Скарби праотчої землі
- 27 листопад 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 609
-
Із сивої давнини, із перелогів тисячоліть зринають сліди перших поселенців на землі Бориспільщини. Понад десять тисяч років тому прийшли вони, щоб засвідчити своє племінне життя. Наявність диких тварин визначила їхнє заняття полюванням, а вміння обробляти шкіру задовольняло потреби в облаштуванні житла та виготовленні одягу. Про наявність тварин кам’яного віку (палеоліту, 20–10 тис. років до н.е.) свідчать такі знахідки: бивень мамонта, віднайдений у болоті поблизу села Дударків, та скелет гігантської тварини, відкопаний меліораторами за три кілометри на південний схід від с. Рогозів у 1984 році. Під час прокладання лінії зрошення на глибині одного метра бульдозер натрапив на дуже великі кістки мамонта. Про цю знахідку робітники пересувної механізованої колони (ПМК-55) тресту «Київводбуд» повідомили місцевим краєзнавцям, котрі зафіксували місце розміщення скелету гігантської тварини. Вони стали експонатами Бориспільського та Іванківського музеїв.
У результаті багаторічних досліджень археологів було виявлено стоянки мисливців, які полювали на стадних тварин, дрібного звіра і птахів. Стоянка доби мезоліту (10–8 тис. років до н. е.) виявлена в урочищі Шоломи поблизу с. Вишеньки. Ще до 1917 року сільський священик Ф. П. Яновський зібрав тут цілу колекцію археологічних знахідок, серед яких були наконечники стріл кам’яного віку. Біля с. Бортничі виявлено кілька стоянок людей цього періоду. Вони займалися мисливством, рибальством, вміли користуватися глиняним посудом. Цікаво, що аборигени робили горщики із загостреним денцем, бо тоді ще не було столів і печей з рівною черінню, і такі горщики зручно було застромлювати в пісок чи в жар.
Влітку 1961 року бориспільська експедиція Інституту археології АН УРСР проводила пошуки об’єктів для дослідження. Результати виявилися несподівано багатими. На вододілі Дніпра і Трубежа виявлено сотні курганів прадавніх епох. Найбільше їх було біля сіл Рогозів, Іванків, Любарці, Кірове.
На думку вчених, береги Дніпра, вкриті останками епохи неоліту, вказують на існування у цій місцевості значної людності. Між Києвом і Трипіллям їх було кільканадцять. Особливо багата залишками житла цієї доби околиця с. Вишеньки. Вона позначена кремінними знаряддями «дуже тонкої і делікатної роботи» (Грушевський М. Історія України –Руси. — К.,1991. — Т.1. — С.35).
Такі осередки поселень виявлені по обох берегах Дніпра. Наприкінці ХІХ ст. їх вивчав і позначав на археологічній карті Київської губернії історик В. Б. Антонович. Вишеньківська колекція висвітлювалась у працях ХІІІ і ІХ археологічних з’їздів і занесена до каталогу зібрань археолога і краєзнавця О. Поля.
Період VIII–VI тисячоліть до н. е. називається неолітом — новим кам’яним віком. У цей період поряд з традиційними формами господарства — мисливством, рибальством, збиральництвом — набули розвитку скотарство та землеробство. Перехід населення від привласнення дарів природи до свідомого їх відтворення був важливим етапом в історії людства.
Люди знаходять нові прийоми обробітку кам’яної сировини шляхом шліфування та розпилювання. Набувають поширення рубальні кам’яні знаряддя — сокири-тесла, мотики, серпи, наконечники списів тощо. З’являються човни, ліпний посуд, виникає примітивне ткацтво. Більшість неолітних стоянок розташована в широкій долині Дніпра, переважно на лівому боці, а також на берегах Трубежа й Альти. Розташовані стоянки переважно на піщаних дюнах та низьких терасах. На Бориспільщині виявлено лише одне поселення доби неоліту — поблизу с. Кийлів в урочищі Черпаківщина (Шендрик Н. І. Довідник з археології України. Київська область. — К.,1977. — С.39).
