Чи потрібне Україні Міністерство інформаційної політики?
- 15 грудня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 269
-
Останніми днями у друкованих засобах масової інформації, по радіо, на телебаченні, в інтернет — виданнях можна ознайомитися із діаметрально протилежними думками щодо доцільності створення Міністерства інформаційної політики. Проаналізувавши їх, легко помітити: більшість представників патріотичної громадськості підтримують ідею створення такого органу влади. Ми тільки жалкуємо, що занадто пізно Президент і депутатська більшість Верховної Ради усвідомили потребу в ньому. В умовах агресивної війни, розв’язаної проти України хитрим, підступним і лютим ворогом наявність такої структури є конче потрібною. Створення Міністерства інформполітики є захисною реакцією нашої держави на ідеологічну обробку українців ворожою державою, на її інформаційну диверсію.
Ті ж нечисленні міжнародні організації (ОБСЄ і «Репортери без кордонів») які вважають, що створення такого відомства несе в собі загрозу свободі ЗМІ, не знають українських реалій. А вони докорінно відрізняються від європейських. Адже в демократичному світі не існує такої політичної практики, щоб яка-небудь країна, декларуючи на державному рівні дружбу, співпрацю і стратегічне партнерство зі своїм сусідом, разом з тим через підконтрольні ЗМІ всіляко ображала і принижувала «дружній» і «братній» народ, чи взагалі не визнавала за ним права на національну самобутність і на власну державу. Або здійснювала збройне вторгнення на його територію.
Упродовж усіх років незалежності України Московія безперервно веде проти нашої держави, проти українського народу жорстку інформаційну війну. Влада і більшість населення сусідньої країни ще довго не зможуть змиритися з тим, що українці, вирвавшись із цупких ведмежих обіймів «старшого брата», почали жити без його вказівок, порад і настанов. Що в питаннях зовнішньої політики стали діяти в національних інтересах нашої держави.
Більшість московських ЗМІ, перебуваючи під ідеологічним контролем кагебешної влади, виконують її стратегічне завдання — сформувати серед українців вигідну Кремлю громадську думку, навчити нас дивитися на себе, на всі внутрішні і міжнародні проблеми крізь московські окуляри. Ворожі ЗМІ щодня безперервно втовкмачують у голови своїх слухачів, глядачів і читачів брехню про те, що наша українська мова — «діалект польської», українці — не окрема самобутня нація, а невідємна частина «рускава народа», що «України як держави не існує», «в Україні до влади прийшли фашисти». Кремлівські організатори і замовники лавини підлої брехні виявилися старанними учнями нацистського міністра народної освіти і пропаганди Й. Геббельса, який говорив: «Узявши під контроль усі засоби масової інформації, дуже легко перетворити весь народ на стадо свиней!» Неосвічені люди легко сприймають брехливу інформацію. Ними дуже легко маніпулювати.
Очевидним є те, що більшість московських ЗМІ виконують державне замовлення керівної кліки, вони керуються з єдиного центру, тому діють скоординовано й системно. На жаль, тривалий час Україна нічого не протиставляла брехливій московській пропаганді. Київська влада питаннями інформаційної безпеки держави взагалі не цікавилася. Вона жодним способом не захищала національного інформаційного простору. Нікому з очільників і на думку не спадало поставити заслін брудному московському потокові вигадок, інсинуацій, перекручень і відвертої брехні. Через це політика України (особливо в часи януковичів) перейшла під контроль і керування Кремля зі збереженням за нашою державою зовнішньої «атрибутики незалежності». На жаль, Україна ще й досі не має стратегії національної державної політики в інформаційній сфері.
Як випливає із заяв керівника новоствореного міністерства, положення про відомство ще не затверджене (можливо, його буде винесено на громадське обговорення), але вже відомо: головним його завданням стане захист інформаційного простору України від ворожої підривної кремлівської пропаганди і нашої контрпропаганди в Московії і на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу.
Загальновідомо: засоби масової інформації як інститут громадянського суспільства мають величезний соціальний потенціал. Сила їхнього ідеологічного і морально-духовного впливу на свідомість людей перевищує впливи багатьох інших формувань — владних структур, партійних об"єднань, різноманітних асоціацій, профспілок тощо. Лише церква може мати на віруючих людей уплив більший, ніж ЗМІ.
