(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Психологія громадянської війни

  • 05 грудня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 322
  • Автор: admin
  • 0
Нам потрібен мир будь-якою ціною, головне — щоб цей мир не був затишшям перед бурею, а мир в донецькому регіоні саме це і нагадує. Мінські угоди дуже сильно нагадують пакт Молотова–Ріббентропа, чим це закінчилося для Німеччини і СРСР всі знають.

Людське життя безцінне, тому для його збереження необхідно йти на будь-які поступки, головне, що б ці поступки не призвели до масштабніших жертв. Хто з вас може з повною упевненістю сказати де лежить межа між миром і війною? Втішає тільки одне — всі війни закінчуються миром.
Невід’ємне право людини — це свобода вибору, але разом з тим вона повинна гідно приймати результати свого вибору. Багато хто хоче мати свободу вибору, але відповідати за результати свого вибору не бажає. Така ситуація виникла на сході України, люди розв’язали громадянську війну, а коли прийшов час відповідати вони раптом виявилися не готовими до таких наслідків.
А чого ви очікували? Жодна держава у світі свою територію добровільно не віддасть і буде захищати свою цілісність зі зброєю в руках. Як це не парадоксально звучить, загибель жінок і дітей — це закономірний результат вибору жителів сходу. Історія не сприймає умовний спосіб — «а я думав, а я хотів». Ви можете думати про будь-що, але є вибір і є результати цього вибору, які вам вже не підвладні. Майте мужність прийняти результати свого вибору. У багатьох людей на сході цієї мужності не вистачило, особливо у пенсіонерів.
Подивіться в інтернеті на відеорепортажі російських журналістів з Донецького і Луганського референдуму. Пенсіонери з щасливими обличчями йдуть голосувати за ДНР і ЛНР, тепер ті самі люди, але вже зі скорботними обличчями, вимагають виплати пенсій від українського уряду. Ви ж проголосували проти цієї країни, на якій підставі ви вимагаєте від неї виплати пенсії?  Просіть у тієї країни, за яку ви проголосували.
Хамство жителів ДНР і ЛНР не має меж, вони вимагають гроші від тієї країни, яку не визнають. Подивіться на черги за гуманітарною допомогою: там одні жінки. Запитайте у них, чому їхні чоловіки не допомагають їм нести гуманітарну допомогу? Та тому, що їх немає — вони воюють проти України. Годувати сім’ї сепаратистів можливо і благородно, але не раціонально, тим більше, коли самим не вистачає.
З донецькими все більш-менш зрозуміло, чотири роки їх клан керував країною. Президент і всі міністри, плюс «смотрящі» по областям були з Донецької області. «Я з Донецька» звучало вагомо і відкривало багато дверей, але на повірку це все виявилося мильною булькою. Президент звичайний двічі судимий зек, до того ж ще й боягуз, у найвідповідальніший час кинув своїх соратників. Всі міністри банальні казнокради, які втекли при першій же небезпеці до сусідньої країни. Навіть якщо 10% з того, що про них показали, правда, цього цілком достатньо, щоб визнати їх злодіями.
Коли донецький клан повалився, наче колос на глиняних ногах, донецькі втратили не тільки владу, але й самоповагу. І вони спробували відродити свою владу, якщо не у всій країні, то хоча б у своєму регіоні. Саме на цих почуттях зіграла російська пропаганда, створивши міф про «Новоросію», і як не дивно, багато хто купився на цю «качку». Міф був розрахований на людей, які не будуть робити логічні висновки, а просто приймуть все сказане на віру. Всі регіони країни різні за своїм складом: десь більше інтелігенції, десь більше роботяг. Інтелігенція намагається робити висновки, роботягам простіше прийняти на віру. На сьогодні у так званих ДНР і ЛНР майже не залишилося інтелігенції, вона вся втекла, хто в Росію, хто в Україну. Там лишилися одні «ватники».
Мені щиро шкода всіх, хто потрапив у зону дії АТО, але все ж треба чесно визнати — здебільшого вони самі винні в тому, що з ними трапилося. Міліціонери в Слов’янську побоялися чинити збройний опір двом десяткам російських найманців, і що в результаті? Сепаратисти змусили їх воювати на своєму боці, і деякі з них вже вбиті, а ті, хто залишиться живий, будуть засуджені як поплічники сепаратистів.
У бабусі ностальгія за СРСР і вона вийшла на демонстрацію під червоним стягом і російським триколором, сподіваючись отримати пенсію, як в Росії, хоча для Росії вона не працювала. То на якій підставі така пенсія, якщо ти нічого не зробила для цієї країни? За бажання бабусі розплачується її онук, який тепер змушений воювати. Бабуся ще жива хоч без підвищеної пенсії і голодна, а от її онучка вже їдять черви. Бабусь ще можна пробачити — у них старечий маразм, а от з молоддю складніше. Адреналін в крові кипить, а мізків мало, вони навіть не розуміють, якій небезпеці себе піддають, тому їх першими і вбивають. Це так зване «гарматне м’ясо».