На північно-західній околиці села Софіївка, поблизу великого трупоспалювального могильника, знайдено неолітні уламки посуду та крем’яні вироби. Біля сіл Бортничі, Вишеньки, Гнідин, Кийлів (урочище Гнилуша) жили носії дніпро-донецької культури (V-III тис. до н.е.). Вони будували житло з дерева та очерету, займалися мисливством, рибальством, скотарством і частково землеробством.
Доба міді позначена новою спеціалізованою галуззю виробництва — металообробкою. Людина удосконалює свої знаряддя праці, і поряд зі скотарством починає запроваджувати орне землеробство, яке поступово набирає форми окремої галузі сільськогосподарського виробництва.
Уламки посуду доби міді виявлено в урочищах Піскуваха та Хвощувате, між селами Іванків та Любарці, поблизу с. Рогозів, у курганах біля сіл Сеньківка та Вишеньки.
Трохи пізніше на території Бориспільщини з’явилися перші землероби — носії так званої Трипільської культури. Трипільці обробляли землю мотиками, зробленими з оленячого рогу. Вони будували великі глинобитні будинки, сліди від яких помічаються по скупченню шматків обпаленої глини на полях, виробляли різноманітний посуд з рівним дном, ліпили з глини фігурки людей і тварин. Трипільці способом кування виготовляли з міді знаряддя праці, а згодом освоїли більш складний спосіб — лиття. Для знарядь праці застосовували також кремінь, кістки і роги тварин. Вирощували вони пшеницю, ячмінь, просо, городні культури. Вперше сліди Трипільської культури були виявлені у 1912 році біля с. Бортничі під час археологічних розкопок. Тоді було досліджено культуру осілого населення, яке користувалося гарними гончарними виробами. На високому мальовничому місці біля кургану виявлено житло квадратної форми земляного типу, а також кремінне знаряддя, зернотерки, пряслиця, уламки посуду з прикрасами. Подібні предмети були виявлені тут і в 1949 році. Окрім того, при розкопках знайдені сліди різних ракушок, які використовувалися для їжі разом з продуктами хліборобства, рибою і птахами (Колективіст. — 1949. — 25 серпня).
У зв’язку з будівництвом Бортницької зрошувальної системи 1961 року експедиція Інституту археології АН УРСР, досліджуючи територію Бориспільського району, біля с. Софіївка виявила стародавній могильник, який засвідчив існування в нашій місцевості родоплемінного об’єднання з досить своєрідною матеріальною культурою, що дістала назву софіївської. Софіївські племена, крім виробництва знарядь праці та предметів побуту, багато уваги приділяли виготовленню зброї. Це були оригінальні за формою бойові кам’яні сокири та молоти, також невеликі, добре оброблені крем’яні вістря та дротики. Про тривожний і неспокійний час і особливу повагу до воїнів свідчать багаті поховання їх зі зброєю. Кинджальчики дуже нагадують такі, які вироблялись у стародавній Греції. Вони засвідчують найдавнішу торгівлю софіївських племен (Прапор комунізму. Бориспіль. — 1962. — 4 січня).
Епоха бронзи на Бориспільщині представлена племенами — носіями багатоваликової кераміки (Бортничі, Вишеньки, Жереб’ятин, Кийлів), а також тшинецької і білогрудівської культур. В урочищі Будницьке поле, за півтора кілометра на північний захід від с. Вишеньки, виявлено залишки безкурганного трупоспалювального могильника тшинецької культури. На околиці с. Проців знайдено окремі бронзові вироби, зокрема, наконечник та булаву білогрудівської культури. Поселення племен, що представляли бронзовий вік, виявлені біля сіл Жереб’ятин, Кийлів, Вороньків, Горобіївка, Рудяків, Софіївка.
