влада вислала його до Архангельської губернії.
Заслужений майстер народної творчості Петро Верна із села Гора з дитинства любив твори поета і багато з них знав напам’ять. Різьбяр вирізав із дерева понад 30 скульптурних портретів Шевченка та композицій на сюжети його творів: «Кобзар-бандурист», «Мені тринадцятий минало», «Катерина», «Перебендя», «Сон». Погруддя Тараса Григоровича, вирізані народним майстром з дерева у 1921–24 рр., були встановлені в Броварах як пам’ятники поету.
Українська актриса, режисер Катерина Бранка–Кривуцька (1906 р. н. – рік смерті невідомий) з Воронькова прославляла ім’я Шевченка у світі. 1939 року вона блискуче зіграла роль Галі у виставі «Назар Стодоля» у Харківському театрі «Березіль». 1966 р. у Детройті при Школі українознавства організовувала вечори, на яких читала вірші поета англійською мовою у власному перекладі. 1982 року у США великим накладом вийшла платівка із записами декламування Бранкою-Кривуцькою поезій Шевченка, зокрема — забороненого в СРСР твору «Великий льох». У США, Канаді і Німеччині пройшли поставлені нею інсценізації творів Кобзаря «Причинна», «Кавказ», «І небо невмите» тощо.
Письменник, літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор Олекса Єлисейович Засенко (1907 – 1993) з Любарець досліджував творчі зв’язки Шевченка з Марко Вовчок і Марком Черемшиною. А за укладання 50-томного видання творів Івана Франка 1988 року Олекса Засенко був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Вчений писав: «Т. Шевченко й І. Франко вивели свій народ на передову лінію загальнолюдського поступу, внесли від його імені в скарбницю світової культури такі духовні цінності, без яких сьогодні людство було б помітно убогішим.»
Кобзар був добре обізнаний з минулим Полтавської губернії, життям і побутом селян, історією міст і сіл, місцевим фольклором. Адже не лише Бориспільський край змальовує поет у своїх творах, а й Баришівку, Березань, Бровари, Переяслав-Хмельницький і навколишні села Лівобережжя.
Твори Тараса Шевченка завжди будуть цінним історичним джерелом для науковців, адже у його поезіях і малюнках зберігається багата історична спадщина України.
Лариса ГРОМАДСЬКА
Фото автора