Людина, що бере участь у бойових діях повинна чітко запам’ятати три істини

Перша: На війні головне не тільки вбити супротивника, а й водночас вижити самому. І якщо для цього необхідно прикритися цивільною особою супротивної сторони, можна робити це сміливо. Прикриватися жінками і дітьми під час бойових дій було нормально тисячу років тому — це нормально і зараз.
Друга: На війні вбивають, якщо ти цього не зрозумів — ти вже труп. В першу чергу людина повинна розраховувати на себе, потім — на своїх бойових товаришів і лише в останню чергу — на командування.
Бойовий досвід останніх днів показує, що в нашій армії дуже мало бойових офіцерів, в основному це «штабні щури», які хотіли досидіти до сорока п’яти років і з пошаною піти на пенсію. Багато хто прийшов до армії служити, забуваючи, що основна задача армії — воювати. Коли настав час йти на війну, вони раптом виявилися до цього не готові. Згадайте жінок, що приходять до військових частин і вимагають, щоб їхніх синів-контрактників не посилали в зону бойових дій.  Питання до них: навіщо ж ваш син йшов служити в армію? Вона сама боягузка і такого ж боягуза виростила. Від таких горе-«вояк» треба позбавлятися, бо у найвідповідальнішу мить його слабкість може коштувати вам життя. У кращому випадку їх треба звільняти з ганьбою, з вивішуванням їх портретів на білбордах — країна повинна знати своїх «героїв».
Третя: На війні моралі немає — вона залишилася там, у мирному житті. На війні дозволені будь-які дії, які хоч якось можуть зберегти вам життя. Всі ці балачки моралістів стосовно людяності на війні нічого не варті. Треба було не допускати війни всіма можливими засобами, але якщо вона прийшла — треба воювати, а не базікати. Якщо під час бою не добили пораненого супротивника, висока ймовірність отримати кулю в спину. Противник потрібен живим тільки тоді, коли він є джерелом інформації або його можна обміняти на своїх. У всіх інших випадках це має бути труп, і бажано добити його ножем, щоб зберегти патрони. Подивіться, як воює «правий сектор» — їх ДНРівці в полон живими не беруть, відразу вбивають. «Правосеки» це знають, тому воюють жорстко, самі в полон не здаються і полонених не беруть. Якби всі так воювали, вже б давно задавили сепаратистів.
Партизанська війна має іншу специфіку, тут противника бажано не вбивати — його треба калічити. Калічити треба так, щоб в подальшому він не зміг відновити свої функції. Вбитого поховали й забули, а каліка постійно перед очима і відтягує на своє утримання матеріальні і людські ресурси. Велика кількість калік швидко деморалізує навіть фанатично налаштоване суспільство.