На початку 80-х років ХХ ст. місцевими краєзнавцями частково досліджено урочище Могильне між селами Сулимівка і Мала Стариця. Розкинулося воно серед заболочених низин та горбів. Тут вдалося знайти невеликий глиняний горщик з орнаментом по верхньому краю. Цей посуд, оздоблений врізним або шнуровим орнаментом, належить до середньодніпровської культури. Для племен цього періоду був характерний обряд трупоспалення і трупопокладання, після якого вони насипали курганні могильники (ТС. — 1981. — 23 жовтня).
У 1957 році в урочищі Піщане, поблизу с. Головурів, учитель Вороньківської середньої школи І. І. Рожденський разом з учнями знайшов кілька ливарних форм, що були заховані давнім бронзоливарником ХІІІ–ХІІ ст. до н.е. Залишки бронзоливарного виробництва дають уявлення про процес виготовлення бронзових виробів. Спочатку завчасно виготовлені бронзові злитки плавились у невеликих глиняних посудинах-тигельках, потім розплавлений метал через глиняну трубку заливався у спеціальні форми-матриці. На дванадцяти зібраних матрицях вирізані негативи серпа-сікача, сокири, кинджала, наконечника списа, долота, тесла, ножа та бритви. У головурівській майстерні наявні форми 16 предметів: дев’ять знарядь праці і п’ять зразків зброї. Існування стародавньої бронзоливарної майстерні засвідчує широкий розвиток землеробства та деревообробного господарства. 1962 року в торф’янику біля с. Дударків було знайдено унікальну пам’ятку стародавнього мистецтва — сокиру, виготовлену з рогу північного оленя, довжиною 14,5 см, шириною по лезу 6, по обуху — 4,2 см. Ця сокира була неробочим інструментом, а швидше знаком влади чи культовою річчю. З одного боку на ній зображено птаха і довговолосого чоловіка і жінку, що тримаються за руки, з іншого — стилізоване сонце, 4 свині, З коней, котрі виходять немов із-за дерев. Зображення на сокирці свідчать про високе мистецтво, про розвинене на той час свинарство та конярство, які відігравали дуже важливу роль у господарській діяльності людини (ТС. — 1974. — 15 серпня).
Бронзовий вік характерний, передусім, дуже швидким розвитком скотарства і землеробства. У цей період поліпшуються форми скотарського господарства, розвиваються продуктивні сили, розширяється асортимент виробів, удосконалються знаряддя праці і зброя.
Про життя, культуру і побут скіфських племен на території Бориспільщини розповідають численні знахідки у курганах, розкопаних і досліджених археологами. У 1926, 1927 рр. експедиція під керівництвом В. Є. Козловської дослідила 17 курганів біля с. Сеньківка в урочищах Хрещате, Перевалець, Вовківня. Вони були невеликих розмірів — діаметром 7–14 метрів, висотою від 0,5–1,5 метра. Найбагатші поховання виявлено у кургані урочища Хрещате. У ньому поруч з жіночим кістяком знайдено п’ять золотих, порожніх у середині привісок грушоподібної форми, срібна порожниста прикраса прямокутної форми з двобічним зображенням чоловічого обличчя, шийна гривня і начільне кільце зі срібного дроту, бронзові підвіска і пряжка та бронзове дзеркало із залишками залізної ручки.
