«… ВСТАВАЙТЕ, КАЙДАНИ ПОРВІТЕ!..»
- 16 січня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1619
-
2014-ий проголошений в Україні Роком Тараса Шевченка. Помиляються не тільки професійні укрАінци, а й бездуховні землячки, вважаючи, що вшанування геніального поета і мислителя має обмежитись участю в урочистих заходах 9 березня і 22 травня — у дні його народження і перепоховання в Каневі. Насправді заходи зі вшанування Кобзаря розпочалися задовго до цих дат. Без участі як перших, так і других.Патріотична громадськість, яка добре знає біографію і творчість поета, не чекаючи на офіційне відзначення ювілею на державному рівні, вже давно розпочала власні заходи зі вшановування великого сина України. У їхніх рамках відбулося відзначення 175-тиріччя викупу Т. Шевченка з кріпацтва. Нагадаю, ця важлива в Тарасовому житті подія відбулася у квітні 1838 року.
У жовтні 2013 року ми урочисто відзначили 170-ту річницю написання Т. Шевченком поезії «Розрита могила». Представники багатьох громадських організацій провели святкові заходи в м. Березані, де було написано цей твір, виїжджали до місця, де колись стояла стародавня могила, свідком розкопок якої 1843 року був поет.
У листопаді і в грудні громадськість відзначила 168-річчя написання дев’яти видатних творів в’юнищансько-переяславської Шевченкіани. Серед них — поеми «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним..», вірші «Минають дні, минають ночі», «Як умру, то поховайте». Вони в числі 24-х поезій ввійшли до складу авторської збірки Т. Шевченка «Три літа». На думку багатьох дослідників, «Три літа» — вершина поетичної спадщини Тараса Шевченка. Це Книга пророча, історична і повчальна, Книга-заповіт. Це Книга-послання, яке залишив Тарас Шевченко нащадкам, усім майбутнім поколінням українців, як Найвищу Святиню. Завершується збірка віршем «Як умру, то поховайте..», який згодом отримав назву «Заповіт». У цій найвідомішій поезії Т. Шевченка сконцентровано найголовніші його ідеї, думки і мрії.
Проаналізуймо зміст «Заповіту», щоб зрозуміти все те найголовніше, що хотів сказати нам Тарас.
Вірш написаний 25 грудня 1845 року в м. Переяславі, якраз на Різдво. Т. Шевченко перед цим застудився і важко захворів. Його життя висіло на волосинці. Очевидно, ні сам поет, ні його приятель, лікар Андрій Козачковський, в якого він гостював, не мали великих надій на одужання. Тому 31-річний Тарас Шевченко мобілізував усі духовні й інтелектуальні зусилля, щоб звернутися до українців з прощальним словом. І впорався з цим завданням блискуче.
«Заповіт» — різновид «вірша-пам’ятника», жанру, відомого з часів античності (Горацій, Беранже, Пушкін). У ньому поєднано традиційний поетичний заповіт із бунтівним закликом підняти національно-визвольне повстання проти Російської імперії. Вірш написаний у формі монологу ліричного героя-поета, зверненого до свого народу і за художньою довершеністю належить до з найдосконаліших зразків світової політичної лірики.
Тяжка хвороба, думки про близьку смерть спонукали Т. Шевченка поставити у центр твору екзистенційні проблеми сенсу власного життя та суспільно-історичного буття українського народу. Вірш пройнятий глибоким почуттям нерозривної єдності індивідуальної долі автора та історичної долі рідного народу, впевненістю в його нездоланній духовній силі, великою вірою в перемогу над злом, а також надією на вічну пам’ять про себе сучасників і всіх майбутніх поколінь українців.
Композиційно «Заповіт» складається з трьох частин, пов’язаних інтонаційно. У першій частині образ України створено завдяки майстерному переміщенню зорових і слухових образів та асоціацій від частин до цілого. З цього приводу Іван Франко писав: «Уже слово «поховайте» будить у нашій уяві образ гробу; одним замахом поет показує нам сей гріб як частину більшої цілості — високої могили; знов один змах, і ся могила являється одною точкою в більшій цілості — безмежнім степу; ще один крок — і перед нашим духовним оком уся Україна, огріта великою любов’ю поета».
Деталі рідного українського пейзажу — ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани сповнені глибинного символічного змісту. Бо саме вони є свідками невмирущої козацької слави (головний мотив історіософських поезій Т. Шевченка). Бути похованим «на могилі» означало для поета поділити долю захисників рідної землі, прилучитися до безсмертних подвигів козаків. Слуховий образ ревучого Дніпра посилює відчуття грізної могутності великої ріки, що уособлює Україну.
Динамічний рух інтонаційної хвилі найвище підносить вислів «на Вкраїні милій» і цим виділяє його як смисловий центр цієї частини вірша. До цього центрального вислову спрямовані всі атрибути образу улюбленої Батьківщини. Загалом, смисл першої частини твору полягає у відчутті органічного злиття поета з рідним краєм.
Центральна частина вірша — апокаліптичне видіння поетом-пророком кривавого революційного насильства над «ворогами». Під ними він розуміє всіх, від кого народ зазнає національного, соціального, і політичного гноблення, визиску, знущань і принижень. Він закликає українців задля утвердження людської й національної гідності одним могутнім зусиллям раз і назавжди рішуче змести всю наволоч з рідної землі. І цим на віки вічні очистити її від носіїв зла. Й утвердити в Україні добро, правду і братерство.
Для Тараса Шевченка — людини глибоко віруючої, пристрасне бажання визволити свій народ виявилося в той драматичний момент набагато сильнішим за потребу врятувати власну безсмертну душу, тому на порозі смерті (вона, на щастя, відступила і Тарас одужав) він не благає в Бога прощення й відпущення гріхів. Тому його слова стали виявом величезної громадянської мужності, доказом безмежної саможертовності в ім’я України.
Завершальна, третя частина вірша починається енергійними, бойовими закликами «поховайте», «вставайте», «порвіте», «окропіте», зверненими до всіх українців. Вони спрямовані на зростання протестних, бунтівних і революційними настроїв. Т. Шевченко переконався, що мирні заклики до розуму й сумління визискувачів покаятися і добровільно припинити злодіяння залишаються проіґнорованими. Тому поет впевнений: кривава помста всім жорстоким гнобителям українського народу і жертва на вівтар свободи буде останньою, оскільки боротьбу за волю буде переможно завершено. Після неї запанують в Україні спокій, мир, добробут і гармонія людських стосунків. Український народ, як і його сусіди, здобувши волю, досягнуть ідеального суспільного буття.
Цей ідеал утвердження суспільної справедливості, перемоги добра над кривдою, генетично закладений у колективній пам’яті українців — миролюбного хліборобського народу, який завжди хапався за зброю тільки для самозахисту, а не для поневолення й визиску інших народів.
Тільки наприкінці вірша Т. Шевченко висловлює надію на те, що, завершивши Визвольну війну, наш народ згадуватиме його тихим словом вдячності.
Революційні ідеали «Заповіту» завжди були близькі суспільним настроям українців і це зумовило його широку популярність. Упродовж останніх півтораста років вони позитивно впливали на творчість найкращих українських письменників. Вірш перекладений більшістю мов народів світу.
Покладений на музику Гордія Гладкого, «Заповіт» набув великої популярності як революційна пісня. Виконуючи її, не тільки віддаємо данину шани Тарасові Шевченку, а й звітуємо перед безсмертним образом національного Пророка про те, як виконуємо вічні його заповіді.
Анатолій КОВАЛЬЧУК,
067-76-97-352