Тепер поговоримо про тих, хто воює на сході України

На перше місце я поставив фанатиків, зіткнутися з таким — це найстрашніше, що може статися з вами на війні. Ідея може бути найбільш абсурдною, але завжди знайдуться її прихильники. З фанатиком не можна домовитися, його не можна налякати смертю — він і так прийшов помирати. Якщо людина готова віддати своє життя за ідею, його ніхто і ніщо не зупинить.
«Солдати вдачі» — це ті, хто воює за гроші. Як правило, їхня фізична і тактична підготовка значно краща за підготовку фанатиків. Але психологічно вони значно поступаються фанатикам, бо вони воюють за гроші, а отже, хочуть зберегти своє життя й отримати задоволення від зароблених грошей. Опинившись перед вибором між життям та смертю «солдат вдачі» обере життя. Боротися із такими можна лише одним чином — створити реальну загрозу їхньому життю і тоді вони побіжать.
Є іще одна категорія — це так звані «пси війни». Їх не сильно цікавлять гроші, хоча й від них вони не відмовляються. Для них головне — отримати адреналін, хоча між розвагою і життям, вони все ж вибирають життя, тому і методи боротьби з ними такі самі, як і з «солдатами вдачі».
Існує ще одна військова сторона конфлікту — регулярна російська армія. Щоправда, офіційно вона там не воює, воють так звані «зелені чоловічки», але це не міняє суті: регулярна російська армія там присутня.
Наступна категорія — бандити.  Переважно хаос і свавілля влаштовують саме вони, у каламутній воді їм легше зловити свій шмат грошей. Їм головне — отримати в руки зброю, а підкорятися вони будуть тільки своїм лідерам. Бандитам начхати на політичні ідеї, вони не відстоюють жодних ідей, окрім свого матеріального інтересу. У них періодично виникають конфлікти з політичними фанатиками, що ми зараз і спостерігаємо в Донецьку і Луганську. Вони не беруть участі у військових конфліктах, хібащо з метою заволодіти зброєю, їхня головна мета — грабувати беззбройних цивільних.
Воювати з ними вкрай важко, по-перше, вони місцеві, і добре знайомі з тамтешніми умовами, легко розчиняються у натовпі, їх складно відрізнити від звичайного громадянина. Вони не носять військову форму, як «солдати вдачі» або «пси війни». Їх добре знає місцева міліція, але в умовах війни вони будуть діяти разом.
 Метод боротьби з цими двома категоріями — «псами війни» і «солдатами вдачі» — один: тотальне знищення з особливою жорстокістю. Коли вони зрозуміють, що їх не просто вбивають, а ріжуть на частини ще живими — вони розбіжаться, наче щури, адже вони прийшли заробити гроші і отримати адреналін в кров — аж ніяк не вмирати. Коли у них буде тільки два вибори — померти або втекти —, вони оберуть останнє. «Псів війни» й «солдатів вдачі», що потрапили у полон, можна й благородно відпустити, вони із радістю поїдуть до себе на батьківщину.
А от із сепаратистами все набагато складніше: вони місцеві й нікуди не поїдуть, і свої погляди, швидше за все, не змінять. Якщо ви їх відпустили, будьте готові отримати ніж у спину. Так що з сепаратистами вибір невеликий: або ви їх ліквідували, або будете жити в постійному страху нової війни. Невже ви гадаєте, що дитина сепаратиста виросте патріотом України? Для дитини його батько — найкращий у світі герой, і коли він виросте, то намагатиметься помститись за смерть свого батька та нишком вдарить вже вашу дитину. Знаєте, у чому найбільший жах громадянської війни? Якщо не покладемо сім’ю сепаратистів, покладемо свою. Якщо хочемо, що б ця територія була нашою, треба вичистити її від усіх сепаратистів включно з жінками і дітьми.
Чи готові ви піти на такі дії, що викличуть відповідну реакцію у світі? Або віддати їм цю територію, і нехай самі варяться у своїй каші? Не допомагати їм — нехай самі себе відновлюють. Повірте, вже через рік вони почнуть «подихати» від голоду. Небезпека цього плану в тому, що вони добре озброєні, і коли почнуть голодувати, підуть туди, де цю їжу можна буде взяти. Росія сильна держава і зможе захистити свої кордони, отже вони попруть до нас. І метод боротьби з такими один — валити всіх, хто спробує пролізти, а не лише бойовиків. Це найжахливіше у громадянській війні, але іншого виходу немає і виправдання тут тільки одне — не ми це почали.
Щоб ефективно протистояти голодним ордам ДНР і ЛНР треба легально дозволити озброюватися патріотам України. Але влада на це не піде, вона чудово розуміє, що ця зброя може бути з легкістю повернута проти їхнього свавілля. У Стародавньому Римі серед ознак вільної людини було право носити меч. Це пояснювалося легко: якщо у вас немає чим захищати свої права і свободи — значить у вас їх немає. У нинішній ситуації вільний доступ законослухняних громадян до зброї самооборони — крайня необхідність. Від поганого хлопця зі зброєю, може захистити тільки хороший хлопець зі зброєю. Розраховувати на міліцію, в якій половина зрадників і хабарників, не доводиться.
Зрозумійте нарешті: якщо у вас є зброя — у вас є власність, якщо у вас немає зброї, то втрата власності — лише справа часу. Ви це скоро зрозумієте, коли сюди ринуть орди голодних і озброєних ДНРівців та ЛНРівців. Не турбуйтеся про права сепаратистів: у них їх немає, вони їх втратили, коли порушили ваше право на мир. Особисто я за те, що б сепаратистів «мочили» скрізь, де знайдуть, навіть в «сортирі». Невже ви думаєте, що людина, яка раніше тяжко працювала у забої, а потім отримала в руки автомат, зайшла у магазин і взяла все, що їй сподобалося, не заплативши ані копійки, знову спуститися в забій?