Багатими виявилися знахідки експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом О. І. Тереножкіна. Восени 1961 р. в урочищі Боярище на схід від Борисполя було розкопано 15 курганів, скупчених на невеликій площі. Незважаючи на пограбованість поховань, у них збереглося багато речей. Це пращовий камінь, рештки бойового пояса, грецька чорноглиняна амфора, бронзовий казан, грецька бронзова чаша, ніж, дротики, срібна гривна, рештки сагайдака, бронзові наконечники стріл, залізний меч у дерев’яних піхвах, дрібне намисто і бронзове дзеркало із залізною ручкою. Повністю збереглося лише одне впускне поховання, де лежав воїн із повним набором поховального інвентаря, до якого входили залізний втулкоподібний наконечник і вток* дротика, золота гривня, залишки дерев’яного сагайдака з набором 63 стріл із бронзовими наконечниками. Під похованим воїном виявлено залишки очеретяної підстилки. Сама ж яма вздовж була перекрита двома рядами колод. На досліджуваній площі було вісім курганних насипів. Найбільшою з цієї групи курганів була Язвена Могила висотою 5 метрів і діаметром 50 метрів. Насипи мали висоту від 0,5 до 1 метра, діаметром 20–40 метрів. П’ять із них було досліджено археологами. Тут проходила долина майже зниклої річки Альти — місцевість у недалекому минулому болотиста.
Назву Язвеної могили пов’язують з легендами про епідемію язви, а також про страту якихось полонених в’язнів. Старожил із Борисполя І. С. Логвин пояснював, що ця давня назва пов’язана із стоянкою війська, яке загинуло від морової язви. У часи татарських набігів могилу використовували як сторожовий пункт. До слова, навколо с. Іванків є ряд могил, на яких козаки ставили стовпи, обмотані просмоленими коноплями, і запалювали їх при появі татар. Це було сигналом до оборони від ворога. У вересні 1941 року, прориваючись з оточення, біля Язвеної могили загинуло багато моряків Дніпровської флотилії (ТС. — 1983. — 17 травня).
Між селами Тарасівка і Мирне збереглися дві непограбовані могили. В одній із них знаходився скелет молодої жінки, на руках якої були золоті персні, бронзова та електрумна** обручки, на шиї — дорогоцінне намисто, біля скронь — золоті сережки із синіми наконечниками. Під головою бронзове дзеркало. Праворуч — шкіряний сагайдак із бронзовими тригранними вістрями для стріл, залізний кинджал із кістяною ручкою, ніж, чорнолакова чаша грецької роботи та два круглих прясла. Наявність цих атрибутів вказує на те, що жінки не тільки займалися суто жіночою роботою, а й разом з чоловіками бралися за зброю, коли їм загрожувала небезпека (Київська правда. — 1975. — 5 березня).
Це поховання належить до скіфського періоду (VII–III ст. до н. е).
Зброя була обов’язковою приналежністю кожного чоловіка, іноді й жінок. Древньогрецький історик Геродот характеризував скіфів як таких, що кожен з них — кінний стрілець. Вони найбільше цінували воїнську доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалася особливим звичаєм побратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кров’ю тих, хто давав клятву, занурювалася зброя — меч, стріли, сокири і дротик, після чого обидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважалася міцнішою навіть від родинних зв’язків» (Історія Української РСР. — Т. 1. — Кн. 1. — С. 140).
На території Бориспільщини відкрито 3 поселення та 4 могильники зарубинецької культури, зосереджені переважно біля сіл Вишеньки, Рудяків, Кийлів, Гнідин. У 1980–82 рр. під керівництвом С. П. Пачкової проведено розкопки поселення у східній частині с. Вишеньки. В урочищі Багринове у заплаві лівого берега Дніпра розкопано 2396 кв. м площі, на якій відкрито 58 поховань зарубинецької культури з трупоспаленням, а також кілька об’єктів, в яких знайдено кераміку доби пізнього енеоліту, бронзи та раннього заліза. Також досліджено два заглиблених житла та 18 господарських ям з матеріалами київської культури. Найчисленніша категорія знахідок — це кераміка, колекція якої нараховує близько 550 фрагментів. Весь посуд виготовлений вручну. Практично вся кераміка київської культури представлена уламками горщиків різноманітних розмірів: від мініатюрних (діаметр шийки 8 см при висоті 9,4 см) до великих корчаг з діаметром шийки до 38 см. Кераміку, знайдену біля с. Вишеньки, археологи датують IV ст. н. е.