Маємо пам’ятати: загроза московського імперіалізму нікуди не поділася, оскільки сам він ще не зник. Навпаки, набув ще більш цинічних, жорстоких, людиноненависницьких та агресивних форм. Головною мішенню кремлівських загарбників завжди була і нині залишається наша Україна. З метою організованого і скоординованого відбиття інформаційних атак оскаженілого ворога і було створено Міністерство інформаційної політики. Це мають усвідомити всі.
Ті ж нечисленні міжнародні організації (ОБСЄ і «Репортери без кордонів») які вважають, що створення такого відомства несе в собі загрозу свободі ЗМІ, не знають українських реалій. А вони докорінно відрізняються від європейських. Адже в демократичному світі не існує такої політичної практики, щоб яка-небудь країна, декларуючи на державному рівні дружбу, співпрацю і стратегічне партнерство зі своїм сусідом, разом з тим через підконтрольні ЗМІ всіляко ображала і принижувала «дружній» і «братній» народ, чи взагалі не визнавала за ним права на національну самобутність і на власну державу. Або здійснювала збройне вторгнення на його територію.
Упродовж усіх років незалежності України Московія безперервно веде проти нашої держави, проти українського народу жорстку інформаційну війну. Влада і більшість населення сусідньої країни ще довго не зможуть змиритися з тим, що українці, вирвавшись із цупких ведмежих обіймів «старшого брата», почали жити без його вказівок, порад і настанов. Що в питаннях зовнішньої політики стали діяти в національних інтересах нашої держави.
Більшість московських ЗМІ, перебуваючи під ідеологічним контролем кагебешної влади, виконують її стратегічне завдання — сформувати серед українців вигідну Кремлю громадську думку, навчити нас дивитися на себе, на всі внутрішні і міжнародні проблеми крізь московські окуляри. Ворожі ЗМІ щодня безперервно втовкмачують у голови своїх слухачів, глядачів і читачів брехню про те, що наша українська мова — «діалект польської», українці — не окрема самобутня нація, а невідємна частина «рускава народа», що «України як держави не існує», «в Україні до влади прийшли фашисти». Кремлівські організатори і замовники лавини підлої брехні виявилися старанними учнями нацистського міністра народної освіти і пропаганди Й. Геббельса, який говорив: «Узявши під контроль усі засоби масової інформації, дуже легко перетворити весь народ на стадо свиней!» Неосвічені люди легко сприймають брехливу інформацію. Ними дуже легко маніпулювати.
Очевидним є те, що більшість московських ЗМІ виконують державне замовлення керівної кліки, вони керуються з єдиного центру, тому діють скоординовано й системно. На жаль, тривалий час Україна нічого не протиставляла брехливій московській пропаганді. Київська влада питаннями інформаційної безпеки держави взагалі не цікавилася. Вона жодним способом не захищала національного інформаційного простору. Нікому з очільників і на думку не спадало поставити заслін брудному московському потокові вигадок, інсинуацій, перекручень і відвертої брехні. Через це політика України (особливо в часи януковичів) перейшла під контроль і керування Кремля зі збереженням за нашою державою зовнішньої «атрибутики незалежності». На жаль, Україна ще й досі не має стратегії національної державної політики в інформаційній сфері.
Як випливає із заяв керівника новоствореного міністерства, положення про відомство ще не затверджене (можливо, його буде винесено на громадське обговорення), але вже відомо: головним його завданням стане захист інформаційного простору України від ворожої підривної кремлівської пропаганди і нашої контрпропаганди в Московії і на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу.
Загальновідомо: засоби масової інформації як інститут громадянського суспільства мають величезний соціальний потенціал. Сила їхнього ідеологічного і морально-духовного впливу на свідомість людей перевищує впливи багатьох інших формувань — владних структур, партійних об"єднань, різноманітних асоціацій, профспілок тощо. Лише церква може мати на віруючих людей уплив більший, ніж ЗМІ.
Маємо пам’ятати: загроза московського імперіалізму нікуди не поділася, оскільки сам він ще не зник. Навпаки, набув ще більш цинічних, жорстоких, людиноненависницьких та агресивних форм. Головною мішенню кремлівських загарбників завжди була і нині залишається наша Україна. З метою організованого і скоординованого відбиття інформаційних атак оскаженілого ворога і було створено Міністерство інформаційної політики. Це мають усвідомити всі.
Анатолій Ковальчук