Половина українських військових, що потрапили в полон, опинились там з власної дурості, друга половина — через зраду й некомпетентність командування

Розглянемо обидва ці варіанти. Для прикладу візьмемо випадок з десантниками, звільненими з полону в Слов’янську. З них намагаються робити героїв, які стійко пережили полон. А як вони потрапили в полон? Та дуже просто — пішли купувати воду в магазин. І це на території, на якій діють диверсійні групи противника, і велика частина населення налаштована вороже. При цьому виникає питання, чому не чинили опір, адже у них була зброя — злякалися? А може у них взагалі не було зброї, та й навіщо, адже вони просто пішли воду купувати.
Елементарні заходи безпеки — виставити охорону. Вони навіть не подумали про це, тямки не вистачило (певно сильно вдарилися головою при десантуванні), до речі, серед них був офіцер. Не хотів би я, щоб мною командували і прикривали спину такі «розумні» командири.
Деякі військові потрапили в полон, взявши від «доброї» бабусі самогон і пиріжки на закуску, випили, закусили — прокинулися в полоні. Ніхто їм, напевно, не пояснив, що вони знаходяться на ворожій території. Поки бійці АТО це зрозуміли, кількість полонених стала налічувати сотні.
Я розмовляв з добровольцем, який потрапив у полон в Іловайському котлі, а потім був поміняний на сепаратиста. Він розповів, що за весь час полону його жодного разу не назвали українцем. ДНРівці називали його «укроп», «правосек», «бендера» і ставилися по-скотськи, при кожному зручному випадку штурхали ногами. Більш лояльне ставлення було у російських солдатів, навіть сигарети давали, але називали не українцем, а малоросом. Ні для ДНР і ЛНР, ні для росіян немає українців, у кращому випадку є «малороси».
Невже хтось вірить, що якщо Україна увійде до «руського миру», ми станемо рівноправними членами? У кращому випадку ми залишимося молодшими братами, якими може командувати старший по праву сильного, а в гіршому випадку — будемо «бендерами», людьми другого сорту.
Хочемо ми визнавати чи ні, але в Україні йде громадянська війна. Чверть населення України спить і бачить себе в Росії. Як не сумно визнати, але це факт. Саме ця частина населення за підтримки Росії і розв’язала громадянську війну. Серед них є і офіцери СБУ, МВС і збройних сил. Це зрадники і їх треба знищувати з особливою жорстокістю, аж до публічних страт за законами військового часу. Якщо не почнемо це робити найближчим часом, втрати будуть тільки збільшуватися. Зрозумійте, у першу чергу гинуть наші найкращі сини. З ким залишимося?
Більшість ще не усвідомила, що питання у тому, бути чи не бути Україні як державі. Хоча треба чесно визнати, що Україна в колишніх кордонах вже не буде ніколи. Інформаційну війну Росії ми програли, при Януковичі пишним цвітом розцвіли на території України проросійські організації, особливо в Криму, але тепер у нас з’явився шанс це виправити.
Подивіться фільми про Велику вітчизняну війну, зняті в Росії за останні десять років. Там воюють тільки росіяни, немає ні грузинів, ні казахів, ні вірмен, а якщо є зрадники, то вони говорять з українським акцентом. У цілого покоління молодих людей створили враження, що війну виграли лише завдяки росіянам, це вони звільнили Україну від фашистських загарбників.
У Росії абсолютно серйозно обговорюється тема «Чи вважати Степана Бендеру героєм України, чи ні». Це хамство вищої категорії, вказувати громадянам іншої країни, хто у них герой. Особисто для мене Степан Бендера — герой, він воював за вільну Україну, це те, що ми зараз маємо, але можемо втратити. Але робити з нього національного героя, вважаю, було передчасним — дуже сильні в Україні прокомуністичні та проросійські настрої, треба це враховувати. Треба було взяти нейтральну фігуру, наприклад запорозьке козацтво і навколо нього формувати національну ідею.

