(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Павло Петренко: «Ми переможемо, бо захищаємо рідну землю!»

  • 05 грудня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 312
  • Автор: admin
  • 0
Павло Петренко з Воронькова Бориспільського району на початку серпня пішов добровольцем у ЗСУ. Неспокійний, небайдужий характер чоловіка не давав йому спокійно перебувати у тилу, коли у країні йде війна. Проте, 53-річному водію швидкої допомоги сільської дільничної лікарні все ж непросто було потрапити до армії. Не хотіли брати. Та Павло Григорович наполегливо довів, що він був водієм БТР у радянській армії (1980-82 рр.), добре обізнаний з військовою технікою.

Відбув місяць вишколів на Закарпатті. І тепер у складі 128 Мукачівської гірськострілецької бригади вже близько трьох місяців на Донбасі, майже два — біля Дебальцевого. З 21 листопада від разом із своїми побратимами стоять на сторожі Артемівська — міста, яке контролюється українськими військами. «У порівнянні з Дебальцевим тут тиша. Настільки незвична тиша, що у перші дні після постійних вибухів, дзвеніло страшенно у вухах, — розповідає по телефону Петренко. — Три місяці в умовах перемир’я, постійному очікуванні… Хоча насправді на передовій точаться страшні бої. Тому у багатьох хлопців — справжня депресія від бездіяльності, від відчуття неспроможності знищити ворога. Та насправді у нашій армії достатньо сучасної техніки, вольовий сильний дух військових. Усі сподіваються на позитивні зміни у Генштабі. Ми обов’язково переможемо!»
«Від бездіяльності дехто починає пиячити, — каже Павло. — А там потрібен тверезий розум! У багатьох взводах є алкоголіки, вони є найбільшими панікерами, від страху починають шукати горілку і пити. Прикро, що лікарі відсилають на війну таких людей. Їм тут не місце. Вже є випадки, коли купували горілку у місцевого населення і потрапляли з важкими отруєннями до госпіталю…»
Наводить Павло Григорович і переваги перемир’я. Адже до спокійного Артеміська постійно приходять біженці із територій, окупованих бойовиками. Вони порівнюють і передають своїм знайомим побачене: у населених пунктах, які контролюються українською армією, є газ, електроенергія, вода, ходить транспорт, таксі, у магазинах постійно завозиться товар, діти відвідують школи, а дорослі ходять на роботу. Натомість, там, де територія підпорядкована терористам, люди потерпають від холоду і помирають голоду. Зокрема, у напівзруйнованому Дебальцевому, за словами бійця, працювала одна школа, до якої батьки потай, у перерві між обстрілами, возили дітей на навчання.
Та продовжує працювати на Донбасі телебачення окупантів, яке транслюється і на визволених територіях. «Вирішили ми якось поглянути: що ж там дивляться люди? І справді починаєш вірити, що ми — ґвалтівники, вбиваємо дітей, грабуємо будинки, чинимо терор, що української нації не існує, а наша мова — діалект… Голова йде обертом від тої нісенітниці, яку політтехнологи постійно закладають у бездумні, голови тих, хто нічим, окрім побуту, не цікавиться. Людей просто зомбують! — розповідає Павло Григорович. — Цікаво спостерігати за людьми, коли їдеш по Артемівську на бронетранспортері: одні радісно махають тобі руками, вигукують «Слава Україні!», а поряд стоять набундючені і з-під лоба скоса поглядають… Зразу видно, хто кого підтримує… Але ж ми не прийшли у чуду державу. Ми захищаємо свою землю!» І з болем додає, що ми програємо найстрашнішу війну — інформаційну!..
Павло добре знає історію не лише України, але й рідного краю. Тож розповів своїм військовим побратимам про вороньківську козацьку сотню Івана Черпака, яка на початку ХХ ст. століття боролася проти більшовиків, а в лютому 1919 р. витримала кількаденний бій з російською армією (300 козаків проти декількох тисяч озброєного війська!) біля річки Трубіж, що під Баришівкою. Ця історія дуже вразила молодих воїнів. Вони вирішили на державному прапорі написати: «Вороньківська сотня». Саме цей стяг майорить на гусеничному бронетранспортері, яким керує Петренко.
З обуренням розповідає боєць про візити генералів, яких охороняє близько двохсот охоронців і декілька одиниць важкої техніки. Між собою солдати говорять, що високі чини приїздять лише для того, аби зробити фото і отримати підтвердження учасника АТО.
Пригадує вороньківець, як у зоні бойових дій проходили жнива, як комбайни продовжували молотити соняшник і кукурудзу після чергового артилерійського обстрілу. І там такі ж українці, як на Бориспільщині, додає він, земля доглянута, розорана, посіяні озимі; люди хочуть жити у мирі. «Та й самі ми спочатку падали після кожного свисту міни чи гулу снаряду, — говорить жартома. — А потім вже по звуку навчилися розрізняти, яка то зброя, дальність її польоту… І страху вже немає. Іноді вже й не ховаємося, а хлопці навіть у футбол продовжують грати.» Говорить, що виживати допомагають сміх, жарти і віра у перемогу. Павла Петренка у Воронькові знають як чоловіка, який завжди розповість анекдот, уміє підбадьорити, розвеселити. Таким віє і на фотографіях, які передав через волонтерів з війни. Адже вдома його чекають дружина, син, донька, 80-літній батько, рідні і друзі.  
А односельці не перестають турбуватися про нього та ще двох десятків вороньківців, які захищають Україну від ворога. Павло Григорович розповів, що раніше скептично ставився до роботи, яку проводить молодь у рідному Воронькові: садять квіти, розмальовують автобусні зупинки і паркани, встановлюють жовто-блакитні прапори, збирають допомогу воїнам... Та коли під час 3-денної відпустки волонтери-односельці його одягли, придбали необхідні речі, а сусіди просто приносили гроші у далеку нелегку дорогу на Схід, чоловік був щиро вражений пробудженим добром і турботою своїх земляків.
Нещодавно у черговій телефонній розмові з Артемівська Петренко висловлював особливу подяку волонтерам, зокрема своїм землякам Валентині Меленевській із Жовтневого, Юлії Кияшко і Любові Чешко з Процева, які підтримують сьогодні армію, забезпечують усім необхідним для виживання у польових умовах. Саме волонтери привозили йому і бензопилу, і лопати чистити сніг, і сокири, і топографічні карти, і теплі речі, і продукти харчування...
«Українці — дуже згуртована нація. Ми на своїй землі і захищаємо рідну землю! Саме тому ми переможемо!» — впевнено підсумував Павло Петренко.

Лариса ГРОМАДСЬКА

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.