Пройшовши великий шлях розвитку від кам’яного віку до ранньослов’янського суспільства, людство, крок за кроком удосконалюючи засоби виробництва, поліпшувало умови життя, культуру й побут, досягло високого рівня розвитку і дійшло до утворення союзу племен, про які йтиметься у наступних числах газети.
На фото: Курган поблизу с. Любарці
* Вток — спеціальний втулкоподібний наконечник для нижнього кінця древка дротика або списа.
** Електрумна — від електрум (лат.) — мінерал, різновид самородного золота; являє собою сплав срібла із золотом.
У результаті багаторічних досліджень археологів було виявлено стоянки мисливців, які полювали на стадних тварин, дрібного звіра і птахів. Стоянка доби мезоліту (10–8 тис. років до н. е.) виявлена в урочищі Шоломи поблизу с. Вишеньки. Ще до 1917 року сільський священик Ф. П. Яновський зібрав тут цілу колекцію археологічних знахідок, серед яких були наконечники стріл кам’яного віку. Біля с. Бортничі виявлено кілька стоянок людей цього періоду. Вони займалися мисливством, рибальством, вміли користуватися глиняним посудом. Цікаво, що аборигени робили горщики із загостреним денцем, бо тоді ще не було столів і печей з рівною черінню, і такі горщики зручно було застромлювати в пісок чи в жар.Влітку 1961 року бориспільська експедиція Інституту археології АН УРСР проводила пошуки об’єктів для дослідження. Результати виявилися несподівано багатими. На вододілі Дніпра і Трубежа виявлено сотні курганів прадавніх епох. Найбільше їх було біля сіл Рогозів, Іванків, Любарці, Кірове.
На думку вчених, береги Дніпра, вкриті останками епохи неоліту, вказують на існування у цій місцевості значної людності. Між Києвом і Трипіллям їх було кільканадцять. Особливо багата залишками житла цієї доби околиця с. Вишеньки. Вона позначена кремінними знаряддями «дуже тонкої і делікатної роботи» (Грушевський М. Історія України –Руси. — К.,1991. — Т.1. — С.35).
Такі осередки поселень виявлені по обох берегах Дніпра. Наприкінці ХІХ ст. їх вивчав і позначав на археологічній карті Київської губернії історик В. Б. Антонович. Вишеньківська колекція висвітлювалась у працях ХІІІ і ІХ археологічних з’їздів і занесена до каталогу зібрань археолога і краєзнавця О. Поля.
Період VIII–VI тисячоліть до н. е. називається неолітом — новим кам’яним віком. У цей період поряд з традиційними формами господарства — мисливством, рибальством, збиральництвом — набули розвитку скотарство та землеробство. Перехід населення від привласнення дарів природи до свідомого їх відтворення був важливим етапом в історії людства.
Люди знаходять нові прийоми обробітку кам’яної сировини шляхом шліфування та розпилювання. Набувають поширення рубальні кам’яні знаряддя — сокири-тесла, мотики, серпи, наконечники списів тощо. З’являються човни, ліпний посуд, виникає примітивне ткацтво. Більшість неолітних стоянок розташована в широкій долині Дніпра, переважно на лівому боці, а також на берегах Трубежа й Альти. Розташовані стоянки переважно на піщаних дюнах та низьких терасах. На Бориспільщині виявлено лише одне поселення доби неоліту — поблизу с. Кийлів в урочищі Черпаківщина (Шендрик Н. І. Довідник з археології України. Київська область. — К.,1977. — С.39).
На північно-західній околиці села Софіївка, поблизу великого трупоспалювального могильника, знайдено неолітні уламки посуду та крем’яні вироби. Біля сіл Бортничі, Вишеньки, Гнідин, Кийлів (урочище Гнилуша) жили носії дніпро-донецької культури (V-III тис. до н.е.). Вони будували житло з дерева та очерету, займалися мисливством, рибальством, скотарством і частково землеробством.
