Путін — це велике горе і трагедія, всесвітня ганьба московського народу
- 02 жовтня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 244
-
У травні 1997 року під час підписання справді важливого російсько-українського договору про дружбу, співробітництво і партнерство Б. Єльцин, перший президент РФ, сказав багато теплих слів про Україну. Можливо, був тоді щирим, а може, перебував у гарному настрої після чарки-другої. Звертаючись до своїх підлеглих, закликав їх щовечора, перед сном запитувати себе: «Що доброго зробив я сьогодні для України?». Важливою є друга стаття згаданого договору, яка звучить так: «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов"язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Той договір, незважаючи на те, що Кремль грубо порушив його, анексувавши Крим і розв’язавши війну на Донбасі й окупувавши частину української території, залишається чинним і нині.Як бачимо, наступник демократа Єльцина реваншист Путлєр вимагає від своїх міністрів запитувати себе щовечора про цілком протилежне: «Чим нашкодив я сьогодні Україні, якого паскудства накоїв миролюбній сусідній державі?». Щоб зі злочинним наміром завтра накоїти лиха ще більше, ніж сьогодні і вчора. Очевидно, цей плюгавець на московському троні з великим задоволенням щодня вислуховує повідомлення своїх опричників про те, як вони руйнують Донбас: скільки мостів підірвали, скільки шахт затопили, заводів пошкодили і будинків зруйнували, скільки людей вбили і покалічили. Садистська радість охоплює недолюдка, коли чує, як через його злочинну політику знецінюється українська гривня, відбувається спад нашої економіки, зростають ціни. Його жорстоке кагебістське серце не проймається співчуттям ні до горя солдатських матерів своєї країни, які втратили єдиних синів в агресивній війні, ні до тих обдурених безвусих хлопчаків, які повертаються з Донбасу каліками до своїх костромських чи псковських дєрєвєнь. Там, всіма забуті, вони зіп’ються і передчасно підуть із життя в бідності й духовній темряві, так ніколи і не зрозумівши, задля чого були послані в Україну вбивати і руйнувати.
Щоб упевнитись у звірячій жорстокості Путлєра, згадаймо події майже 15-річної давнини, коли після відставки Єльцина він став прем’єр-міністром і виконувачем обов’язки президента РФ. Тоді під час президентських виборів у деяких містах відбувалися вибухи житлових будинків. У смерті сотень мирних людей влада безпідставно звинувачувала чеченців. Хоча жоден із них не був затриманий і визнаний причетним до терактів. Навіть через півтора десятка років не встановлені замовники і виконавці цих жахливих злочинів. Зрозуміло, що це вигідно Кремлю. Неупереджені аналітики стверджували, що вибухівку в підвали будинків за наказом Путлєра закладали аґенти ФСБ з метою залякати московитів «розгулом тероризму» і таким чином примусити виборців голосувати за того, хто «єдиний з усіх кандидатів зможе зупинити війну на Кавказі».
Або інший приклад. 2001 року сталася аварія на борту підводного човна «Курськ». Субмарина завдовжки 120 метрів лежала на 100 метровій глибині Білого моря. Понад дві сотні моряків кілька днів просили врятувати їх. Технічно це було можливим зробити. Проте головнокомандувач Путлєр залишався глухим до благань «защітніков атєчества».
Стає очевидним, що за 15 років одноосібної влади він заподіяв дуже багато шкоди своїй країні і нічого доброго не зробив для народу, який тричі обирав його на посаду.
Навпаки, через агресію проти України він свідомо зробив цей народ ще біднішим. Адже, за висновками експертів, Московія перебуває на грані рецесії від міжнародних санкцій, її не допускають на світові ринки капіталу. Рубль досяг рекордно низького рівня падіння за останні 15 років. Через агресивні наміри відродити імперію зазнали краху плани влади перетворити до 2020 року свою країну на одну з найбільших світових економік. Вони розсіялись, як дим.
Отже, Путлєр — це велике горе і трагедія, всесвітня ганьба московського народу. І все більше людей починають це усвідомлювати. Минає рік відтоді, як українець Володимир Кличко у бою за звання чемпіона світу з боксу переміг найсильнішого московського боксера. У зв’язку з цим згадую одну веселу оповідку, яку почув у метро. Наступного дня після перемоги В. Кличка відмінник Петя заявив усій школі, що вже перехотів стати в майбутньому Президентом України, а коли виросте, обов’язково буде боксером. «Це ж чому?» — запитав розчаровано директор. «Як боксер зможу зробити для України навіть більше, ніж президент, — гордо відповів Петя. — Ставши чемпіоном світу, приїду напередодні дня народження московського президента до їхньої столиці й на очах кількох мільярдів людей, у заповненому глядачами найбільшому московському палаці, добряче наб’ю пику їхньому «руському витязю», уявляючи, що переді мною на ринзі стоїть їхній президент. Ганебно кілька разів повалю його на підлогу, знаючи, що мені за це нічого не буде. Навпаки, збережу чемпіонський пояс ще й зароблю кілька мільйонів доларів і прославлю Україну!». «Хоч мале, але яке мудре», — сказав директор школи і сам негайно записався у секцію боксу.
Анатолій КОВАЛЬЧУК