Не треба плутати Велику Росію з путінською

Нинішня Росія дуже сильно нагадує гітлерівську Німеччину 39 року. Та ж ейфорія і тотальна підтримка вождя. Для Німеччини це закінчилося смертю 11 мільйонів, 7 з них — це жінки і діти. Такі жертви не викликали жодного співчуття в іншому світі, навпаки діяв принцип «переможців не судять». У нинішній ситуації велика ймовірність того, що Росія повторить шлях фашистської Німеччини.
УПА називають фашистською організацією, але чомусь на Нюрнберзькому процесі вона не була визнана такою. В Україні на боці німців воювало лише два військових формування — батальйон «Нахтігаль» і дивізія «Галичина».
Ось вам для порівняння список російських військових формувань, які воювали на боці нацистів: 1-а Російська національна армія, Російський корпус, Батальйон Муравйова, 1-а Російська національна бригада СС «Дружина», Російська народна національна армія, 29-а дивізія СС (Перша Російська) (Російська визвольна народна армія), 30-та дивізія СС (Друга Російська), Російська визвольна армія (під командуванням генерала А.Власова), Полк СС «Варяг», Полк СС «Десна», Російська особовий склад дивізії СС «Шарлемань», Російська особовий склад дивізії СС «Дірлеванґер», Загін Зуєва.
Зараз дуже багато говорять про так званий «Слов’янський світ» і в цьому світі Росія позиціонує себе, як світоч просвіти всім іншим народам. Ось тільки вона чомусь забула запитати, чи хочуть народи такої просвіти, і чому для того, що б цей світ настав, треба вбити тисячі братів-слов’ян?
На сході та в центрі України ще досить сильна «п’ята колона» Росії , і якщо ми її не ліквідуємо найближчим часом, війна прийде і сюди. Як їх ліквідувати, скаже хтось, адже у них є сім’ї! А у вас сімей немає? Або ви думаєте, що вони пощадять ваші родини? У кращому випадку вони зроблять їх рабами, а в гіршому — просто звільнять територію від небажаних елементів. Що робити з «п’ятою колоною»? Дати можливість всім, кому подобається Росія, виїхати і працювати на благо цієї держави. З усіма, хто відмовиться виїхати, вчинити за принципом «попереджений — значить озброєний», а озброєного противника знищують.
Дуже часто опоненти наводять приклад Криму, мовляв, там все пройшло більш-менш спокійно. Україна — не Крим. У Криму десятиліттями з потурання центральної влади велася російська пропаганда, там більша частина населення була налаштована проросійськи. Хто з академіків та героїв України, які проживають у Криму, виступив на захист цілісності України? Так, ніхто! Але ж саме Україна зробила їх елітою. Тоді що ви чекали від пересічної маси кримчан, яка звикла думати животом, якщо Україну продала її ж еліта.
В материковій Україні ситуація інша, тут путінський план так просто не пройде — проллється кров. Ви цього хочете? Другого травня в Одесі, у будинку профспілок, згоріли 48 людей — це трагедія, принаймні для їх близьких. Але давайте чесно запитаємо себе: хіба це згоріли патріоти України? Це згоріли сепаратисти, які виступали за розвал України, і якщо б вони не згоріли, жертв було б у десятки разів більше і Одесу спіткала б доля Донецька. Тому будь-які демонстрації сепаратистів треба забивати битами. Не заб’ємо десяток сепаратистів — покладемо тисячі своїх, як це вже відбулося у Донецькій та Луганській області.
Ми потрапили у вихор громадянської війни, тому і вибір у нас невеликий: або ми їх, або вони нас. Війна — це кров і смерть, там смердить трупами, і товариша, з яким ти ще годину тому ділив пайку, вже їдять мухи. Ви цього хочете? У березні люди у Донецьку і Луганську розкидали каміння, тепер прийшов час збирати. В крихкому світі, який настав після Майдану, вони розкидали насіння війни. Тепер, коли прийшов час збирати урожай, багато хто кричить: «Ми цього не хотіли!»
Війна ламає психіку людини і весь негатив, який до цього тихо сидів у підвалах нашої свідомості, раптом вихлюпується назовні. Люблячий батько буде з легкістю прикриватися чужою дитиною, при цьому не відчуваючи жодних докорів сумління. Як ви думаєте, любляча мати буде прикривати дитину своїм тілом в момент небезпеки чи блокуватиме просування військових колон? Треба ще розібратися, хто і за що блокував просування  наших військових колон.
Ви завважили, що коли військові стали діяти більш рішуче, блокування припинилося. Нашій армії бракує рішучості — це факт. Занадто багато в нашій армії зрадників і боягузів. Значить, капітану вистачає мужності дістати гранату, висмикнути чеку і вивести свої БМД, а полковник ВДВ, що боягузливо здав шість БМД противнику, затриманий і арештований? Ні. А тепер з цих БМД вбивають наших солдатів. Ми перебуваємо в стані війни, і за законами військового часу він повинен бути розстріляний на місці.
ЛНР і ДНР — пілотні проекти путінського режиму, створені для ослаблення України, та їх здійснення почалося не вчора, а багато років тому. Росія планомірно руйнувала Україну —  це факт, але прикро не це, а те, що вона руйнувала її руками самих українців. Ви думаєте, Росії потрібен депресивний Донецький і Луганський регіон, де рівень безробіття і злочинності найвищий в Україні? Та їй буде начхати, якщо навіть там всі вимруть. Для Росії головне — створити осередок напруженості і змусити Україну визнати анексію Криму, що автоматично зніме з Кремля всі санкції. Крим — це геополітика і ласий шматочок, на відміну від депресивних Донецька і Луганська. Найцікавіше те, що луганські та донецькі добровільно пішли на цю бійню. Складається враження, що російською пропагандою з них зробили дурнів, і, як овець, повели на заклання. Але ви не переживайте — Господь любить дурнів, якщо створив їх так багато.