Доба міді позначена новою спеціалізованою галуззю виробництва — металообробкою. Людина удосконалює свої знаряддя праці, і поряд зі скотарством починає запроваджувати орне землеробство, яке поступово набирає форми окремої галузі сільськогосподарського виробництва.
Уламки посуду доби міді виявлено в урочищах Піскуваха та Хвощувате, між селами Іванків та Любарці, поблизу с. Рогозів, у курганах біля сіл Сеньківка та Вишеньки.
Трохи пізніше на території Бориспільщини з’явилися перші землероби — носії так званої Трипільської культури. Трипільці обробляли землю мотиками, зробленими з оленячого рогу. Вони будували великі глинобитні будинки, сліди від яких помічаються по скупченню шматків обпаленої глини на полях, виробляли різноманітний посуд з рівним дном, ліпили з глини фігурки людей і тварин. Трипільці способом кування виготовляли з міді знаряддя праці, а згодом освоїли більш складний спосіб — лиття. Для знарядь праці застосовували також кремінь, кістки і роги тварин. Вирощували вони пшеницю, ячмінь, просо, городні культури. Вперше сліди Трипільської культури були виявлені у 1912 році біля с. Бортничі під час археологічних розкопок. Тоді було досліджено культуру осілого населення, яке користувалося гарними гончарними виробами. На високому мальовничому місці біля кургану виявлено житло квадратної форми земляного типу, а також кремінне знаряддя, зернотерки, пряслиця, уламки посуду з прикрасами. Подібні предмети були виявлені тут і в 1949 році. Окрім того, при розкопках знайдені сліди різних ракушок, які використовувалися для їжі разом з продуктами хліборобства, рибою і птахами (Колективіст. — 1949. — 25 серпня).
У зв’язку з будівництвом Бортницької зрошувальної системи 1961 року експедиція Інституту археології АН УРСР, досліджуючи територію Бориспільського району, біля с. Софіївка виявила стародавній могильник, який засвідчив існування в нашій місцевості родоплемінного об’єднання з досить своєрідною матеріальною культурою, що дістала назву софіївської. Софіївські племена, крім виробництва знарядь праці та предметів побуту, багато уваги приділяли виготовленню зброї. Це були оригінальні за формою бойові кам’яні сокири та молоти, також невеликі, добре оброблені крем’яні вістря та дротики. Про тривожний і неспокійний час і особливу повагу до воїнів свідчать багаті поховання їх зі зброєю. Кинджальчики дуже нагадують такі, які вироблялись у стародавній Греції. Вони засвідчують найдавнішу торгівлю софіївських племен (Прапор комунізму. Бориспіль. — 1962. — 4 січня).
Епоха бронзи на Бориспільщині представлена племенами — носіями багатоваликової кераміки (Бортничі, Вишеньки, Жереб’ятин, Кийлів), а також тшинецької і білогрудівської культур. В урочищі Будницьке поле, за півтора кілометра на північний захід від с. Вишеньки, виявлено залишки безкурганного трупоспалювального могильника тшинецької культури. На околиці с. Проців знайдено окремі бронзові вироби, зокрема, наконечник та булаву білогрудівської культури. Поселення племен, що представляли бронзовий вік, виявлені біля сіл Жереб’ятин, Кийлів, Вороньків, Горобіївка, Рудяків, Софіївка.
На початку 80-х років ХХ ст. місцевими краєзнавцями частково досліджено урочище Могильне між селами Сулимівка і Мала Стариця. Розкинулося воно серед заболочених низин та горбів. Тут вдалося знайти невеликий глиняний горщик з орнаментом по верхньому краю. Цей посуд, оздоблений врізним або шнуровим орнаментом, належить до середньодніпровської культури. Для племен цього періоду був характерний обряд трупоспалення і трупопокладання, після якого вони насипали курганні могильники (ТС. — 1981. — 23 жовтня).
