(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Гомін давнини

  • 05 грудня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 331
  • Автор: admin
  • 0
Перед утворенням Київської Русі у східних слов’ян існували великі групи племен, які називалися поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, дреговичі, кривичі, ільменські словени. У Києві і навколо нього жили племена, що входили до союзу полян. З полян походили згадувані у літописі брати Кий, Щек, Хорив та їх сестра Либідь. За даними археологічних досліджень, територія полян включала землі між Десною і Россю, з містами Київ, Чернігів, Переяслав.
 Із глибин віків до нас долинув голос невідомого давньоруського книжника, який у «Слові про загибель Руської землі» натхненно оспівав красу і велич своєї Батьківщини: «О, світло-світла і красно прикрашена, земля Руська! Багатьма красотами прославлена ти: озерами славишся, річками й джерелами, на місцях шанованими, горами, стрімкими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірами, різноманітними птахами, незліченними містами великими, селищами славними, садами монастирськими, храмами божими і князями грізними, боярами чесними, вельможами численними. Всім ти сповнена, земля Руська!»
 Так писав про свою країну один з перших давньоруських письменників. Цю землю сучасні історики іменують Київською або Давньою Руссю. До неї входили землі сучасної Бориспільщини у складі сформованого в середині Х1 ст. в окрему адміністративну одиницю Переяславського князівства. Північний кордон Переяславської землі проходив по нижній течії р. Остер і далі на схід через верхів’я Удаю і Сули. Прикордонними переяславськими містами були Остер і Ромен, на сході переяславській землі належало Посейм’я з Курськом, на заході й південному заході князівство межувало з Київською землею по Десні і Дніпру, на сході сягало Сіверського Дінця й Дону, верхньої течії Оки.
 Річка Сула відмежовувала його територію від кочівницького степу. Тому Посульський кордон вимагав надійних оборонних ліній. Невипадково від верхів’я Сули до її гирла вчені нарахували 18 літописних городищ, які були розташовані вздовж правого берега на відстані 10 кілометрів одне від одного. На їх місці виникли такі відомі міста як Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнин, Воїн.
На той час найрозвиненішою в економічному і культурному відношеннях виглядала територія в межах сучасної Київщини. Тут існувало багато міст, частина яких неодноразово згадується в літописах та інших писемних джерелах і фольклорі. До їх числа, крім Києва, належали Переяслав, Білгород, Вишгород, Васильків, Витачів, Заруб, Халеп, Треполь, Богуслав. Загальна кількість міст на землях давньоруської держави до нападу монголо-татар становила близько трьохсот. Міста були адміністративними центрами окремих земель, а деякі з них — військовими фортецями, які захищали руські землі від нападу кочових племен. Основою їх економічного розвитку були ремесло і торгівля.
 Великою водною артерією була ріка Дніпро. По ній пролягав шлях у далекі країни, в Грецію, Крим, землі Сходу. У древній період Дніпро та інші річки були дуже повноводні, і населення сповна використовувало природні водні джерела для свого захисту. Повноводдю річок сприяли великі дрімучі ліси, які займали значну територію краю. У лісах водилися тури, зубри, ведмеді, кози, олені, дикі коні, лосі, дикі свині, вовки, лисиці, куниці, бобри. Серед птахів — орли, лебеді, гуси, журавлі, дрохви, тетері, куріпки, рябчики, на яких часто полював Володимир Мономах. Полювали на звірів князі Олег, Ольга, Всеволод Ярославович та члени їхніх сімей.
Наявність водних джерел сприяли поширенню рибальства. Письмові джерела підтверджують виникнення артілей рибопромисловців, які мали велику вигоду з цього промислу. Рибу ловили сітками, неводами, вершами, вудками. Населення настільки звикло до рибного промислу, що, розселяючись в різні місця подалі від річок, заводили рибу в ярах, вибалках, штучних водоймах.
Жителі Переяславщини здавна користувалися домашніми тваринами у польових і домашніх роботах, під час походів перевозили вантажі, товари. М’ясо домашніх тварин — коней, свиней, рогатої худоби — служило їжею для населення. У ХІ ст. Переяславська земля мала велике кінне військо. Так, у 1060 році переяславський князь разом зі своїми союзниками ходив на торків «на конях і в човнах, незчисленне множество» (Літопис Руський. — К., 1989. — С. 100).
 Коні випасалися на степових угіддях цілими табунами. У 1107 р. половецький хан Боняк захопив табун коней поблизу Переяслава і погнав їх у степи. Степовики часто здійснювали такі набіги, що супроводжувалися угоном рогатої худоби та коней. Жителі Переяславщини намагалися відплатити своїм ворогам тим же.
На цій землі процвітало бджільництво. Воно було двох видів: бортне і пасічне. Бортний промисел поширювався у районах, багатих на ліси. Бджільництво давало вигоду населенню, задовольняло його потреби як в домашньому господарстві, так і в торгівлі.
 Природні багатства, наявність пасовищ, лісів, можливість випасати коней і рогату худобу, займатися рибальством, полюванням, бортним промислом привертали увагу і принаджували поселенців. Але близькість кочового степу і напади половців на обжиті землі змушували поселенців будувати укріплення. Для їх розташування вибирали болотні та річкові місця, де зводилися укріплення, захищені земляними валами та глибокими ровами, наповненими водою.
З виникненням міст розширяється мережа потужних укріплень у вигляді земляних валів та ровів. За розмірами та формою вони були круглі, напівкруглі, прямокутні. Маючи такі укріплення сторожові люди і мирні жителі могли сховатися за валом і чинити відсіч нападникам. Якщо сили нападників переважали, то захисники укріплень гинули в нерівному бою або потрапляли в полон, а їхні укріплення піддавалися спустошенню і руйнуванню. Минав час і на місці спустошеного городища з’являлися нові поселенці, які відновлювали укріплення, і тут знову оживало життя.
У ХІ–ХІІ століттях на території середньодніпровського Лівобережжя інтенсивно будуються укріплення, а біля них виникають сільські поселення. Про це засвідчують археологічні дослідження, проведені в різні роки у Бориспільському, Броварському, Баришівському і Переяслав-Хмельницькому районах. У книзі Н. І. Шендрик «Довідник з археології України. Київська область»(К., 1977) вказується про колишню наявність у Бориспільському районі 7 колишніх укріплених городищ, у Броварському — 4 , Баришівському — 3, у Переяслав-Хмельницькому — 9.
Городище — це місце, де в давні часи стояв укріплене поселення, після якого залишилися укріплення (вали й рови). Біля села Городище Глибоцької сільської ради існувало городище болотного типу, яке археологи відносять до давнього періоду. За наявністю такого городища і населений пункт одержав назву Городище, засноване переселенцями Глибокого у 1928 році.
Окрім городищ, за наявними археологічними пам’ятками, на території Бориспільщини знайдено сліди 10 давньоруських неукріплених поселень — селищ, на місці яких виявлено залишки житла, господарських будівель або речей, що належали його жителям. Це ознаки густоти заселення нашого краю людьми і свідчення про їхнє заняття господарською діяльністю — землеробством, мисливством, рибальством, бортництвом. Наша увага — на укріплені городи.

Андрій Зиль

Далі буде

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.