На моє щире переконання, все це — глобальна гра США проти Росії

Мета — втягнути Росію в руйнівну війну, а потім за допомогою Євросоюзу завалити економічними санкціями, не втративши при цьому жодного солдата. Китай відкусить у ослабленої Росії Сибір по самі Уральські гори і йому знадобиться ще років п’ять і сила фінансових вкладень , щоб зробити цю територію китайської. А весь це час єдиною супердержавою буде США.
Що буде з росіянами на окупованій території важко сказати, одне точно — китайцям раби не потрібні, у них своїх вистачає. Швидше за все, хто не встигне втекти — ляже в землю навіки. Скільки китайців проживає в Росії не знає ніхто, цифри різняться від 2 до 8 мільйонів, але більша частина знаходиться в Сибіру — це факт. Це і є та п’ята колона, яка допоможе Китаю анексувати Сибір. Росія уклала з Китаєм газовий контракт і тепер будує їм газопровід, а коли настане час, Китай забере Сибір з його багатствами, і навіть газопровід будувати не треба — він буде вже готовий. Сахалін і Курили відійдуть Японії.
Росія, як супердержава, перестане існувати і зникне з мапи світу. Це непогано, але проблема в тому, що «буцатися» почали на нашій території, тому неминучого падіння Росії ми можемо і не побачити. Для США ідеальний варіант, якщо Росія і Китай обміняються ядерними ударами, тоді на багато десятиліть єдиною супердержавою буде США.
Розумна людина не дозволить втягнути себе в таку авантюру, так що про розумові здібності Путіна варто задуматися. Про росіян не кажу, рабам потрібен цар, їм треба комусь поклонятися. На що сподівається Росія? Невже вона думає, що якщо вона порушила кордон іншої країни, то інша супердержава не порушить її цілісність? Друзів на кордоні не буває, якби Україна це зрозуміла — давно була б у НАТО, і нічого такого з нами не сталося б, але ми повірили в казку про великого слов’янського брата.
Не можна сказати, що все, що відбувається — несподіванка. Збігнєв Бжезінський відразу ж після російсько-грузинської війни проголосив: «Україна буде наступною». До речі його прогнози щодо колишніх країн СРСР збувалися зі стовідсотковою точністю. І не він один, політолог Джеффрі Кунер у статті «Чи стане війна між Росією і Україною наступною в Європі?» на сторінках Washington Times писав: «У 1939 році вторгнення фашистської Німеччини у Польщу послужило початком Другої світової війни. Сьогодні можливим «зачинщиком» біди може стати не Польща, а Україна. А агресором — не Адольф Гітлер, а російський прем’єр Володимир Путін. Під його жорстким керівництвом Росія перетворилася на бандитську державу. Москва наступає. Путін прагне розтяти Україну. Це призведе до кривавої російсько-української війни. А та неминуче втягне Польщу та балтійські країни. Путін погрожує розпалити європейську війну...». Стаття була надрукована восени 2008 року. Знайдіть її в інтернеті і почитайте російські коментарі та порівняйте з тим, що відбувається зараз, чи можна вірити після цього росіянам?
Років п’ятнадцять тому, спілкуючись з одним американцем, я поскаржився йому, що мені невчасно платять зарплату. Він запитав, чому ти ходиш на роботу, якщо тобі не платять? Якщо я своїм робітникам не заплатив у п’ятницю, вони в понеділок не вийдуть на роботу, і я зазнаю збитків. Якщо ти готовий працювати безкоштовно — значить, тобі можна не платити. Він сказав: ви жадібні і дурні. Я обурився — ми не такі! Тоді він запитав: якщо ви такі розумні, чому ви живете гірше нас? Поки ви не зрозумієте, що хворі посткомуністичним синдромом і не захочете змінитись, ви так і будете копирсатися в лайні. Не можна лікувати людину, яка вважає себе здоровою. Кожен народ гідний свого правителя — це непорушна істина.