У 1957 році в урочищі Піщане, поблизу с. Головурів, учитель Вороньківської середньої школи І. І. Рожденський разом з учнями знайшов кілька ливарних форм, що були заховані давнім бронзоливарником ХІІІ–ХІІ ст. до н.е. Залишки бронзоливарного виробництва дають уявлення про процес виготовлення бронзових виробів. Спочатку завчасно виготовлені бронзові злитки плавились у невеликих глиняних посудинах-тигельках, потім розплавлений метал через глиняну трубку заливався у спеціальні форми-матриці. На дванадцяти зібраних матрицях вирізані негативи серпа-сікача, сокири, кинджала, наконечника списа, долота, тесла, ножа та бритви. У головурівській майстерні наявні форми 16 предметів: дев’ять знарядь праці і п’ять зразків зброї. Існування стародавньої бронзоливарної майстерні засвідчує широкий розвиток землеробства та деревообробного господарства. 1962 року в торф’янику біля с. Дударків було знайдено унікальну пам’ятку стародавнього мистецтва — сокиру, виготовлену з рогу північного оленя, довжиною 14,5 см, шириною по лезу 6, по обуху — 4,2 см. Ця сокира була неробочим інструментом, а швидше знаком влади чи культовою річчю. З одного боку на ній зображено птаха і довговолосого чоловіка і жінку, що тримаються за руки, з іншого — стилізоване сонце, 4 свині, З коней, котрі виходять немов із-за дерев. Зображення на сокирці свідчать про високе мистецтво, про розвинене на той час свинарство та конярство, які відігравали дуже важливу роль у господарській діяльності людини (ТС. — 1974. — 15 серпня).
Бронзовий вік характерний, передусім, дуже швидким розвитком скотарства і землеробства. У цей період поліпшуються форми скотарського господарства, розвиваються продуктивні сили, розширяється асортимент виробів, удосконалються знаряддя праці і зброя.
Про життя, культуру і побут скіфських племен на території Бориспільщини розповідають численні знахідки у курганах, розкопаних і досліджених археологами. У 1926, 1927 рр. експедиція під керівництвом В. Є. Козловської дослідила 17 курганів біля с. Сеньківка в урочищах Хрещате, Перевалець, Вовківня. Вони були невеликих розмірів — діаметром 7–14 метрів, висотою від 0,5–1,5 метра. Найбагатші поховання виявлено у кургані урочища Хрещате. У ньому поруч з жіночим кістяком знайдено п’ять золотих, порожніх у середині привісок грушоподібної форми, срібна порожниста прикраса прямокутної форми з двобічним зображенням чоловічого обличчя, шийна гривня і начільне кільце зі срібного дроту, бронзові підвіска і пряжка та бронзове дзеркало із залишками залізної ручки.
Багатими виявилися знахідки експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом О. І. Тереножкіна. Восени 1961 р. в урочищі Боярище на схід від Борисполя було розкопано 15 курганів, скупчених на невеликій площі. Незважаючи на пограбованість поховань, у них збереглося багато речей. Це пращовий камінь, рештки бойового пояса, грецька чорноглиняна амфора, бронзовий казан, грецька бронзова чаша, ніж, дротики, срібна гривна, рештки сагайдака, бронзові наконечники стріл, залізний меч у дерев’яних піхвах, дрібне намисто і бронзове дзеркало із залізною ручкою. Повністю збереглося лише одне впускне поховання, де лежав воїн із повним набором поховального інвентаря, до якого входили залізний втулкоподібний наконечник і вток* дротика, золота гривня, залишки дерев’яного сагайдака з набором 63 стріл із бронзовими наконечниками. Під похованим воїном виявлено залишки очеретяної підстилки. Сама ж яма вздовж була перекрита двома рядами колод. На досліджуваній площі було вісім курганних насипів. Найбільшою з цієї групи курганів була Язвена Могила висотою 5 метрів і діаметром 50 метрів. Насипи мали висоту від 0,5 до 1 метра, діаметром 20–40 метрів. П’ять із них було досліджено археологами. Тут проходила долина майже зниклої річки Альти — місцевість у недалекому минулому болотиста.
