Кислий Павло Степанович
- 16 січня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1085
-
Кислий Павло Степанович — видатний український учений і політичний діяч, народився 5 березня 1933 року в селі Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області в сім’ї колгоспників. У 1949 році закінчив неповну середню школу в селі Велика Олександрівка, а в 1952 — середню школу № 1 м. Борисполя. З 1952 по 1957 роки навчався в Київському політехнічному інституті, де здобув вищу освіту за фахом «Металознавство, устаткування і технологія термічної обробки металів», і був направлений на роботу в Новосибірськ. Проте через місяць повернувся до Києва і був зарахований інженером Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР. Саме тут почалася його наукова діяльність — він пройшов шлях від інженера до керівника відділу керметів (1966–1977). У цьому Інституті він захистив кандидатську (1962) і докторську (1972) дисертації.У 1977 р. разом з відділом постановою Президії АН переведено в Інститут над-твердих матеріалів АН УРСР, в якому Павло Кислий працює першим заступником директора з наукової роботи. У ІНМ П. С. Кислий створив відділ тугоплавких надтвердих матеріалів, яким керував до 1990 року і в якому було підготовлено ряд видатних науковців України. Наукова діяльність відділу була широко відома не тільки в Україні, СРСР, а й в усьому світі. Під керівництвом Павла Степановича створюється наукова школа з матеріалознавства тугоплавких сполук і композиційних матеріалів та організовуються наукові лабораторії в Івано-Франківську (ІФІНГ), Тернополі (НВО «Світло») та Сумах (ВНДІ «Компресормаш»), створюється спільна Україно-Болгарська лабораторія.
У 1979 р. П. С. Кислому присвоєно наукове звання професора, у 1982 обрано членом-кореспондентом, а в 1992 — академіком НАН України.
Павло Степанович Кислий є видатним ученим у галузі матеріалознавства тугоплавких сполук та композиційних матеріалів. Під його керівництвом створено нові вогнетривкі матеріали та вироби з них для потреб металургії, електротехнічної, машинобудівної, електронної, хімічної, харчової промисловості, матеріали, що застосовуються в електрозварювальному виробництві. Технологічні розробки впроваджені на заводах і дослідних виробництвах. Багато працював над розробкою матеріалів для військової техніки. «Але, — як стверджує сам учений, — з цієї серії робіт гордитися можу тільки розробленою керамічною бронею для бронежилетів, за яку отримав премію Ради Міністрів СРСР».
П. С. Кислий підготував 39 кандидатів, 3 докторів наук, він є автором 14 наукових монографій і довідників, опублікував понад 400 статей у вітчизняних і зарубіжних журналах та наукових збірниках, отримав 162 авторські свідоцтва на винаходи. З 1985 по 1990 роки був головним редактором міжнародного журналу «Ceramic International», а з 1988 по 1990 — головним редактором журналу «Сверхтвердые материалы».
Видатні наукові досягнення П. С. Кислого отримали заслужене вітчизняне і міжнародне визнання. У 1977 р. його обрано членом Міжнародного Планзеєвського товариства порошкової металургії, у 1979 — членом Міжнародного інституту науки з проблем спікання, а в 1982 — академіком Міжнародної академії кераміки. У 1977–1980 рр. він голова секції «Тугоплавкие соединения» Державного комітету науки і техніки СРСР, член експертної ради Вищої атестаційної комісії СРСР (1980–1985), президент Української наукової асоціації (1990).
1990–1994 рр. — народний депутат України. З 1992 по 1994 роки очолював Комітет з питань народної освіти і науки Верховної Ради України. У 1995–1997 рр. — президент Асоціації народних депутатів України. Підсумком такої діяльності, за оцінками політологів, став помітний і вагомий вклад Павла Кислого в розвиток наукових теоретико-практичних засад парламентаризму на тлі світового досвіду. А це понад 20 статей у республіканській періодиці, книги (у співавторстві): «Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади» (1997), «Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду» (2000), «Народний депутат України — представник влади народу» (2002).
Павло Степанович — людина талановита і багатогранна. Крім науки та політики, він захоплюється історією України, краєзнавством, публіцистикою, поезією, фольклором. Його патріотичний голос неодноразово звучав у публіцистичних статтях на захист рідної мови, традицій, науки, освіти, культурно-мистецьких цінностей України, зокрема Переяслава. Особливого розголосу набула стаття «На независимость Украины Йосипа Бродського» (1996) як відповідь на поетичний пасквіль проти України Нобелівського лауреата. Вірші друкував у газетах «Літературна Україна», «Голос України», «Вечірній Київ», «Наше слово». У 2002 році побачила світ збірка авторських поезій «Живи вічно, Україно!» та упорядкована книга українських народних пісень «Пісні мами». Справжнім відкриттям стала автобіографічна повість «Довгий шлях у політику» (2003). Об’ємне історико-краєзнавче дослідження «Моя рідна Бориспільщина на хвилях історії України» готується до друку в найближчих номерах краєзнавчого альманаху «Бориспільський край».
П. С. Кислий — кавалер орденів «Знак пошани» (1983), «За заслуги ІІІ ступеня» (2001), «Хрест Івана Мазепи» (2009), нагороджений медалями «За трудову відзнаку» (1967), «За трудову доблесть» (1970), «В пам"ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1984), Почесною грамотою Верховної Ради України» (2001). Він «Заслужений діяч науки і техніки України» (1993), лауреат премії ім. П. Г. Соболевського (1977) та премії Ради Міністрів СРСР (1989). З 1994 року — Державний службовець першого рангу.
У 2000 р. П. С. Кислому вручено Почесний диплом, який засвідчує його видатний внесок у прогрес XX сторіччя, а біографію включено до довідника «Життя славетних» та видань Американського Біографічного Інституту.
Література: Кислий П. Довгий шлях у політику / Павло Кислий. — К.: Інтерлінк, 2003. — 216с.; 75-річчя видатного українського вченого та політичного діяча П. С. Кислого // Сверхтвердые материалы. — 2008. — № 2. — С. 92 — 93; Кислий П. Живи вічно, Україно! / Павло Кислий. — К.: Інтерлінк, 2002. — 172 с.; Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду / Павло Кислий, Чарльз Вайз. — К.: Абріс, 2000. — 414 с.