У 2010 році ми здивували весь світ, легітимно обравши президентом двічі судимого злочинця. Хочу запитати людей, які проголосували за Януковича, що ви чекали від злочинця, чого тепер дивуватися?
Деякі безвідповідальні політики заявляють, що повернуть нам Крим, а може, ви забули запитати кримчан, чи хочуть вони знову в Україну? У мене багато знайомих з Криму, і всі вони, як один, проголосували за Росію, мені їх шкода, вони думали животами, а не головою. Їм пообіцяли сите життя, і вони купилися, забувши слова Бенджаміна Франкліна «Той, що жертвує свободою заради добробуту, не заслуговує ані свободи, ані добробуту». Вони зробили нерозумно, своїм вибором вони кинули Україну у вир громадянської війни. Але давайте поважати їхнє право вибору, і так само їхнє право гідно прийняти наслідки свого вибору, а не плакатися, як це роблять донецькі пенсіонери, які проголосували за ДНР, а пенсію вимагають від України.
Наші політики піаряться, зменшуючи пенсію у патріотів і виплачуючи її сепаратистам. Ми так ніколи не згасимо вогнище громадянської війни, підтримуючи сепаратистів. Люди на сході вибрали голод, розруху і війну, так що майте мужність гідно прийняти результати свого вибору. Дайте Лугандонії можливість померти природною смертю. Будь-яка допомога тільки продовжить муки цього приреченого соціального організму. Свобода вибору споконвічне право вільної людини, давайте поважати це право, і не потрібно проявляти у відношенні людей гуманізму більше, ніж вони самі виявляють у відношенні вас.
Президент Порошенко відверто слабкий, міністром оборони призначив «паркетного генерала» Гелетея, який від полковника до генерал-полковника пройшов за вісім років. За які заслуги такий кар’єрний ріст? Ця людина своїм бездарним керівництвом погубила більше тисячі патріотів, його засудили? Ні, тихенько дали іншу посаду. Суддівський корпус, який себе спаплюжив, був реформований? Ні. Не чекайте нічого доброго від будь-якої влади, казка про доброго царя — це для дурнів.
Коли я прошу людей, які називають київську владу  фашистською, пояснити, що таке фашизм, у кращому випадку вони посилаються на гітлерівський фашизм, хоча фашизм в двадцятому столітті реанімував італійський диктатор Муссоліні. Сама ідеологія фашизму вперше з’явилася у Стародавньому Римі, і означала перевагу римлян над усіма іншими народами.
Фашист — це жмут лози із захованою всередину сокирою, що символізував у Стародавньому Римі владу імператора. Фашизм (від італійського fascio — «фаши» — пучок, зв’язка, об’єднання) — це ідеологія і практика, яка приписує винятковість певній нації або расі, це заперечення демократії, встановлення культу вождя; застосування насильства і терору для придушення політичних супротивників та будь-яких форм інакомислення; виправдання війни, як засобу вирішення проблем. То скажіть, яку владу це більше нагадує: Київську чи Кремлівську?
У цій статті я спробував описати ситуацію, в яку ми з вами потрапили, і найсумніше в ній те, що вибір у нас невеликий: або ми їх, або вони нас. Не сприймайте все сказане мною, як заклик до насильства — це все лише спроба сказати вам: завжди думайте, до чого можуть призвести ваші вчинки.

Сергій Гончаренко

zbroya.info

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.