Назву Язвеної могили пов’язують з легендами про епідемію язви, а також про страту якихось полонених в’язнів. Старожил із Борисполя І. С. Логвин пояснював, що ця давня назва пов’язана із стоянкою війська, яке загинуло від морової язви. У часи татарських набігів могилу використовували як сторожовий пункт. До слова, навколо с. Іванків є ряд могил, на яких козаки ставили стовпи, обмотані просмоленими коноплями, і запалювали їх при появі татар. Це було сигналом до оборони від ворога. У вересні 1941 року, прориваючись з оточення, біля Язвеної могили загинуло багато моряків Дніпровської флотилії (ТС. — 1983. — 17 травня).
Між селами Тарасівка і Мирне збереглися дві непограбовані могили. В одній із них знаходився скелет молодої жінки, на руках якої були золоті персні, бронзова та електрумна** обручки, на шиї — дорогоцінне намисто, біля скронь — золоті сережки із синіми наконечниками. Під головою бронзове дзеркало. Праворуч — шкіряний сагайдак із бронзовими тригранними вістрями для стріл, залізний кинджал із кістяною ручкою, ніж, чорнолакова чаша грецької роботи та два круглих прясла. Наявність цих атрибутів вказує на те, що жінки не тільки займалися суто жіночою роботою, а й разом з чоловіками бралися за зброю, коли їм загрожувала небезпека (Київська правда. — 1975. — 5 березня).
Це поховання належить до скіфського періоду (VII–III ст. до н. е).
Зброя була обов’язковою приналежністю кожного чоловіка, іноді й жінок. Древньогрецький історик Геродот характеризував скіфів як таких, що кожен з них — кінний стрілець. Вони найбільше цінували воїнську доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалася особливим звичаєм побратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кров’ю тих, хто давав клятву, занурювалася зброя — меч, стріли, сокири і дротик, після чого обидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважалася міцнішою навіть від родинних зв’язків» (Історія Української РСР. — Т. 1. — Кн. 1. — С. 140).
На території Бориспільщини відкрито 3 поселення та 4 могильники зарубинецької культури, зосереджені переважно біля сіл Вишеньки, Рудяків, Кийлів, Гнідин. У 1980–82 рр. під керівництвом С. П. Пачкової проведено розкопки поселення у східній частині с. Вишеньки. В урочищі Багринове у заплаві лівого берега Дніпра розкопано 2396 кв. м площі, на якій відкрито 58 поховань зарубинецької культури з трупоспаленням, а також кілька об’єктів, в яких знайдено кераміку доби пізнього енеоліту, бронзи та раннього заліза. Також досліджено два заглиблених житла та 18 господарських ям з матеріалами київської культури. Найчисленніша категорія знахідок — це кераміка, колекція якої нараховує близько 550 фрагментів. Весь посуд виготовлений вручну. Практично вся кераміка київської культури представлена уламками горщиків різноманітних розмірів: від мініатюрних (діаметр шийки 8 см при висоті 9,4 см) до великих корчаг з діаметром шийки до 38 см. Кераміку, знайдену біля с. Вишеньки, археологи датують IV ст. н. е.
Пройшовши великий шлях розвитку від кам’яного віку до ранньослов’янського суспільства, людство, крок за кроком удосконалюючи засоби виробництва, поліпшувало умови життя, культуру й побут, досягло високого рівня розвитку і дійшло до утворення союзу племен, про які йтиметься у наступних числах газети.
На фото: Курган поблизу с. Любарці
Андрій Зиль,
краєзнавець
* Вток — спеціальний втулкоподібний наконечник для нижнього кінця древка дротика або списа.
** Електрумна — від електрум (лат.) — мінерал, різновид самородного золота; являє собою сплав срібла із золотом.