(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Залюблена в слово

  • 02 жовтня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 326
  • Автор: admin
  • 0
Катерина Іванівна Гапон народилася і виросла у Рогозові, що на Бориспільщині. У рідному селі викладає рідну мову понад 35 років. А починала педагогічну діяльність у селі Дівички Переяслав-Хмельницького району.

Вчителем стала невипадково, бо зростала у середовищі відомих у районі педагогів. Рідні сестри батька — хрищена Марія Микитівна Ладан — викладала українську мову, а інша вчителька, Галина Микитівна, була дружиною колишнього директора Рогозівської школи, заслуженого вчителя України Петра Івановича Макаренка. Особливий вплив на Катерину Іванівну у школі мала Ольга Андріївна Пільгун, викладач української мови і літератури. Саме вона перелила свою любов до рідного слова у душу юної Катерини Сердюк, яка потім вступила на українську філологію педінституту ім. Горького.
«Залюблена в слово, як у першоцвіт, що без нього жить не можу, — саме так поетично говорить про своє найбільше захоплення життя Катерина Іванівна, вчителька української мови та літератури. — Дуже люблю читати, особливо захоплююся творами Михайла Стельмаха, Лесі Українки, Олександра Довженка; із сучасних письменників люблю Ліну Костенко, Ганну Чубач… Деякі твори, як «Слово о полку Ігоревім», перечитую багато разів. Люблю і зарубіжну літературу.»
Її уроки — як пісня
Автору цих рядків випала нагода побувати на уроці української літератури в 11 класі, на якому була ніби звична тема про творчість Павла Тичини і Максима Рильського. Проте, Катерина Іванівна не просто майстерно читала найкращі вірші поетів, залучала до діалогу й обговорення учнів, але й торкалася історії України і рідного Рогозова, пригадувала світових класиків, українських письменників, які належать до когорти розстріляного відродження. Вона розповідала про козаків, про оспівування свободи і любові до України у творах Тичини і Рильського. З її вуст лилася не лише мелодійна українська мова, пересипана прислів’ями і приказками, поезіями і висловлюваннями відомих людей, а й рідна пісня. А коли вчителька заспівала гімн Січових Стрільців «Ой, у лузі червона калина», важко було стримати сльози — як гордість за те, що є педагоги, які виховують справжніх патріотів, і біль за те, що декілька поколінь були обділені можливістю вивчати кращі зразки української літератури і пісні.
62-літня вчителька то сипле жартами, то розповість щось до болю щемливе… Вона захоплює старшокласників розповідями про фантастичних героїв і містику, уміє знайти найцікавіші деталі у творі, аби зачепити душу кожного учня і зацікавити до читання великих романів не з хрестоматії, а у повному обсязі. Катерина Іванівна переносить у реальне життя історії з книг про кохання і зраду, про дружбу і красу. Кожен її урок, за словами школярів і педагогів школи, це виховний момент для підростаючого покоління, справжній урок життя. Адже вона вчить старшокласників робити самостійні висновки, які, часом, відмінні від критики у підручнику, від її власного сприйняття. Тому заняття з літератури переростають у диспути.

Виховання рідною мовою і батьківськими традиціями

«Я вчилася у період, коли у Києві на вулицях переважно звучала російська. Але я завжди гордо говорила українською мовою, — розповідає філолог. — Єдиний раз, коли мені довелося відстоювати свою мову, — це було у магазині, де я, студентка, хотіла купити тістечка. А продавець мені: «А что это такое?» Коли я сміливо запитала про книгу скарг, щоб записати про це, то вона швидко дала мені те, що я просила. Більше ніколи непорозумінь не було. Спілкуватися рідною мовою мені було природньо, щиро, як співати пісню. І за це ніхто ніколи мене не ображав.»
Її хвилюють проблеми освіти і виховання. «Потрібно переглянути програму з української літератури. Обов’язково мають бути твори Михайла Стельмаха. Яка у них багата милозвучна мова! Бо тільки рідною мовою можна виховати патріотів. Для мене Україна — найдорожча у світі! Я часто звертаюся до приказки: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду!» Ми іноді забуваємо батьківські, прадідівські мудрі поради — і це веде до загибелі. Та допоки буде рід, доти буде держава. І якщо змалечку батько і мати виховують у дитини любов до природи, звертають увагу на те, як білочка стрибає, як роса плаче крапельками навесні, тоді з молоком матері дитина всотує в себе любов до рідної землі, — ділиться секретами виховання педагог. — Звичайно, багато залежить і від вчителя. Я порівнюю дітей із музикантами, а вчителя — з диригентом: як він диригуватиме, таке буде і виконання.»
Катерина Іванівна не лише проводить прекрасні уроки української літератури та мови, а ще й допомагає у школі організовувати творчі вечори і святкові лінійки, керує шкільним театром і готує школярів до літературних конкурсів, олімпіад. Окрім того, вона пише прекрасні вірші, майстерно читає на концертах поезії класиків. Українська пісня супроводжує вчительку всюди; разом із своїми сестрами Ольгою та Тетяною вона співає у рогозівському жіночому самодіяльному ансамблі «Родина».
«Кожен має приносити плоди там, де народився і зростав, і робити те, до чого покликаний. Я вважаю, що моє життя вдалося. Бо коли б мені випала можливість його прожити знову, то другої професії я б собі не обрала», — впевнено додає. Вона вважає, що вчитель повинен любити дітей і обов’язково сам постійно вчитися, — тільки тоді буде взаєморозуміння з учнями.
Катерина Іванівна вміє пожартувати з колегами і з дітьми. Надзвичайно щира і скромна, та водночас — прекрасний організатор, вміє запалити навколо себе однодумців. Вона радісно дивиться на світ, не перестає дивуватися красі життя, хоча не завжди доля милосердною була до неї...

Незрадливість — найбільша цінність

Найбільше вчителька цінує у людях незрадливість і чесність, вірність і дружбу. Її дружба із педагогами-філологами Ольгою Інокентіївною Грибок із Любарець, Надією Іванівною Гриценко з Воронькова, Нелею Андріївною Дмитренко з Кірового, Наталею Василівною Малишевською з Рогозова і методистом Бориспільського районного відділу освіти Тетяною Михайлівною Агарковою пройшла витримку часом. До їхнього кола належала і вже покійна Раїса Іванівна Оберемок з Іванкова.
Поділилася вона і секретом своєї юності: «Мабуть, усі жінки-вчителі Бориспільщини були закохані у мудрого вродливого педагога Михайла Яковича Корніяку, який майже три десятиліття очолював відділ освіти».
Найголовніше для вчительки — віра в людей. Рядками поезії Володимира Забаштанського вона й завершила нашу розмову:

Треба хліба людині й металу,
Треба музики і п’єдесталу,
Та над все, над усе, до загину,
Треба віри людини в людину.

На фото
: українські філологи Катерина Іванівна Гапон, Неля Андріївна Дмитренко, Надія Іванівна Гриценко

Лариса ГРОМАДСЬКА,
фото автора

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.